05 лютого 2020 року Справа № 926/2645/19
За позовом Колективного проектно-кошторисного бюро побуту, м. Чернівці
до Чернівецької міської ради, м. Чернівці
про визнання укладеним додаткового договору до договору оренди землі
Суддя О.В. Гончарук
Секретар судового засідання - Чиборак У.Г.
Представники:
від позивача - Керницька І.Р. - адвокат на підставі ордеру №1001613 від 17.12.2019;
від відповідача - Баланецький О.Д. - заступник начальника відділу правового забезпечення питань земельних відносин та будівництва юридичного управління міської ради.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Колективне проектно-кошторисне бюро побуту звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради в якому просить визнати укладеним додатковий договір до договору оренди землі №4190 від 29.10.2007 із внесеними змінами додатковими договорами №1/4190 від 17.09.2010, №2/4190 від 13.05.2013, №3/4190 від 19.09.2013, №4/4190 від 17.11.2016, №5/4190 від 20.12.20169 в такій редакції позивача.
Чернівецька міська рада, (надалі - Орендодавець), в особі директора департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради Собко Миколи Степановича, який діє на підставі Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про оренду землі», Положення про департамент містобудівного комплексу та земельних відносин, затвердженого рішенням 69 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 25.09.2015 р. №1737, Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затверджене рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 23.10.2008 р. № 715 ( зі змінами, внесеними рішеннями 10 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 28.07.2011р. №221 та рішенням 22 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29.03.2012р. №467) з однієї сторони та Колективне проектно-кошторисне бюро побуту, код ЄДРПОУ 21414007 (надалі - Орендар), в особі директора Бляхарського Ярослава Станіславовича, який діє на підставі Статуту, з другої сторони, уклали цей договір про внесення змін до договору оренди землі від 29.10.2007 року №4190 на земельну ділянку за адресою: вул. Шептицького Андрея Митрополита, 7 в м. Чернівцях, площею 0,2532 га (кадастровий номер 7310136600:04:003:0017) про наступне:
1. Відповідно до частин 1-10 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та до п. 4.2. договору оренди землі №4190 від 29.10.2007 року пункт 4 договору доповнити реченням:
«Договір оренди землі поновлюється з 13.10.2019 р. до 13.10.2022 року (тринадцятого жовтня дві тисячі двадцять другого року) для будівництва та обслуговування багатофункціональної будівлі з підземним паркінгом».
Цей договір є невід'ємною частиною договору оренди землі від 29.10.2007 р. №4190, зареєстрованого в реєстрі департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради.
Позов обґрунтовується обставинами, пов'язаними із закінченням 13.10.2019 строку дії договору оренди землі від 29.10.2007, згідно з умовами якого Чернівецька міська рада надала, а Колективне проектно-кошторисне бюро побуту прийняло в строкове платне користування земельну ділянку на підставі рішення 19 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 30.08.2007 №384, для будівництва та обслуговування багатофункціональної будівлі з підземним паркінгом, яка знаходиться в м. Чернівці на вул. Митрополита Андрея Шептицького, 7, загальною площею 0,2532 м2, кадастровий номер 7310136600:04:003:0017.
Позивач звертався до відповідача із заявою про поновлення вказаного договору, оскільки після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, проте, станом на день звернення з позовом, від відповідача, всупереч вимогам статті 33 Закону України «Про оренду землі», жодних повідомлень про наявність заперечень щодо поновлення договору або іншого рішення не надходило, а тому позивач вважає, що його права як орендаря порушено.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 25 листопада 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначено на 18 грудня 2019 року.
У своєму відзиві на позовну заяву (вх.№4030 від 16.12.2019) відповідач проти позову заперечує, вважаючи його безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
Так, відповідач зазначає, що право не продовжувати Чернівецькою міською радою договір оренди землі, узгоджено умовами укладеного між сторонами договору оренди та передбачено Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».
Наявність спору між сторонами, на думку відповідача, може мати місце тільки у випадку передачі спірної земельної ділянки в оренду іншим особам. За таких умов можна говорити про порушення переважного права орендаря на оренду земельної ділянки, проте, у межах правовідносин між сторонами порушення переважного права позивача на оренду земельної ділянки немає місця, оскільки іншим особам спірна земельна ділянка не передавалася.
Додатково, на думку відповідача, у випадку задоволення позову у сформованому позивачем вигляді, порушиться виключна компетенція Чернівецької міської ради з питань земельних відносин, як органу місцевого самоврядування.
Крім цього, відповідач зазначає також про те, що позивач не належним чином виконував умови договору оренди землі, а запропонована ним додаткова угода не відповідає договору та Закону України «Про оренду землі», що тягне за собою втрату за ним права на продовження договору оренди землі в порядку статті 33 Закону України «Про оренду землі».
