ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 лютого 2020 року м. Київ № 640/22385/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними дій та скасування постанов,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому просив:
- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Дубровіна Сергія Ігоровича щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.07.2019 та постанови про арешт коштів боржника від 28.10.2019 у виконавчому провадженні № 59597374, а також щодо внесення відомостей про ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до Єдиного реєстру боржників;
- скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 22.07.2019 у виконавчому провадженні № 59597374, винесену старшим державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Дубровіним Сергієм Ігоровичем, та постанову про арешт коштів боржника від 28.10.2019, винесену у виконавчому провадженні № 59597374.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно винесено оскаржувані постанову про відкриття виконавчого провадження від 22.07.2019 59597374, та постанову про накладення арешту коштів позивача від 28.10.2019, оскільки постанова про адміністративне правопорушення, що слугувала підставою для відкриття відповідачем виконавчого провадження не набрала законної сили з огляду на оскарження її позивачем у судовому порядку.
Позивач звертав увагу суду на те, що виконавчий документ пред'явлено до виконання з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на що державний виконавець був зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу та не мав повноважень для відкриття виконавчого провадження.
Також вказував, що в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» постанова про відкриття виконавчого провадження не була направлена рекомендованою кореспонденцію позивачу, що позбавило його можливості скористатися правами, наданими боржнику.
Відповідач правом надати пояснення по суті спору не скористався.
Ухвала суду з пропозицією надати відзив на позов надсилалась відповідачеві за зареєстрованим місцезнаходженням та була вручена йому 03.12.2019, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №0315068299668.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Із заявою про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи до суду не звертались.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
21 січня 2019 року інспектором патрульної поліції Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції роти №3 батальйону №4 полку №1 лейтенантом Бабенком І.В. складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про накладення штрафу в сумі 255 грн. на ОСОБА_1 (а.с.11).
30 січня 2019 року позивачем до Солом'янського районного суду м. Києва подано позовну заяву про скасування постанови серія НК №550369 від 21.01.2019 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с.21).
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20.05.2019 у справі №760/2913/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення серії НК № 550369 від 21.01.2019 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. (а.с.21-22).
Разом з цим, Управління патрульної поліції у місті Києві звернулось до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського району в м. Києві із заявою про примусове виконання постанови про накладення штрафу для стягнення з ОСОБА_1 510,00 грн. (а.с.13).
22 липня 2019 року старшим державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Дубровіним Сергієм Ігоровичем відкрито виконавче провадження №59597374 за заявою стягувана (УПП у м. Києві) про примусове виконання постанови серії НК № 550369 від 21.01.2019 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 510,00 грн. (а.с.15).
28 жовтня 2019 року старшим державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Дубровіним Сергієм Ігоровичем винесено постанову про арешт коштів ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 59597374 (а.с.16).
Крім того, державним виконавцем внесено відомості щодо ОСОБА_1 до Єдиного реєстру боржників (а.с.24).
Вважаючи вищезазначені постанови протиправними та такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
В силу вимог частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:
1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;
5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Відповідно до пункту шостого частини 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у виконавчому документі зазначаються, зокрема, дата набрання рішенням законної сили.
Згідно з пунктом першим частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили.
Частиною першою статті 291 КУпАП встановлено, що постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу (стаття 299 КУпАП).
Згідно зі статтями 307, 308 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу у строк, встановлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штраф.
Відповідно до частини першої статті 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави стверджувати, що оскарження особою постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу зупиняє її примусове виконання до розгляду відповідної скарги, що покликано забезпечити визначеність сторін у правовідносинах, що склалися між сторонами. У разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу вона підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, встановленого для добровільної сплати штрафу порушником, - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Судом встановлено, що постанова про адміністративне правопорушення серії НК №550369 від 21.01.2019 оскаржувалася ОСОБА_1 у судовому порядку.
Так, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20.05.2019 у справі №760/2913/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення серії НК № 550369 від 21.01.2019 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. Станом на момент розгляду даної справи вказане судове рішення набрало законної сили.
З огляду на викладене, суд вважає передчасним направлення Управлінням патрульної поліції у м. Києві постанови про адміністративне правопорушення серії НК №550369 від 21.01.2019 для примусового виконання до органу ДВС, та як наслідок свідчить про безпідставність винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.
В контексті наведеного суд звертає увагу, що з урахуванням положень частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (частина друга статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Зі змісту постанови про адміністративне правопорушення від 21.01.2019 серії НК № 550369 судом встановлено, що датою набрання чинності постанови зазначено 30.01.2019 (а.с.12).
Разом з тим, постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови від 21.01.2019 серії НК № 550369 державним виконавцем винесено 22.07.2019 (а.с.15).
