П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/2485/19
Головуючий в 1 інстанції: Ефіменко К.С. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Одеса 16 вересня 2019 року
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Яковлєва О.В.,
суддів: Градовського Ю.М., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року, у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Третій автобусний парк» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування рішення,-
ТДВ «Третій автобусний парк» звернулось до суду з позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0009551401 від 04 березня 2019 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року задоволено позовні вимоги.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що є помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, так як за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки ТДВ «Третій автобусний парк» податковим органом встановлено численні факти порушення останнім норм податкового законодавства.
В даному випадку, на думку податкового органу, товариством у межах своєї господарської діяльності безпідставно списано паливно-мастильні матеріали, так як таке списання не підтверджено належними первинними документами.
Крім того, податковий орган наголошує на встановлених порушеннях товариства у веденні обліку наявних у нього на балансі матеріальних цінностей.
В свою чергу, товариством подано відзив на апеляційну скаргу податкового органу, з якого вбачається, що судом першої інстанції прийнято правомірне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин товариством не допущено порушень вимог податкового законодавства.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ГУ ДФС в Одеській області проведено планову документальну виїзну перевірку ТДВ «Третій автобусний парк»» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2018 року, за результатами якої складено акт №000225/15-32-14-01/031156 від 11 лютого 2019 року.
При цьому, проведеною перевіркою встановлено, що товариством занижено свої зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у перевіряємому періоді, на загальну суму 292 257,00 грн., так як ним не надано первинних документів, що підтверджують використання пального у своїй господарській діяльності.
За наслідком встановлених в акті порушень, податковим органом складено та надіслано товариству податкове повідомлення-рішення № 0009551401 від 04 березня 2019 року.
Не погоджуючись з отриманими податковими повідомленнями-рішенням товариство звернулось до суду з даним адміністративним позовом.
За наслідком встановлених обставин справи судом першої інстанції зроблено висновок про задоволення позовних вимог, так як податковим органом не доведено правомірності оскаржуваного рішення, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
При цьому, згідно п. 189.1 ст. 189 ПК України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.
Згідно пп. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Згідно п. 1.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).
Згідно п. 2.7. 2.7. Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.
Крім того, згідно п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Колегією суддів встановлено, що у мажах спірних правовідносин ТДВ «Третій автобусний парк» оскаржено отримане від Головного управління ДФС в Одеській області податкове повідомлення-рішення № 0009551401 від 04 березня 2019 року.
В свою чергу, підставою для прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про порушення ТДВ «Третій автобусний парк» вимог п. 198. 5 ст. 198 ПК України, а як наслідок заниження, у період з січня 2016 року по вересень 2018 року, своїх податкових зобов'язань з ПДВ, на суму 292 257,00 грн.
В даному випадку, податковим органом встановлено, що з лютого 2016 року по листопад 2017 року товариством придбано паливно-мастильні матеріали у контрагентів ТОВ «ЛЮКСВЕН РІТЕЙЛ», ТОВ «УКРПЕТРОЛІУМГРУП», ТОВ «ПАЛМАС», з нарахуванням ПДВ, на загальну суму 292 257,00 грн.
При цьому, податковим органом не заперечується факт придбання відповідних паливно-мастильних матеріалів у зазначених контрагентів.
В свою чергу, податковим органом зроблено висновок про те, що у товариства відсутні первинні бухгалтерські документи, які належним чином підтверджують факт використання отриманих паливно-мастильних матеріалів у своїй господарській діяльності.
Між тим, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В даному випадку, із зібраних у матеріалах справи доказів вбачається, що товариством здійснюються міжнародні, міжміські та приміські регулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом (дозволи на перевезення та паспорти маршрутів а.с. 104-196 т. 1).
При цьому, податковим органом не заперечується факт здійснення позивачем пасажирських перевезень автомобільним транспортом.
В свою чергу, колегія суддів вважає, що здійснення відповідного виду господарської діяльності є неможливим без регулярного використання паливно-мастильних матеріалів.
Між тим, обґрунтовуючи свої позовні вимоги товариством зазначено, що факт списання отриманих паливно-мастильних матеріалів у перевіряємому періоді підтверджується складеними дорожніми та путьовими листами, які є первинними бухгалтерськими документами.
При цьому, товариство зазначає, що надані до суду дорожні та путьові листи також надавались під час проведення його перевірки про що не зазначено у відповідному акті.
Крім того, товариством надано докази надсилання відповідних документів разом із своїми запереченнями на акт перевірки.
В свою чергу, задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції встановлено, що податковим органом не спростовано факту отримання дорожніх та путьових листів товариства, а як наслідок безпідставно не враховано останніх при прийнятті оскаржуваного рішення.
Також, судом першої встановлено, що надані до суду дорожні та путьові листи товариства є належними первинними бухгалтерськими документами, якими можливо підтвердити факт списання придбаного пального, так як з них можливо встановити інформацію про транспортний засіб відносно якого вони складені (державний номер та марку), водія, дату виїзду, заправку паливом, витрату палива.
Між тим, згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В даному випадку, у поданій контролюючим органом апеляційній скарзі жодним чином не оскаржено та не спростовано висновок суду першої інстанції про підтвердження факту подання товариством подорожніх листів після проведення перевірки.
Також, у поданій апеляційній скарзі контролюючим органом жодним чином не оскаржено висновок суду першої інстанції про те, що подані товариством дорожні листи (а.с. 197 т. 1 - а.с. 253 т. 4) є належними первинними бухгалтерськими документами.
Внаслідок чого, колегія суддів вважає необґрунтованими вимоги апеляційної скарги податкового органу у якій він просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції.
Між тим, надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню суду, колегія суддів також вважає за необхідне додати наступне.
Так, з аналізу вищевикладених нормативно-правових актів вбачається, що ними не затверджено єдиної форми документу, яким автоперевізники мають право підтверджувати факти списання пального у своїй господарській діяльності.
При цьому, суб'єктам господарювання надано право самостійно встановлювати та затверджувати форми відповідних документів.
Внаслідок чого, колегія суддів вважає, що факт використання товариством путьових та дорожніх листів у своїй господарській діяльності не може вважатись порушенням правил ведення бухгалтерського обліку, так як з таких документів можливо встановити необхідні числові показники руху ПММ.
В свою чергу, той факт, що раніше затверджена форма дорожніх листів втратила чинність і не є обов'язковою при списанні ПММ прямо не забороняє суб'єктам господарювання надалі використовувати останню у добровільному порядку при здійснення свої діяльності.
Крім того, у межах спірних правовідносин контролюючим органом не встановлено інших напрямків використання/збуту придбаного товариством пального, а також не встановлено яким чином воно могло здійснювати свою господарську діяльність та декларувати прибутки без фактичного використання ПММ.
Враховуючи викладене, а також те, що у товариства безумовно наявна економічна мета у придбанні та використанні ПММ, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.
При цьому, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року - без змін.
Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області відстрочений судовий збір за подання апеляційної скарги на користь Державної судової адміністрації України, у сумі 8219 грн (вісім тисяч двісті дев'ятнадцять гривень) 72 копійок, на реквізити: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код ЄДРПОУ отримувача - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); № рахунку отримувача UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету - 22030106.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Яковлєв О.В.
Судді Градовський Ю.М. Крусян А.В.