ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.02.2020Справа № 910/17914/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання
за позовом Концерну "Міські теплові мережі"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНКОРД-5"
про стягнення 77508,06 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Концерн "Міські теплові мережі" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНКОРД-5" про стягнення 77508,06 грн, з яких: 66626,06 грн - сума основного боргу, 2988,01 грн - інфляційні втрати, 1785,16 грн - 3 % річних, 6108,83 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань в частині оплати вартості спожитої теплової енергії у гарячій воді за договором №201382 купівлі продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.12.2006.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 21.12.2019 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/17914/19, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
20.01.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла довідка про стан заборгованості, згідно із якою заборгованість від подача перед позивачем за період січень 2018 року по квітень 2019 року становить 66626,06 грн.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 21.12.2020, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Ухвала суду від 21.12.2019 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку з відміткою про вибуття адресата.
Отже, за змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
01.12.2006 між Концерном "Міські теплові мережі" (позивач, теплопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНКОРД-5" (відповідач, споживач) укладений договір №201382 купівлі продажу теплової енергії в гарячій воді (надалі - договір), відповідно до умов якого теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання відпустити теплову енергію в гарячій воді споживачу, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.
Сторони погодили, що договір діє до 01.08.2007. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін за місця до закінчення терміну дії договору не заявила про розірвання цього договору (п.10.1., 10.4. договору).
Додатком № 1а до договору визначено, що договір купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді укладено для об'єкту опалювальною площею 235,7 кв.м., розташованого по вул. Яценко, 1 у м. Запоріжжя (далі - об'єкт теплопостачання).
Теплове навантаження на вказане приміщення, відповідно до додатку 1 до договору, складає 0,017854 Гкал/год.
Відповідно до п.6.7. договору, споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від Теплопостачальної організації за адресою: вул. Адмірала Нахімова 4, документи за розрахунковий період: рахунок-фактуру, акт приймання-передачі теплової енергії, податкову накладну (платникам ПДВ).
За змістом п.п. 6.7.1. п.6.7. договору отриманий акт приймання-передачі теплової енергії споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу теплопостачальної організації на протязі п'яти днів з дати отримання.
У разі неотримання акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у термін встановлений пп. 6.7.1 договору, акт підписується теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому період (пп.6.7.2. договору).
За змістом пп. 3.2.26. п.3.2. договору передбачено, що споживач зобов'язався щомісячно, у строки, визначені договором, повертати теплопостачальній організації підписаний уповноваженою особою та належним чином оформлений акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді.
Позивач зазначає, що оскільки відповідач визначених у п.6.7. договору документів не отримав, позивач направив розрахункові документи за спірний період на адресу відповідача, в підтвердження чого позивачем надано реєстр відправлених рахунків, актів прийому-передачі теплової енергії.
Згідно із п. 6.4. договору, споживач зобов'язаний до 20 числа місяця наступного за розрахунковим перерахувати на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію. Споживач має право робити передоплату.
В обґрунтування заявленого позову позивач стверджує, що у період з січня 2018 року по квітень 2019 року позивач відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 72281,45 грн, в підтвердження чого позивач надав суду акти приманні - передачі теплової енергії, рахунки та докази направлення їх відповідачу.
Відповідачем здійснено часткову оплату спожитої теплової енергії у сумі 5655,39 грн, у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем за спірний період становить 66626,06 грн.
У відповідності до пп.7.2.8. п.7.2. договору, у разі несплати або несвоєчасної сплати споживачем за теплову енергію відповідно до терміну, встановленого у пункті 6.4. цього договору, з наступного дня після закінчення терміну сплати споживачу нараховується пеня у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати.
У зв'язку із неналежним виконанням грошових зобов'язань позивачем на підставі пп.7.2.8. п.7.2. договору та ст.625 ЦК України здійснено нарахування пені у сумі 6108,83 грн, 3 % річних у сумі 1785,16 грн та інфляційних втрат у сумі 2988,01 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно із ч.1 ст.714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Статтею 276 ГК України визначено, що оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Згідно із ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Наявними у матеріалах справи реєстрами відправлених рахунків, актів прийому-передачі теплової енергії підтверджено, що позивач направив на адресу відповідача, передбачені у п.6.7. договору, розрахункові документи за період з січня 2018 року по квітень 2019 року.
Оскільки, споживач заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання - передачі теплової енергії на адресу теплопостачальної організації не надав, належним чином оформлені акти приймання - передачі теплової енергії за спірний період не повернув, то у відповідності до пп. 6.7.1., 6.7.2. п. 6.7. договору, відповідач погодився з кількістю спожитої теплової енергії та з сумами нарахованими теплопостачальною організацією до оплати за спірний період.
Як підтверджується актами приймання - передачі теплової енергії та рахунками, у період з січня 2018 року по квітень 2019 року позивач відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 72281,45 грн.
Відповідачем здійснено часткову оплату спожитої теплової енергії у сумі 5655,39 грн, у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем за спірний період становить 66626,06 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 6.4. договору, відповідач взяв на себе зобов'язання до 20 числа місяця наступного за розрахунковим перерахувати на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації суму заборгованості за спожиту теплову енергію.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказів у спростування заборгованості за спожиту теплову енергію за період з січня 2018 року по квітень 2019 року у сумі 66626,06 грн відповідачем не надано.