18 грудня 2019 року від позивача надійшла письмова відповідь на відзив (вх. № 4083), яку судом долучено до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 18.12.2019 оголошено перерву до 16.01.2020.
Ухвалою суду від 16.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05 лютого 2020 року.
На день розгляду справи по суті, 05.02.2020, представник позивача наполягає на задоволенні позову з підстав, зазначених у позовній заяві.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення учасників справи, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд встановив таке.
29 жовтня 2007 року між Чернівецькою міською радою, як орендодавцем, та Колективним проектно-кошторисним бюро побуту, як орендарем, укладено договір оренди землі № 4190 (надалі - Договір), згідно з умовами якого Чернівецька міська рада надає, а Колективне проектно-кошторисне бюро побуту приймає в строкове платне користування земельну ділянку на підставі рішення 19 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 30.08.2007 №384 для будівництва та обслуговування багатофункціональної будівлі з підземним паркінгом, яка знаходиться в м. Чернівці на вул. Митрополита Андрея Шептицького,7, загальною площею 0,2532 м. кв., кадастровий номер 7310136600:04:003:0017.
17 вересня 2010 року між сторонами укладено додатковий договір № 1/4190 до Договору про внесення змін, у тому числі, за заявою Колективного проектно-кошторисного бюро побуту, цей Договір поновлено строком до 26.03.2013 з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування багатофункціональної будівлі з підземним паркінгом».
В подальшому, 13 травня 2013 року між сторонами укладено додатковий договір № 2/4190, 19 вересня 2013 року - додатковий договір № 3/4190, 17 листопада 2016 року - додатковий договір № 4/4190, якими на підставі рішення 34 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 28.03.2013 №805, рішення 39 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29.08.2013 №954, рішення 13 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 13.10.2016 №407, строк дії Договору поновлювався до 13.10.2019 з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування багатофункціональної будівлі з підземним паркінгом».
Відповідно до частини 4 договору оренди землі № 4190 від 29 жовтня 2007 року, після закінчення строку Договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк.
У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
У зв'язку із закінченням строку дії договору оренди землі №4190 від 29.10.2007, позивачем направлено лист за вих.№04/06 від 17.06.2019 про поновлення строку дії Договору та внесення змін до зазначеного Договору щодо цільового використання землі, який відповідачем отримано 19.06.2019.
Після цього, позивачем направлено відповідачу лист за вих. №04/06 від 17.06.2019 в якому позивач повторно просив поновити Договір, а інше питання, викладене у листі від 17.06.2019 - про внесення змін до Договору щодо цільового використання землі, залишити без розгляду.
Отже, в матеріалах справи містяться докази звернення позивача до відповідача з заявою про поновлення строку дії договору оренди землі №4190 від 29.10.2007, до якої, у тому числі, додано проект додаткового договору про поновлення Договору наступного змісту.
Чернівецька міська рада, (надалі - Орендодавець), в особі директора департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради Собко Миколи Степановича, який діє на підставі Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про оренду землі», Положення про департамент містобудівного комплексу та земельних відносин, затвердженого рішенням 69 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 25.09.2015 р. №1737, Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затверджене рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 23.10.2008 р. № 715 ( зі змінами, внесеними рішеннями 10 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 28.07.2011р. №221 та рішенням 22 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29.03.2012р. №467) з однієї сторони та Колективне проектно-кошторисне бюро побуту, код ЄДРПОУ 21414007 (надалі - Орендар), в особі директора Бляхарського Ярослава Станіславовича, який діє на підставі Статуту, з другої сторони, уклали цей договір про внесення змін до договору оренди землі від 29.10.2007 року №4190 на земельну ділянку за адресою: вул. Шептицького Андрея Митрополита, 7 в м. Чернівцях, площею 0,2532 га (кадастровий номер 7310136600:04:003:0017) про наступне:
1. Відповідно до частин 1-10 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та до п. 4.2. договору оренди землі №4190 від 29.10.2007 року пункт 4 договору доповнити реченням:
«Договір оренди землі поновлюється з 13.10.2019 р. до 13.10.2022 року (тринадцятого жовтня дві тисячі двадцять другого року) для будівництва та обслуговування багатофункціональної будівлі з підземним паркінгом».
Цей договір є невід'ємною частиною договору оренди землі від 29.10.2007 р. №4190, зареєстрованого в реєстрі департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради.
