Справа № 236/4220/19
18 лютого 2020 рокуКраснолиманський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді Саржевської І.В.,
за участю секретаря Олійник С.М.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Лиман Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Об'єднаної територіальної громади Лиманської міської ради Донецької області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно,
16.09.2019 до Краснолиманського міського суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Об'єднаної територіальної громади Лиманської міської ради Донецької області, про визнання права власності на спадкове майно(а.с. 3-7).
Ухвалою суду від 18.11.2019 залучено до участі у цивільній справі у якості співвідповідача ОСОБА_2 (а.с.73-74).
В судове засідання позивач ОСОБА_1 , не з'явилася, проте надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі(а.с.58).
Представник відповідача Об'єднаної територіальної громади м. Лиман в особі Лиманської міської ради Донецької області, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, просить справу розглянути без його участі, про що надав відповідну заяву (а.с. 91-92).
Відповідач ОСОБА_2 , в судове засідання не з'явився, проте надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав в повному обсязі, не заперечував проти їх задоволення(а.с.93).
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд вважає можливим розглянути справу без особистої участі позивача та представника відповідача, оскільки матеріали справи містять всі необхідні відомості про права та взаємовідносини сторін.
Дослідивши зібрані у справі докази, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши письмові докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив фактичні обставини та відповідні їм цивільні правовідносини.
Судом встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Ярова, Краснолимаського району, Донецької області, померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 11.11.2010, актовий запис №47(а.с.12).
Згідно статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, яке складається з:
житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Зазначений житловий будинок належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 26.02.1975 року виконкомом Ярівської селищної ради (а.с.18).
Відповідно до ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1217 ЦК України передбачені види спадкування. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).
За життя ОСОБА_3 склала заповіт, який було посвідчено секретарем виконкому Ярівської селищної ради, Краснолиманського району, Донецької області 24.06.2010 за реєстровим №19. Цим заповітом все своє майно ОСОБА_3 заповідала своєму синові, чоловіку позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на теперішній час не змінений та не скасований, що підтверджується повідомленням Лиманської державної нотаріальної контори від 30.10.2019(а.с.60-62).
Положеннями статтей 1261, 1268 ч.3 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Після смерті ОСОБА_3 спадщину в установленому законом порядку на підставі ст. ч.1 ст.1269 ЦК України прийняли сини спадкодавця: чоловік позивача ОСОБА_4 , спадкоємець за заповітом та відповідач по справі ОСОБА_2 , спадкоємець за законом, що підтверджується повідомленням Лиманської державної нотаріальної контори від 30.10.2019(а.с.59).
ІНФОРМАЦІЯ_4 в смт. Ярова, Лиманського району, Донецької області, помер чоловік позивача ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 09.02.2019, актовий запис №127(а.с.13-14).
Після смерті ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, яке складається з:
житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Зазначений житловий будинок належав померлій ОСОБА_3 , у спадщину якмй ОСОБА_4 фактично прийняв, але юридично не оформив своїх спадкових прав.
На теперішній час, позивач є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , яка в порядку ч.1 ст.1269 ЦК України прийняла спадщину, що підтверджується повідомленням Лиманської державної нотаріальної контори від 30.10.2019(а.с.59).
Однак постановою від 17.09.2019 державним нотаріусом Лиманської державної нотаріальної контори Семеновою І.М. позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на майно було відмовлено з тих підстав, що нотаріусу не надані документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, а саме правовстановлюючі документи на спадкове майно на ім'я померлого(а.с.47).
Тобто на сьогоднішній день позивач позбавлена можливості в позасудовому порядку - шляхом отримання нотаріального свідоцтва про право на спадщину за законом - оформити свої права на вказане майно.
Відповідно до п. 4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 1297 ЦК встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.
Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та/або не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).
Так відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців). У відповідності зі ст. 1218 до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Частина 1 статті 1297 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.
Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та/або не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).
Так, згідно із ст. ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.
Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обовязків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції). Як зазначено в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Будченко проти України», «найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним».
Так відповідно звіту про оцінку нерухомого майна № 315/02, складеного 03.10.2019 суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 , ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 складає 37165,00 грн.(а.с.20-46).
Нормами статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 3 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Вказані роз'яснення мають на увазі, що спадкоємець повинен звернутися до суду у порядку позовного провадження з позовом про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування.
Відповідно до п. 3.3 Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
З урахуванням викладених позивачем обставин та досліджених у судовому засіданні письмових доказів, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 223, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 15-16, 25, 316, 328 ЦК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Об'єднаної територіальної громади Лиманської міської ради Донецької області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 , право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті чоловіка ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , та складається з:
житлового будинку "А-1", загальною площею 42,7 кв.м., в тому числі житловою 20,9 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами: літня кухня, сарай «Б», літня кухня, «В», льох «Г», сарай «Д», вбиральня «Е», колонка №1, колодязь №2, що знаходяться у АДРЕСА_1 (п'ятдесят чотирі).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Повний текст рішення виготовлений 18.02.2020.
Суддя -