Беручи до уваги положення частини п'ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», за умовами якої виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, суд констатує, що постанову про адміністративне правопорушення від 21.01.2019 серії НК № 550369 пред'явлено до виконання з пропущенням встановленого Законом України «Про виконавче провадження» строку.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що при винесенні спірної постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.07.2019 № 59597374 відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством, позаяк був зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття його до виконання.
З приводу обставин направлення постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.07.2019 №59597374 боржнику, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Таким чином, боржник повинен бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження. Суд наголошує, що державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду.
У позовній заяві представник позивача заявив той факт, що про винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 взагалі не був обізнаний. Вказував, що про наявність у Солом'янському РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві на примусовому виконанні виконавчого провадження стосовно ОСОБА_1 останній дізнався лише 05.11.2019 після відмови обслуговуючого банку провести розрахункову операцію за рахунком, відкритим ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк» з підстав накладення арешту в рамках виконавчого провадження № 59597374.
З огляду на викладене та беручи до уваги, що відповідач суду не надав доказів направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику, суд дійшов висновку про протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.07.2019 №59597374, з огляду на що остання підлягає скасуванню.
Що стосується позовних вимог про скасування постанови про арешт коштів боржника від 28.10.2019 № 59597374, суд зазначає наступне.
За приписами частини першої та другої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ч.1, 2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».
Пункт сьомий частини третьої статті 18 Закону встановлює право, а не обов'язок виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Статтею 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121 встановлено, що арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень, є принцип обґрунтованості, закріплений в п.3 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути мотивованим.
Тобто, накладаючи арешт на кошти боржника, суб'єкт владних повноважень - відповідач, - повинен системно застосовувати положення законодавства та конкретних обставин кожної справи.
Завданням відповідача у сфері виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є не лише дотримання формальної процедури виконання передбачених повноважень, а також і запобігання факту порушення відповідним рішенням прав, свобод чи інтересів інших осіб та відсутність зловживань під час користування наданими законодавчими правами.
Отримавши на виконання виконавчий документ - постанову Управління патрульної поліції у м. Києві, відповідач, з метою запобігання можливому зловживанню та заподіянню правам та законним інтересам боржника не звернувся із відповідними запитами до стягувача та боржника щодо наявності судових спорів стосовно постанови Управління патрульної поліції у м. Києві про адміністративне правопорушення серії НК №550369 від 21.01.2019, рішень про визнання його протиправним та скасування. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Встановивши протиправність дій відповідача при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження 22.07.2019 №59597374, та з огляду на те, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для застосування арешту коштів позивача, накладеного постановою Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 28.10.2019 № 59597374, суд вважає, вимоги позивача про скасування постанови про арешт коштів боржника від 28.10.2019 № 59597374 є обґрунтованими.
Позаяк, позовні вимоги позивача щодо визнання протиправними дій державного виконавця щодо внесення відомостей про ОСОБА_1 до Єдиного реєстру боржників є похідними від вимог щодо скасування постанов про відкриття виконавчого провадження та про накладення арешту, суд вважає, що вони також підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що норма 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (пункт 25 цього рішення).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 33 цього рішення).
Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип належного урядування покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.
Суд, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, беручи до уваги встановлення під час розгляду справи ознак протиправності дій відповідача щодо включення відомостей про ОСОБА_1 до Єдиного реєстру боржників, вважає за належне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача вчинити дії для виключення відомостей щодо ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.
Суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову ( частина друга статті 77, частина четверта статті 159 КАС України).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем відзив на позовні вимоги до суду надано не було.
З урахуванням викладеного та виходячи з того, що відповідачем не надано доказів того, що в межах спірних правовідносин має місце направлення постанови про відкриття виконавчого провадження сторонам виконавчого провадження, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідачем доказів протилежного до суду надано не було.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн., який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Доказів понесення позивачем інших витрат, пов'язаних із розглядом справи, матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Дубровіна Сергія Ігоровича щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.07.2019 та постанови про арешт коштів боржника від 28.10.2019 у виконавчому провадженні № 59597374, а також щодо внесення відомостей про ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до Єдиного реєстру боржників.
3. Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 22.07.2019 у виконавчому провадженні № 59597374, винесену старшим державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Дубровіним Сергієм Ігоровичем.
4. Визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 28.10.2019 у виконавчому провадженні № 59597374, винесену головним державним виконавцем Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Дубровіним Сергієм Ігоровичем.
5. Зобов'язати Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (ідентифікаційний код 35008087, зареєстроване місце знаходження: 03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 76-А) вчинити дії для виключення відомостей щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) з Єдиного реєстру боржників.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (ідентифікаційний код 35008087, зареєстроване місце знаходження: 03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 76-А) судовий збір у розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог частини 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Т.П. Балась