Станом на час звернення позивачем до господарського суду з цим позовом, жодних повідомлень про наявність заперечень щодо поновлення Договору або іншого рішення орендодавця, прийнятого щодо спірних орендних правовідносин з Колективним проектно-кошторисним бюро побуту, відповідачем не висловлено.
Єдине рішення, що міститься в матеріалах справи - це рішення Чернівецької міської ради від 07.11.2019 №1924, яким, серед іншого, знято з розгляду (не розглянуто по суті) проект рішення відповідача щодо поновлення позивачу строку дії Договору від 29.10.2007.
Крім цього, судом встановлено, що позивач з 28.12.2005 є власником на праві приватної спільної часткової власності нежитлової будівлі за адресою: м. Чернівці, вул. Митрополита Андрея Шептицького,7, площею 235,50 кв.м.
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.
Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» врегульовано порядок поновлення договору оренди, який фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.
Відповідно до частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Аналізуючи вищезазначені відносини між сторонами, судом встановлено, що позивач намагався реалізовувати право на пролонгацію Договору у порядку, передбаченому частинами 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» (Закону), однак жодних рішень з цього приводу відповідачем не приймалось.
Частиною шостою статті 33 Закону передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Визначений наведеною нормою порядок є відмінним від передбаченого положеннями частин першої - п'ятої статті 33 Закону, оскільки передбачає право на поновлення договору оренди земельної ділянки, яке виникає після закінчення строку дії відповідного договору оренди земельної ділянки і орендар продовжує користуватись цією ділянкою, за відсутності заперечення орендодавця про поновлення цього договору, яке має бути надане протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що в силу вимог частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі», Чернівецька міська рада, заперечуючи щодо поновлення строку Договору, повинна була у місячний термін повідомити позивача про недосягнення домовленості щодо строку дії Договору чи інших істотних умов договору, передбачених статтею 15 цього Закону України «Про оренду землі».
Натомість судом на основі матеріалів справи встановлено, що відповідач обмежився лише запереченнями, мотивованими неналежним виконанням умов Договору у частині невідповідності намірів забудови місцевій містобудівній документації та цільовому призначенню земельної ділянки та наявністю у нього, як у органу місцевого самоврядування виключної компетенції з питань земельних відносин - таку позицію, згідно з матеріалами справи, відповідач висловив вперше у відзиві на позовну заяву у справі №926/2645/19 від 16.12.2019.
Судом також встановлено, що після 13.10.2019, не отримавши заперечень відповідача щодо можливості пролонгації Договору (у тому числі в місячний термін по закінченні дії Договору - по 13.11.2019 - матеріали справи не місять доказів в підтвердження зворотнього), позивач продовжував користуватись орендованою земельною ділянкою у відповідності до її призначення, а відповідач, в свою чергу, жодним чином проти існування фактичних орендних правовідносин з позивачем не заперечував та жодних заходів спрямованих на її звільнення позивачем не вживав. Позивач, в свою чергу, не будучи обізнаним щодо будь-яких заперечень відповідача, добросовісно намагаючись оформити право користування, вважав себе належним орендарем земельної ділянки.
Суд наголошує на тому, що суть поновлення договору оренди згідно з частиною 6 статті 33 Закону, який є спеціальним нормативно-правовим актом у правовідносинах щодо поновлення дії договору оренди земельної ділянки, полягає саме в тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі, тобто відсутність такого заперечення має прояв у «мовчазній згоді» орендодавця, що і має місце в даному випадку.
Отже, волевиявлення органу місцевого самоврядування у формі прийняття відповідного рішення є необхідним виключно у разі заперечення проти поновлення договору, яке повинно мати місце протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди, тоді як укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди відбувається без прийняття рішення органом місцевого самоврядування про таке поновлення, про що прямо зазначено в частині 6 статті 33 Закону.
У справі встановлено, що після закінчення строку договору оренди позивач продовжував користуватись земельною ділянкою, а протягом одного місяця після закінчення дії Договору від відповідача не надходило заперечень щодо поновлення цього Договору у формі відповідного рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого на пленарному засіданні міської ради, у зв'язку з чим на підставі частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», Договір продовжив свою дію на тих самих умовах, а тому позовна вимога позивача є обґрунтованою.
Крім цього, щодо зазначених у відзиві на позовну заяву тверджень відповідача про неможливість задоволення позову, слід зазначити наступне.
Згідно з частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин 1-4 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
В силу положень частини 1 статті 129 Конституції України, частини 1 статті 2, частини 1 статті 6, частини 2 статті 48 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 1 частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 частини 1 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Конституційний Суд України у п.п.4.1. п.4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) у справі № 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, відмітив, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора, де зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.
