13 лютого 2020 року Чернігів Справа № 620/157/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМенської міської ради Менського району Чернігівської області
провизнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (також далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулася до суду з позовом до Менської міської ради Менського району Чернігівської області (також далі - відповідач, Менська міськрада), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за його заявою позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0198, для ведення особистого селянського господарства, за межами с. Стольне на території Менської міської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення;
- зобов'язати відповідача затвердити поданий позивачем проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 7423088500:07:000:0198, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне, на території Менської міської ради та передати зазначену земельну ділянку безоплатно у власність;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь позивача моральну шкоду у розмірі 20 000 (двадцяти тисяч) гривень.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що вона тричі зверталася до відповідача із заявами про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, надаючи при цьому необхідний пакет документів. Однак, Менською міськрадою, всупереч вимогам ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою затверджений не був.
Стосовно відшкодування моральної шкоди позивач зазначила, що відчуває психологічне напруження, розчарування та незручності, які виникли внаслідок порушення відповідачем її прав.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач, не приймаючи рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки, діє всупереч нормам чинного законодавства, чим завдає їй моральної шкоди, з огляду на що позивач звернулася за захистом своїх прав до суду.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позов не надав. 13.02.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі від 12.02.2020 № 578/04-11. Однак, враховуючи положення статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України, письмові пояснення в даній категорії справи не є заявою по суті справи.
Ухвалою судді від 13.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також установлено сторонам термін для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Частиною 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Зважаючи на ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд, керуючись ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Судом встановлено, що 18.01.2019 позивач звернулася до відповідача із заявою від 15.01.2019 з проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, приблизною площею 2,0000 га, ра рахунок земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) комунальної власності на території Стольненської сільської ради Менського району Чернігівської області (а.с. 31).
15.03.2019 позивач звернулася із заявою від 15.03.2019 до відповідача, в якій повідомила, що враховуючи неотримання нею станом на 15.03.2019 або дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або мотивованої відмови у його наданні, нею було замовлено розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки згідно бажаного місця розташування без надання дозволу Менської міської ради ( а.с. 32).
15.03.2019 між ОСОБА_1 та ФОП В ОСОБА_3 Строгім було укладено Договір № 35/03-19, предметом якого є виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Стольненської сільської ради Менського району Чернігівської області (а.с. 34 - 35).
На виконання умов договору ФОП ОСОБА_4 було розроблено відповідний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погоджений висновком Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 24.05.2019 № 7542/82-19, у якому зазначено, що проект землеустрою відповідає вимогам чинного законодавства України та прийнятий відповідно до нього нормативно-правовим актам (а.с. 55 - 56).
На виконання вимог Закону України «Про державний земельний кадастр» земельну ділянку зареєстровано у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номеру 7423088500:07:000:0198, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7412732592019 від 04.06.2019 (а.с. 19 - 23).
25.06.2019 позивач звернулася до відповідача із заявою з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0198, для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне, на території Менської міської ради, за рахунок земель сільськогосподарського призначення (земель запасу) комунальної власності та передати зазначену земельну ділянку безоплатно у власність (а.с. 16).
26.11.2019 позивач з аналогічним проханням, викладеним у заяві від 25.11.2019, звернулася до відповідача вдруге (а.с. 17).
29.11.2019 позивач звернулася до відповідача із заявою від 28.11.2019, в якій просила повторно винести на розгляд сесії питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0198, для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне, на території Менської міської ради (а.с. 18).
Відповідачем підготовлено проект рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами с. Стольне у тому числі і проекту, поданого позивачем.
26.11.2019 на пленарному засіданні тридцять шостої сесії Менської міськради рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не прийнято (а.с. 72-77, 83).
04.12.2019 на засіданні тридцять шостої сесії Менської міськради повторно винесено проект рішення «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами с. Стольне», однак рішення відповідачем не прийнято (а.с. 78-81, 84-85).
Позивач вважаючи, що не приймаючи рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки Менська міськрада діє всупереч нормам чинного законодавства, чим порушує її права, звернулася до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україна визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Так, згідно частин 2 та 3 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 Земельного кодексу України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 Земельного кодексу України).
За правилами частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-11 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно із статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Вимогами частини другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснюється відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. При цьому, чинним законодавством передбачено, що затвердження проекту землеустрою або відмова у такому затвердженні здійснюється виключно на пленарних засіданнях ради та оформлюється відповідним рішенням.
Водночас, Менська міськрада у законодавчо визначений строк відповідь на заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, а також щодо затвердження проекту землеустрою не надала, рішення про затвердження наданого ОСОБА_2 проекту або про відмову - не прийняла.
Отже, відсутність належним чином оформленого рішення про затвердження проекту землеустрою або про відмову у такому затвердженні, після спливу встановленого законом двотижневого строку розгляду клопотання особи, свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом, що суперечать вимогам статей 118 та 186-1 Земельного кодексу України. Отже, у спірних правовідносинах Менською міською радою допущена бездіяльність.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання бездіяльності Менської міської ради Менського району Чернігівської області щодо не прийняття рішення за заявою позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0198 для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення, є обґрунтованими та такими, що мають бути задоволені.
У свою чергу частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки Менською міською радою не прийнято відповідне рішення в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного Кодексу України, тому суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Менську міську раду Менського району Чернігівської області прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0198, для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради та надання її у власність ОСОБА_1 , або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Що стосується вимог про зобов'язання відповідача затвердити поданий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 7423088500:07:000:0198, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради та передати зазначену земельну ділянку безоплатно у власність, то суд зазначає таке.
Слід зазначити, що зобов'язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Відповідач у спірних відносинах жодного рішення за заявою позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та надання її у власність не прийняв.
Таким чином, вищевказана позовна вимога розцінюється Чернігівським окружним адміністративним судом як втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Щодо позовних вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 20 000 грн., суд зазначає таке.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У свою чергу, відповідно до частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Водночас, положеннями статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
Водночас у позові ОСОБА_1 не зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена.
Також позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження факту завдання йому відповідачем моральної шкоди.
При цьому, сам лише факт неприйняття рішення за заявою позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральних збитків.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог у частині відшкодування моральних збитків та відсутність правових підстав щодо їх задоволення.
Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду: копію договору про надання правової допомоги від 16.12.2019 (а.с. 86 - 87); акт наданих послуг №1 від 27.12.2019 на загальну суму 7 000,00 грн. (а.с. 88). При цьому, відповідно до наданих суду документів, година роботи адвоката та помічника адвоката складає 1000,00 грн.
З огляду на надані позивачем докази витрат на професійну правничу допомогу, в останніх відсутнє належне підтвердження оплати послуг про надання правничої допомоги.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.
Також, як слідує з матеріалів справи, позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір на загальну суму 1681,60 грн, а тому, з урахуванням часткового задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань Менської міської ради на користь ОСОБА_1 має бути стягнутий судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Менської міської ради Менського району Чернігівської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Менської міської ради Менського району Чернігівської області щодо не прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0198, для ведення особистого селянського господарства, за межами с. Стольне на території Менської міської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення.
Зобов'язати Менську міську раду Менського району Чернігівської області прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0171, для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради та надання її у власність ОСОБА_1 , або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Менської міської ради Менського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Менська міська рада Менського району Чернігівської області, вул. Титаренка Сергія, буд. 7, м. Мена, Менський район, Чернігівська область, 15600, ЄДРПОУ 04061777.
Дата складення повного рішення суду - 13.02.2020.
Суддя Ю. О. Скалозуб