Святошинський районний суд міста Києва
пр. № 1-в/759/21/20
ун. № 759/9711/13-к
06 лютого 2020 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві подання державного виконавця Святошинського районного відділу ДВС м. Київ ГТУЮ ОСОБА_3 про вирішення питання конфіскації майна,
Державний виконавець Святошинського районного відділу ДВС м. Київ ГТУЮ ОСОБА_3 звернулася з поданням, у якому просить визначити подальшу передачу конфіскованого майна (орган, який повинен прийняти на баланс) у дохід Держави 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 , або скасувати додаткову міру покарання у вигляді конфіскації або змінити спосіб виконання рішення по кримінальному провадженню. Дане подання обґрунтовує тим, що на примусовому виконанні в Святошинському районному відділі ДВС м. Києва ГТУЮ перебуває виконавче провадження № 45599126 щодо конфіскації всього майна засудженої ОСОБА_4 , яке належить їй на праві власності, на користь держави. Державним виконавцем тричі вчинялися дії щодо реалізації арештованого майна та описано майно боржника - 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 , однак, торги не відбулися.
У судовому засіданні ОСОБА_3 подання підтримала та просила задовольнити.
У судове засідання інші учасники кримінального провадження не з'явилися, що відповідно до ч. 5 ст. 539 КПК України не перешкоджає проведенню судового розгляду.
Вислухавши пояснення державного виконавця, дослідивши подання та долучені до нього додатки, суд дійшов до такого висновку.
Як вбачається з подання вироком Святошинського районного суду міста Києва від 19.12.2013 ОСОБА_4 визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185; ч. 3 ст. 187 КК України, і призначено їй покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з конфіскацією всього майна, яке належить їй на праві власності. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23.10.2014 даний вирок суду залишено без змін.
Згідно з ч. 3 ст. 535 КПК України у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.
Відповідно до листа ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.11.2014 № 867/9/26-57-25-31, ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві направило для виконання виконавчий лист Святошинського районного суду міста Києва по справі № 1-кп/759/372/13 про конфіскацію всього майна, яке належить на праві власності ОСОБА_4 .
Виконавче провадження по виконавчому листу № 1-кп/759/372/13 відкрито 26.11.2014 та 25.12.2014 накладено арешт на все майно ОСОБА_4 , заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику. У серпні 2015 року майно було описано і арештоване, а саме: 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 5-7, 9,10).
Положеннями ст. 537 КПК України передбачено вичерпний перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, і питання, які ставить у своєму поданні державний виконавець, а саме: визначити подальшу передачу конфіскованого майна (орган, який повинен прийняти на баланс) у дохід Держави, або скасувати додаткову міру покарання у вигляді конфіскації, або змінити спосіб виконання рішення по кримінальному провадженню, суд не в змозі вирішити.
Згідно із ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться законність.
Відповідно до положень ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у п. 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини гарантує кожному право на звернення до суду. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд» одним з аспектів право на доступ. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися, як складова частина «судового розгляду».
Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Також згідно з п. 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 985 у разі коли майно, в тому числі транспортні засоби, не реалізовано у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», державний виконавець вносить на розгляд комісії, яка утворена відповідно до п. 11 цього Порядку (далі - комісія), пропозицію щодо безоплатної передачі майна органам державної влади, закладам охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, соціального захисту, зокрема закладам, у яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім'ям, будинкам дитини при установах виконання покарань, установам виконання покарань, слідчим ізоляторам, військовим формуванням, а також на благодійні цілі.
З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що чинним законодавством передбачено відповідний порядок дій державного виконавця щодо виконання судового рішення в частині конфіскації майна у разі неможливості його реалізації, у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Однак, як вбачається з подання державного виконавця, при встановленні неможливості реалізації майна, яке підлягає конфіскації, державним виконавцем у порушення вимог вищевказаного «Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби», не винесено на розгляд комісії питання щодо реалізації вказаного майна, тобто не виконано всіх передбачених чинним законодавством дій щодо виконання вироку суду в частині конфіскації майна у власність держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Тобто аналізуючи вказану норму, можна дійти до висновку про те, що під зміною способу виконання судового рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.
Враховуючи те, що головним державним виконавцем ОСОБА_3 не вжито всіх передбачених чинним законодавством дій щодо виконання вироку Святошинського районного суду міста Києва від 19.12.2013 в частині конфіскації у власність держави майна засудженої ОСОБА_4 , не надано суду належних та достатніх доказів наявності обставин, які б дійсно ускладнювали чи робили неможливим виконання вказаного судового рішення, а також беручи до уваги те, що заявником взагалі не додано до подання про зміну способу і порядку виконання судового рішення жодного письмового доказу, який би підтверджував проведення хоч якихось виконавчих дій щодо виконання цього судового рішення, а обґрунтування подання фактично зводяться до нерозуміння заявником порядку виконання конфіскації майна та прохання про зміну вироку суду та доповненням новим зрозумілим для заявника порядком та способом його виконання, тобто в даному випадку заявник фактично просить постановити інше за змістом судове рішення, що згідно з вимогами чинного законодавства є неприпустимим, то суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні подання необхідно відмовити за безпідставністю.
На підставі наведеного та керуючись ст. 33, 62 Закону України «Про виконавче провадження», п. 33 розділу VІІІ «Інструкції з організації примусового виконання рішень», п. 14 «Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби», ст. 21, 369-372, 376, 395 КПК України, суд,
У задоволенні подання державного виконавця Святошинського районного відділу ДВС м. Київ ГТУЮ ОСОБА_3 про вирішення питання конфіскації майна, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд міста Києва протягом семи днів з дня її оголошення.
Ухвала суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу, не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 11 год. 00 хв. 07 лютого 2020 року.
Суддя ОСОБА_1