Справа № 419/3032/19
Провадження № 2/419/124/2020
10 лютого 2020 року Новоайдарський районний суд Луганської області
у складі: головуючого судді - Мартинюка В. Б.,
за участю: секретаря - Московченко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоайдар Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована у вищевказаній квартирі, проте з липня 2014 року не проживає в ній, на теперішній час вона проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач у добровільному порядку не бажає знятися з реєстрації, що перешкоджає позивачу реалізувати в повній мірі права власника на користування та розпорядження своїм майном.
На підставі вищенаведеного, ОСОБА_1 просить суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, а саме: квартирою, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, хоча був належним чином сповіщений про час та місце судового засідання, у порядку, визначеному ч. 11 ст. 128 ЦПК України, шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 37).
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню за наступних підстав.
Положеннями ст. ст. 319 ЦК України, 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають в приватній власності будинок, користуються ним для приватного мешкання та мешкання членів своєї сім'ї та мають право розпоряджатись цією власністю за своїм розсудом.
Відповідно до ст. 383 ЦК України, будинок використовується власником для власного проживання та проживання членів його сім'ї.
Судовим розглядом встановлено, що позивач є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с. 6-7). ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі, що підтверджується копією домової книги (а.с. 11-13), довідкою про склад сім'ї (а.с. 15) проте з липня 2014 року не проживає в даній квартирі, що підтверджується довідкою ВЦА сіл. Трьохізбенка, Кряківка, Лобачеве, Лопаскине та Оріхово-Донецьке Новоайдарського району Луганської області від 15.11.2019 (а.с. 14). Відповідач у добровільному порядку не бажає знятися з реєстрації, що перешкоджає позивачам реалізувати в повній мірі права наймачів (власників) на користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Суд вважає за необхідне застосувати дану норму ЦК України при вирішенні спору, оскільки в даному випадку спірні відносини виникли між власником житла та членом його сім'ї, а не наймачем.
Відповідно до ст. 64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Стаття 9 Житлового кодексу УРСР визначає, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до ст. 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
На підставі ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Ч. 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
На підставі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 р. відповідно до Закону від 17 липня 1997р №475/57-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку», «;Протоколу та протоколів N 2, N 4, N 7 та N 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК).
Гарантуючи права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Таким чином судом встановлено, що відповідач, фактично не проживає за місцем своєї реєстрації з липня 2014 р., чим обмежує право позивача на власність та вільного розпорядження нею, а тому суд вважає що позов про визнання особу такою, яка втратила право на користування жилим приміщенням необхідно задовольнити.
Відповідно до п.1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. Втручання у це право здійснюється виключно з підстав, передбачених п. 2 ст. 8 Конвенції.
Зазначене покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі «Пауел і Райнер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1990 р.). Такий захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Джілоу проти Сполученого Королівства» від 24.11.1986 р.), так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Ларкос проти Кіпру» від 18.02.1999 р.).
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, судового рішення, яке набрало законної сили (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою), свідоцтва про смерть.
Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», втрата права користування житловим приміщенням є підставою для зняття особи з реєстрації.
Висновки суду підтверджуються письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні.
На підставі ст. ст. 319, 355, 369, 383, 405 ЦК України, ст. ст. 64, 72, 150 ЖКУРСР, ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, подану протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Головуючий: В.Б. Мартинюк