Ухвала
Іменем України
10 лютого 2020 року
м. Київ
Провадження № 51-633 ск 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року та ухвалу судді Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження,
встановив:
Засуджений ОСОБА_4 звернувся до місцевого суду зі скаргою у порядку ст. 206 КПК України про встановлення факту неналежних умов тримання його під вартою, а також скаржився на відсутність належної медичної допомоги.
Ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року скаргу задоволено частково.
Зобов'язано посадових осіб ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» забезпечити ОСОБА_4 невідкладне проведення медичного обстеження відповідно до вимог чинного законодавства, а уповноваженій особі прокуратури Дніпропетровської області доручено провести дослідження фактів, викладених в заяві ОСОБА_4 щодо умов утримання його під вартою в ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)».
Що стосується встановлення факту неналежних умов утримання під вартою, то суд відмовив в задоволенні такого клопотання, мотивуючи тим, що встановлення такого факту знаходиться поза межами компетенції слідчого судді.
На ухвалу слідчого судді ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу.
Суддя Дніпровського апеляційного суду ухвалою від 14 листопада 2019 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою засудженого на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України, оскільки апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Засуджений ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування таких вимог ОСОБА_4 наводить аргументи щодо незгоди з ухвалою слідчого судді місцевого суду та зазначає, що апеляційний суд відмовивши у відкритті апеляційного провадження, порушив таким чином його право на доступ до правосуддя.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з такого.
Положеннями ч. 4 ст. 424 КПК України визначено, що ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають.
Тому вимоги ОСОБА_4 щодо касаційного перегляду ухвали слідчого судді від 30 жовтня 2019 року не можуть бути предметом розгляду в порядку касаційної процедури.
Що стосується доводів про незаконність ухвали судді апеляційного суду, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження, слід зазначити таке.
Частиною 1 ст. 206 КПК України встановлено, що кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Як убачається з доданих до касаційної скарги копій судових рішень, ОСОБА_4 в порядку ч. 1 ст. 206 КПК України звернувся до слідчого судді з заявою про встановлення факту неналежного утримання в ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)».
Слідчий суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська розглянув цю скаргу по суті та частково її задовольнив, про що постановив ухвалу від 30 жовтня 2019 року. Отже, слідчий суддя постановив судове рішення у межах процедури, передбаченої КПК України.
Суддя апеляційного суду дійшов висновку, що така ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, з чим погоджується колегія суддів Верховного Суду з огляду на таке.
Відповідно до п. 8 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначені норми беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
У ст. 24 та ч. 3 ст. 392 КПК України визначено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом, аналогічним чином гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищої інстанції; зокрема, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених зазначеним Кодексом.
Вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, визначено у частинах 1 та 2 ст. 309 КПК України.
Отже, встановивши, що в апеляційному порядку оскаржується ухвала слідчого судді, постановлена в порядку ст. 206 КПК України, яка за правилами КПК не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, суддя апеляційного суду правильно відмовив у відкритті провадження.
Така позиція відповідає висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладено Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 27 травня 2019 року (справа № 766/22242/17, провадження за касаційною скаргою № 51-7276 кмо 18).
Слід зауважити, що усталена практика Європейського суду з прав людини свідчить, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.
За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Отже, з урахуванням вищезазначеного висновку об'єднаної палати Верховного Суду, а також вимог процесуального закону щодо переліку ухвал слідчих суддів, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом вимог КПК України є безпідставними.
Враховуючи викладене, з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року та ухвалу судді Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає
Судді
ОСОБА_5 ОСОБА_2 ОСОБА_3