13 лютого 2020 року Чернігів Справа № 620/159/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМенської міської ради Менського району Чернігівської області
провизнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (також далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Менської міської ради Менського району Чернігівської області (також далі - відповідач, Менська міськрада), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за його заявою позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,4378 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0160, для ведення особистого селянського господарства, за межами с. Стольне на території Менської міської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення;
- зобов'язати відповідача затвердити поданий позивачем проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 7423088500:07:000:0160, площею 1,4378 га, для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне, на території Менської міської ради та передати зазначену земельну ділянку безоплатно у власність;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь позивача моральну шкоду у розмірі 20 000 (двадцяти тисяч) гривень.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що вона тричі зверталася до відповідача із заявами про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, надаючи при цьому необхідний пакет документів. Однак, Менською міськрадою, всупереч вимогам ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою затверджений не був.
Стосовно відшкодування моральної шкоди позивач зазначила, що відчуває психологічне напруження, розчарування та незручності, які виникли внаслідок порушення відповідачем її прав.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач, не приймаючи рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки, діє всупереч нормам чинного законодавства, чим завдає їй моральної шкоди, з огляду на що позивач звернулася за захистом своїх прав до суду.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позов не надав. 13.02.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі від 12.02.2020 № 579/04-11. Однак, враховуючи положення статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України, письмові пояснення в даній категорії справи не є заявою по суті справи.
Ухвалою судді від 13.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також установлено сторонам термін для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Частиною 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Зважаючи на ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд, керуючись ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Відповідно до договору № 33/03-19 від 15.03.2019, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та замовником ОСОБА_1 розроблено відповідний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погоджений висновком Головного управління Держгеокадастру у Одеській області від 03.05.2019 №3471/82-19 (а.с. 61), в якому зазначено, що проект землеустрою відповідає вимогам чинного законодавства України та прийнятий відповідно до нього нормативно-правовим актам (а.с. 28-68).
29.03.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області складена довідка форми 6-зем № 0-25-0.30-504/170-19, в якій вказано, що відповідно до звітності з кількісного обліку земель про наявність та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, земельна ділянка, яка розташована на території Менської міської ради (за межами населеного пункту) Менського району Чернігівської області, та передбачається у відведення у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, обліковується в землях комунальної власності сільськогосподарського призначення, склад земельних угідь наведено у витягу, сільськогосподарські угіддя 1,4378 (а.с. 39).
Земельна ділянка за кадастровим номером 7423088500:07:000:0160 площею 1,4378, місце розташування: Чернігівська область, Менський район, Стольненська сільська рада, категорія землі сільськогосподарського призначення, зареєстрована 16.05.2019 відділом у Менському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, про свідчить Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7412187932019 (а.с.25).
22.11.2019 позивач звернулась до відповідача із заявою (вх. № 6177 від 25.11.2019) про затвердження вказаного проекту землеустрою.
Відповідачем підготовлено проект рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами с. Стольне у тому числі і проекту, поданого позивачем.
26.11.2019 на пленарному засіданні тридцять шостої сесії Менської міськради рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не прийнято (а.с. 78-83, 87).
У зв'язку з наведеним, 29.11.2019 ОСОБА_1 знову звернулась до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність спірної земельної ділянки (а.с. 24).
04.12.2019 на засіданні тридцять шостої сесії Менської міськради повторно винесено проект рішення «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами с. Стольне», однак рішення відповідачем не прийнято (а.с. 84-86, 88-89).
Вважаючи вказану бездіяльність Менської міськради протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пунктів «а» та «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до положень пункту «б» частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно із частинами восьмою та дев'ятою статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до частини десятої статті 118 Земельного кодексу України зазначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Частиною шостою статті 186-1 Земельного кодексу України, передбачено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.
Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
Як встановлено судом, позивач звертаючись до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою, додав погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0159, для ведення особистого селянського господарства, за межами с. Стольне на території Менської міської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення.
Водночас Менська міська рада за результатами поданого позивачем погодженого проекту землеустрою відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду, не прийняла.
Отже, відсутність відповідного рішення за результатами розгляду заяви позивача про затвердження проекту землеустрою або про відмову у такому затвердженні, або залишення клопотання без розгляду, свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом, що суперечать вимогам статей 118 та 186-1 Земельного кодексу України. Отже, у спірних правовідносинах Менською міською радою допущена бездіяльність.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання бездіяльності Менської міської ради Менського району Чернігівської області щодо не прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,4378 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0160, для ведення особистого селянського господарства, за межами с. Стольне на території Менської міської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У свою чергу частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки Менською міською радою не прийнято відповідне рішення в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного Кодексу України, тому суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Менську міську раду Менського району Чернігівської області прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,4378 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0160, для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради та надання її у власність ОСОБА_1 , або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Що стосується вимог про зобов'язання відповідача затвердити поданий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 7423088500:07:000:0160, площею 1,4378 га, для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради та передати зазначену земельну ділянку безоплатно у власність, то суд зазначає таке.
Слід зазначити, що зобов'язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Відповідач у спірних відносинах жодного рішення за заявою позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та надання її у власність не прийняв.
Таким чином, вищевказана позовна вимога розцінюється Чернігівським окружним адміністративним судом як втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000 грн, суд зазначає таке.
У статті 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 23 ЦК України).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 у справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У цій справі позивач не вказав на характер страждань, викликаних очікуванням рішення відповідача у відповідь на своє звернення, а також позивачем не вказано про будь-які приниження з боку органу державної влади або його посадових осіб та негативні наслідки, яких зазнав позивач через отриману відмову відповідача.
Своєю чергою відповідач заперечував щодо завдання позивачеві моральної шкоди.
Враховуючи викладене, суд зазначає про те, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань, тому суд доходить висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду: копію договору про надання правової допомоги від 13.12.2019 (а.с. 90-91); акт наданих послуг №1 від 27.12.2019 на загальну суму 7 000,00 грн. (а.с. 92). При цьому, відповідно до наданих суду документів, година роботи адвоката та помічника адвоката складає 1000,00 грн.
З огляду на надані позивачем докази витрат на професійну правничу допомогу, в останніх відсутнє належне підтвердження оплати послуг про надання правничої допомоги.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.
Також, як слідує з матеріалів справи, позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір на загальну суму 1681,60 грн, а тому, з урахуванням часткового задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань Менської міської ради на користь ОСОБА_1 має бути стягнутий судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Менської міської ради Менського району Чернігівської області щодо не прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,4378 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0160, для ведення особистого селянського господарства, за межами с. Стольне на території Менської міської ради за рахунок земель сільськогосподарського призначення.
Зобов'язати Менську міську раду Менського району Чернігівської області прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,4378 га, кадастровий номер 7423088500:07:000:0160, для ведення особистого селянського господарства за межами с. Стольне на території Менської міської ради та надання її у власність ОСОБА_1 , або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Менської міської ради Менського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Менська міська рада Менського району Чернігівської області, вул. Титаренка Сергія, буд. 7, м. Мена, Менський район, Чернігівська область, 15600 ЄДРПОУ 04061777.
Дата складення повного рішення суду - 13.02.2020.
Суддя Ю. О. Скалозуб