Справа № 419/160/20
Провадження № 2-о/419/48/2020
11 лютого 2020 року Новоайдарський районний суд Луганської області
у складі: головуючого судді - Мартинюка В. Б.,
за участю: секретаря - Московченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоайдар Луганської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи, заінтересована особа: Біловодський районний відділ ДРАЦС Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), -
ОСОБА_1 звернулась до Новоайдарського районного суду Луганської області з даною заявою про встановлення факту смерті особи, заінтересована особа: Біловодський районний відділ ДРАЦС Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ Луганської області, померла матір заявника ОСОБА_2 , яка за життя була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 «Луганською міською поліклінікою № 10» видане лікарське свідоцтво про смерть № 608 від 26.11.2019 р.
На теперішній час ОСОБА_1 має намір оформити спадкові права після померлої та отримати свідоцтво про смерть, проте Біловодський районний відділ ДРАЦС Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у видачі свідоцтва про смерть ОСОБА_2 відмовив, посилаючись на те, що наявні документи, які є необхідними для проведення реєстрації смерті особи, є недійсними, так як видані на території тимчасово непідконтрольній українській владі, ОСОБА_1 , вимушена звернутись до суду з цією заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ Луганської області.
Заявник ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, заявлені вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити.
Представник заінтересованої особи - Біловодського районного відділу ДРАЦС Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у судове засідання не з'явився, надав письмову заяву про розгляд справи у його відсутності, заперечень з приводу заявлених вимог не надав.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ Луганської області, померла матір заявника ОСОБА_2 , яка за життя була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).
Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 608 від 26.11.2019 р, яке видане «Луганською міською поліклінікою № 10» відповідно до якого, ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ Луганської області померла ОСОБА_2 , причина смерті - атеросклероз судин головного мозку (а.с. 3).
Біловодський районний відділ ДРАЦС Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у видачі свідоцтва про смерть ОСОБА_2 відмовив, посилаючись на те, що наявні документи, які є необхідними для проведення реєстрації смерті особи, є недійсними, так як видані на території тимчасово непідконтрольній українській владі (а.с. 3).
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
У відповідності до ст. 13 ч. 1 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання. Рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформляють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом. В разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту громадянського стану орган реєстрації актів громадянського стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.
Оцінюючи копію лікарського свідоцтва про смерть № 608 від 26.11.2019 р, яке видане «Луганською міською поліклінікою № 10», суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Приймаючи до уваги викладені заявником обставини, підтвердження їх належними доказами, відсутність заперечень з боку заінтересованої особи, з метою захисту прав особи, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
Висновки суду підтверджуються письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 258, 263-265, 315-319, 430 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи, заінтересована особа: Біловодський районний відділ ДРАЦС Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) - задовольнити.
Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Луганськ Луганської області, яка за життя була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті: Україна, м. Луганськ Луганської області, у віці 90 (дев'яносто) років, причина смерті: атеросклероз судин головного мозку.
Рішення суду про встановлення факту смерті громадянина України ОСОБА_2 допустити до негайного виконання.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий суддя: В. Б. Мартинюк