На дане власне рішення Конституційний Суд України посилається і в рішеннях по справах N1-10/2004 від 1 грудня 2004 року та N1-9/2005 від 24 березня 2005 року.
Згідно з частиною 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до п.п.41, 52 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), одним з обов'язкових елементів поняття «верховенство права» є «заборона свавілля», який означає, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватися у свавільний спосіб. Їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 09.01.2013 у справі «Волков проти України» зазначено, що в країнах повинен діяти принцип правової визначеності, який зобов'язує держави та їх органи здійснювати реалізацію прав та їх захист шляхом прийняття законодавства з чітким правовим визначенням спірних правовідносин та гарантує громадянам очікувати від держав та їх органів своєчасних та вичерпних дій відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», від 20.05.2010 і «Тошкуце та інші проти Румунії», від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», та «Беєлер проти Італії»).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків («Лелас проти Хорватії»).
Європейській суд з прав людини вказує, що поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод охоплює також поняття «правомірні очікування», тобто законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу («Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії»).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Вищезазначеними нормами спростовуються доводи відповідача про наявність у нього права не продовжувати орендні правовідносини та порушенням, у зв'язку з задоволенням позову, виключної компетенції Чернівецької міської ради з питань земельних відносин.
Орган місцевого самоврядування, як розпорядник земель комунальної власності, здійснюючи свої дискреційні повноваження, повинен сумлінно здійснювати свої права та добросовісно виконувати цивільні обов'язки, не може зловживати своїми правами у жодній з можливих форм та допускати можливість реалізації своїх повноважень (дій чи бездіяльності) у свавільний спосіб. Проте, судом встановлено, що у межах цієї справи відповідач всупереч вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі», не уклав з позивачем договору оренди землі на новий строк, а позивач позбавлений можливості захистити свої майнові права інакше ніж як у судовому порядку.
За таких обставин, позов підлягає задоволенню, а на відповідача покладаються понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору.
У судовому засіданні представником позивача заявлено про необхідність вирішення питання про судові витрати - витрати на професійну правничу допомогу, після ухвалення рішення по суті позовних вимог, у зв'язку з чим судом у відповідності до частини 2 статті 221 Господарського процесуального кодексу України призначається судове засідання для вирішення питання про судові витрати.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов Колективного проектно-кошторисного бюро побуту до Чернівецької міської ради про визнання додаткового договору до договору оренди землі задовольнити.
2. Визнати укладеним додатковий договір до договору оренди землі №4190 від 29 жовтня 2007 року із внесеними змінами додатковими договорами №1/4190 від 17 вересня 2010 року, №2/4190 від 13 травня 2013 року, №3/4190 від 19 вересня 2013 року, №4/4190 від 17 листопада 2016 року, №5/4190 від 20 грудня 2016 року у такій редакції.
Чернівецька міська рада, (надалі - Орендодавець), в особі директора департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради Собко Миколи Степановича, який діє на підставі Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про оренду землі», Положення про департамент містобудівного комплексу та земельних відносин, затвердженого рішенням 69 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 25.09.2015 р. №1737, Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затверджене рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 23.10.2008 р. № 715 ( зі змінами, внесеними рішеннями 10 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 28.07.2011р. №221 та рішенням 22 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 29.03.2012р. №467) з однієї сторони та Колективне проектно-кошторисне бюро побуту, код ЄДРПОУ 21414007 (надалі - Орендар), в особі директора Бляхарського Ярослава Станіславовича, який діє на підставі Статуту, з другої сторони, уклали цей договір про внесення змін до договору оренди землі від 29.10.2007 року №4190 на земельну ділянку за адресою: вул. Шептицького Андрея Митрополита, 7 в м. Чернівцях, площею 0,2532 га (кадастровий номер 7310136600:04:003:0017) про наступне:
1. Відповідно до частин 1-10 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та до п. 4.2. договору оренди землі №4190 від 29.10.2007 року пункт 4 договору доповнити реченням:
«Договір оренди землі поновлюється з 13.10.2019 р. до 13.10.2022 року (тринадцятого жовтня дві тисячі двадцять другого року) для будівництва та обслуговування багатофункціональної будівлі з підземним паркінгом».
Цей договір є невід'ємною частиною договору оренди землі від 29.10.2007 р. №4190, зареєстрованого в реєстрі департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради.
3. Стягнути з Чернівецької міської ради (58002, Чернівецька область, м. Чернівці, Центральна площа, 1, код 36068147 ) на користь Колективного проектно-кошторисного бюро побуту (м. Чернівці, вул. Шептицького Андрея Митрополита, код 721414007) 1921 грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.
Повне судове рішення складено 14.02.2020.
Суддя О.В. Гончарук