12.02.2020 ЄУН 337/5439/19 Провадження 2/337/440/2020
12.02.2020 року Хортицкий районний суд м. Запоріжжя
в складі: головуючого судді - Салтан Л.Г.
за участю секретаря - Шаповалової А.В.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), про позбавлення права користування житловим приміщенням, шляхом виселення та зняття з реєстрації місця проживання,
20.12.2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про позбавлення права користування житловим приміщенням, шляхом виселення та зняття з реєстрації місця проживання.
Ухвалою судді від 20.12.2019 року справа прийнята до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.
У підготовче судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилась, причину неявки суду не повідомила, звернулась до суду з заявою про розгляд справи за її відсутністю, заявлені позовні вимоги підтримала.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у підготовче судове засідання не з'явились, надали суду письмові заяви про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги визнали в повному обсязі, заперечень за позовом не мають.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Встановивши фактичні обставини справи і перевіривши їх доказами, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.
Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України", суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 433691 від 26.09.2019 року визнана переможницею переданої на реалізацію однокімнатної квартири, загальною площею 20,94 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією протоколу проведення електронних торгів № 433691 від 26.09.2019 року та копією квитанції від 08.10.2019 року.
ОСОБА_1 , належить на праві власності квартира АДРЕСА_3 , яка посвідчується свідоцтвом № 793 від 15.11.2019 року, що підтверджується копією свідоцтва № 793 від 15.11.2019 року та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 189008246 від 15.11.2019 року.
Проте, у вищезазначеній квартирі, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані відповідачі:
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18.08.2011 року по теперішній час;
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 16.08.2011 року по теперішній час.
Крім того, вказані особи зареєстровані у зазначеній квартирі та проживають у ній, при цьому у добровільному порядку звільнити належну позивачу квартиру не бажають, врегулювати даний спір у позасудовому порядку та добровільно виселитися з квартири відмовляються.
Відповідачі не є членами сім'ї позивача, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з нею та ведуть спільне господарство. Зазначене порушує право позивача на володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із Правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена у справі № 6- 709цс16: «Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України: до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім 'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України: власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Окрім того, норми статей 15, 16, 386, 391 ЦК України гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.
Відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 ЦК України: власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, мас право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому, право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
Статтею 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім ї.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР: ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Згідно зі ст. 317 ЦК України: власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
У силу ч. 1 ст. 321 ЦК України: право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Наведе свідчить про те, що ОСОБА_1 , як власник житла, має право на реалізацію свого права власності.
Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року № 5, оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 12, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української PCP (далі - ЖК УРСР). У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім 'ї, а також членами сім і попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Оскільки ОСОБА_1 є власником квартири, а відповідачі, які зареєстровані в ній, не відносяться до кола членів її сім'ї власника, то позовні вимоги в частині визнання їх такими, що повинні бути позбавленні права користування житловим приміщенням, шляхом виселення та знятися з реєстрації місця проживання, є законними, обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
?Керуючись ст. ст. 317, 383, 391, 405 ЦК України, ст. 150 ЖК України, ст.ст. 5. 11-13, 89, ч.3 ст.200, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 , (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), про позбавлення права користування житловим приміщенням, шляхом виселення та зняття з реєстрації місця проживання - задовольнити.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 позбавити права користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 позбавити права користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги.
Суддя: Л.Г. Салтан