Враховуючи викладене вище, оскільки невиконане зобов'язання з оплати спожитої теплової енергії у сумі 66626,06 грн підтверджується матеріалами справи, доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги у цій частині.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у сумі 6108,83 грн, 3 % річних у сумі 1785,16 грн та інфляційні втрати у сумі 2988,01 грн.
В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
З розрахунку позивача, доданого до матеріалів позовної заяви, вбачається, що позивачем здійснено нарахування 3% річних за періоди: з 20.02.2018 по 31.08.2019, з 20.03.2018 по 31.08.2019, з 20.04.2018 по 31.08.2019, з 20.05.2018 по 31.08.2019, з 20.12.2018 по 31.08.2019, з 20.01.2019 по 31.08.2019, з 20.02.2019 по 31.08.2019, з 20.03.2019 по 31.08.2019, з 20.04.2019 по 31.08.2019, з 20.05.2019 по 31.08.2019.
Нарахування пені здійснене за періоди з 20.12.2018 по 20.06.2019, з 20.01.2019 по 20.07.2019, з 20.02.2019 по 31.08.2019, з 20.03.2019 по 31.08.2019, з 20.04.2019 по 31.08.2019, з 20.05.2019 по 31.08.2019.
Як встановлено судом вище, оплата за спожиту теплову енергію мала здійснюватися відповідачем до 20 числа місяця наступного за розрахунковим, а тому прострочення зобов'язання з оплати за спожиту теплову енергію настає з 21 числа місяця наступного за розрахунковим.
Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
За таких обставин, з огляду на встановлені сторонами строки оплати у п.6.4. договору, нарахування 3% річних має здійснюватися за періоди: з 21.02.2018 по 31.08.2019, з 21.03.2018 по 31.08.2019, з 21.04.2018 по 31.08.2019, з 22.05.2018 по 31.08.2019, з 21.12.2018 по 31.08.2019, з 21.01.2019 по 31.08.2019, з 21.02.2019 по 31.08.2019, з 21.03.2019 по 31.08.2019, з 22.04.2019 по 31.08.2019, з 22.05.2019 по 31.08.2019. також, правильними періодами нарахування пені є: з 21.12.2018 по 20.06.2019, з 21.01.2019 по 20.07.2019, з 21.02.2019 по 31.08.2019, з 21.03.2019 по 31.08.2019, з 21.04.2019 по 31.08.2019, з 22.05.2019 по 31.08.2019.
За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно із пп.7.2.8. п.7.2. договору, у разі несплати або несвоєчасної сплати споживачем за теплову енергію відповідно до терміну, встановленого у пункті 6.4. цього договору, з наступного дня після закінчення терміну сплати споживачу нараховується пеня у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати.
За розрахунком суду, сума пені становить суму більшу, ніж заявлено позивачем, у зв'язку із чим, враховуючи приписи ч.2 ст.237 ГПК України, відповідно до яких суд при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд задовольняє повністю заявлену позивачем позовну вимогу про стягнення пені у сумі 6108,83 грн.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Здійснивши перерахунок 3% річних судом встановлено, що розмір 3% річних становить 1178,67 грн, а тому вимоги у цій частині суд задовольняє частково.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Позивач здійснює нарахування інфляційних втрат за періоди: з березня 2018 року по липень 2019 року на заборгованість за січень 2018 року; з квітня 2018 року по липень 2019 року на заборгованість за лютий 2018 року; з травня 2018 року по липень 2019 року на заборгованість за березень 2018 року; з червня 2018 року по липень 2019 року на заборгованість за квітень 2018 року; з січня 2019 року по липень 2019 року на заборгованість за листопад 2018 року; з лютого 2019 року по липень 2019 року на заборгованість за грудень 2018 року; з березня 2019 року по липень 2019 року на заборгованість за січень 2019 року; з квітня 2019 року по липень 2019 року на заборгованість за лютий 2019 року; з травня 2019 року по липень 2019 року на заборгованість за березень 2019 року; з червня 2019 року по липень 2019 року на заборгованість за квітень 2019 року.
Розрахунок позивача здійснений у відповідності до вимог законодавства, є арифметично правильним, у зв'язку із чим, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 2988,01 грн суд задовольняє повністю.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, суд задовольняє частково позовні вимоги Концерну "Міські теплові мережі".
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНКОРД-5" (01024, м. Київ, вул.. Богомольця, буд. 7/14, прим. 182, кімн. 42, ідентифікаційний код 24516406) на користь Концерну "Міські теплові мережі" (69091, Запорізька обл., місто Запоріжжя, БУЛЬВАР ГВАРДІЙСЬКИЙ, будинок 137, ідентифікаційний код 31121458) заборгованість у сумі 66626,06 грн, пеню у сумі 6108,83 грн, 3 % річних у сумі 1178,67 грн, інфляційні втрати у сумі 2988,01 грн та судовий збір у розмірі 1905,97 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 18.02.2020.
Суддя О.В. Гулевець