ЄУН № 336/785/20
пр. № 1-кс/336/106/2020
Іменем України
13 лютого 2020 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , представника заявника адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_5 на бездіяльність слідчого Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_6 щодо неповернення тимчасово вилученого майна, -
10.02.2020 року до суду надійшла скарга ОСОБА_5 на бездіяльність слідчого Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_6 щодо неповернення тимчасово вилученого майна. а саме автомобілю ГАЗ 33021, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був вилучений 06.02.2020 року.
В судовому засіданні представник скаржника адвокат ОСОБА_4 підтримав скаргу, вказуючи, що 06.02.2020 року ОСОБА_5 було зупинено під час виконання послуг з перевезення вантажів, чим він займається на постійній основі, проведено огляд місця події, після чого вилучено автомобіль ГАЗ 33021 та свідоцтво про реєстрацію технічного засобу. Вказуючи, що після вилучення автомобілю слідчий та прокурор до суду для арешту цього автомобілю не звертались, ОСОБА_5 не є підозрюваним чи цивільним відповідачем у кримінальному провадженні, надання послуг з перевезення вантажів є джерелом його доходів, просив визнати протиправною бездіяльність слідчого щодо неповернення автомобілю.
Прокурор в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечував, вказуючи, що дійсно в ході огляду місця події 06.02.2020 року було вилучено автомобіль ОСОБА_5 , на якому перевозились речі, що є предметом злочину, передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України у кримінальному провадженні, по якому наразі проводиться досудове розслідування. В подальшому цей автомобіль був визнаний речовим доказом, однак, жодних документів з цього приводу прокурор не має, адже матеріали кримінальної справи перебувають у Шевченківському ВП, причини неявки слідчого до суду йому не відомі.
Слідчий в судове засідання не з?явився, про місце та час розгляду справи повідомлявся телефоном, причин неявки суду не сповістив.
Статтею 306 КПК України встановлено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування розглядаються не пізніше сімдесяти двох годин з моменту надходження відповідної скарги.
Судом завчасно були повідомлені слідчий та прокурор про дату та час розгляду скарги, тож у слідчого та прокурора було достатньо часу для підготування матеріалів на підтвердження ґрунтовності своїх заперечень за скаргою, а також і надання матеріалів кримінальної справи.
При дослідженні доданих скаржником до скарги копій документів слідчим суддею встановлено наступне.
Автомобіль ГАЗ 33021, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить ОСОБА_5 , що підтверджено копією довідки.
З листа слідчого Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області від 11.02.2020 року вбачається, що вилучений автомобіль ГАЗ 33021, реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Прокурором та слідчим слідчому суду жодних документів в обгрунтування заперечень проти скарги не надано.
При вирішенні скарги слідчий суддя виходить з наступного,
Статтею 303 ч. 1 п. 1 КПК України визначено, що на досудовому провадженні може бути оскаржено бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу.
Стаття 304 ч. 1 КПК України передбачає, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Статтею 307 КПК України визначено, що за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.
Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:
1) скасування рішення слідчого чи прокурора;
1-1) скасування повідомлення про підозру;
2) зобов'язання припинити дію;
3) зобов'язання вчинити певну дію;
4) відмову у задоволенні скарги.
Статтею 167 КПК України визначено, що тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:
1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом;
4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Відповідно до статті 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику.
Як вказує ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:
1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним;
2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна;
3) у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу;
4) у разі скасування арешту.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Пунктом 39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (пункт 107 рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), №3202/96).
Пунктом 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) визначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Вираз «на умовах, передбачених законом» найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 у справі «Полторацький проти України»).
Отже саме державні органи та установи, якими було застосоване обмеження права особи на мирне володіння своїм майном мають довести, що таке втручання було застовано у відповідності до вимог закону, що таке обмеження є необхідним та при цьому забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вже зазначив слідчий суддя, слідчий та прокурор, маючи можливість доводити, що тимчасове вилучення автомобілю ОСОБА_5 було здійснено у законний спосіб, що подальше утримання цього автомобілю є необхідним та виправдовується інтересами досудового розслідування, що при цьому загальний інтерес суспільства є важливішим та може виправдати обмеження права ОСОБА_5 на володіння та користування майном, такою можливістю не скористались та жодного доказу слідчому судді не представили.
Враховуючи пояснення представника скаржника, які не заперечувались прокурором, в тій частині, що слідчий після вилучення автомобілю з клопотанням про його арешт не звертався, ОСОБА_5 не має процесуального статусу підозрюваного чи цивільного відповідача у кримінальному провадженні, а, на переконання суду, часу, який минув з моменту вилучення автомобілю (7 днів) достатньо для повного дослідження автомобілю та відшукання доказів за умови наявності для того законних підстав, адже з системи Дз вбачається, що слідчий та прокурор також не звертались до суду з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку автомобілю, тож подальших причин та законних підстав утримувати цей автомобіль та обмежувати у такий спосіб право власності скаржника слідчому судді не надано, отже скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Оскільки слідчому судді не надано жодних відомостей про слідчого чи групу слідчих, яким доручено проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, тож слідчий суддя вбачає підстави для визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії з повернення майна слідчого або слідчих, яким доручено здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Керуючись ст. 303, 307 КПК України, слідчий суддя,-
Скаргу ОСОБА_5 на бездіяльність слідчого Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_6 щодо неповернення тимчасово вилученого майна задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність слідчого (слідчих) Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020080080000398 за ст. 190 ч. 1 КК України, щодо неповернення ОСОБА_5 автомобілю ГАЗ 33021, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Зобов?язати слідчого (слідчих) Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020080080000398 за ст. 190 ч. 1 КК України, повернути ОСОБА_5 автомобіль ГАЗ 33021, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1