07 лютого 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4697/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
02 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства внутрішніх справ України від 05.07.2019, викладене у формі висновку, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, що виникла внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 336800,00 грн;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 одноразову грошову допомогу в зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, що виникла внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 336800,00 грн;
- стягнути з Міністерства внутрішніх справ за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, що виникла внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 336800,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказано про те, що ОСОБА_1 звернувся з заявою (рапортом) до МВС України про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 336800,00 грн у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Однак, вказана заява не була задоволена, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 09.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що ОСОБА_1 звільнений зі служби 29.09.1998 року у званні - "капітан внутрішньої служби", а не "капітан міліції", тому права на одноразову грошову допомогу відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" в редакції від 13.02.2015 не має. Крім цього, зазначив, що на момент звільнення ОСОБА_1 зі служби - 29.09.1998 Державний департамент України з питань виконання покарань був центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом та не підпорядковувся МВС України. Наголошено на тому, що ОСОБА_1 звільнився у 1998 році, тобто до прийняття законодавчих актів, якими запроваджена виплата одноразової грошової допопомоги, а тому підстави для призначення йому одноразової грошової допомоги відсутні.
22.11.2018 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач відхиляє доводи відповідача. Наголошує на тому, що ОСОБА_1 звільнений з лав органів внутрішніх справ та на нього розповсюджується норми Закону України "Про міліцію".
Відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто у порядку письмового провадження, у зв'язку з чим на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, третіх осіб, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
З 01.07.1994 по 29.09.1998 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України.
Наказом Управління МВС України у Полтавській області від 29.09.1998 №68о/с згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з органів внутрішніх справ за ст. 64 п. "б" (через хворобу в запас) капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника загону установи ОП 317/69 УМВС, з 29 вересня 1998 року.
Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0495830 від 06.12.2017 - ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в ОВС.
Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0005319 від 06.12.2017 позивач втратив 70% професійної працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в ОВС.
У грудні 2017 року позивач звернувся до ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. До заяви додано пакет документів, передбачених Порядком № 850.
Згідно з висновком УМВС України в Полтавській області було призначено одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про міліцію" від 20.12.1999 № 565-ХІІ в сумі 336800 грн., який був направлений до Департаменту МВС України.
Листом від 22.02.2018 №15/2-617 Департамент МВС України повідомив Ліквідаційну комісію УМВС України у Полтавській області про те, що у Департаменті фінансово-облікової політики МВС України розглянуто матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Матеріали позивача повернуто, як такі, що не відповідають вимогам законодавства.
Не погодившись з діями суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 по справі №816/2107/18, що набрало законної сили 03.04.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне Управління Національної поліції в Полтавській області, Міністерство юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду заяви (рапорта) ОСОБА_1 з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 від 29.12.2017 з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та прийняти рішення у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції". В іншій частині позовних вимог відмовлено.
На виконання вимог рішення суду від 27.11.2018 по справі №816/2107/18 УМВС України в Полтавській області складено висновок, яким призначено одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про міліцію" від 20.12.1999 № 565-ХІІ в сумі 336800 грн. та направлено до Департаменту МВС України.
Листом Департаменту фінансово-облікової політики МВС України №15/2-2787 від 19.07.2019 ліквідаційну комісію УМВС України в Полтавській області повідомлено про надіслання затвердженого на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 по справі №816/2107/18 висновку та матеріалів про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Відмова мотивована тим , що ОСОБА_1 мав звання капітана внутрішньої служби, а не міліції, тому до категорії працівників міліції не належав. Зазначено, що на момент звільнення ОСОБА_1 зі служби - 29.09.1998 Державний департамент України з питань виконання покарань був центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом та не підпорядковувся МВС України. Наголошено на тому, що ОСОБА_1 звільнився у 1998 році, тобто до прийняття законодавчих актів, якими запроваджена виплата одноразової грошової допопомоги, а тому підстави для призначення йому одноразової грошової допомоги відсутні.
Про прийняте рішення УМВС України в Полтавській області повідомлено ОСОБА_1 листом №4/2651 від 24.07.2019.
Не погодившись з діями суб'єкта владних повноважень щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Станом на час звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у 1998 році були чинними норми Закону України від 20.12.1990 року №565-XII "Про міліцію".
Даний Закон втратив чинність на підставі Закону України від 02.07.2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію", який набрав чинності 07.11.2015 року.
Проте, положеннями абз.2 та 3 п.15 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Відповідно до частини шостої статті 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначено Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850 (далі - Порядок №850)
Підпунктом 2 пункту 2 Порядку № 850 визначено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Положеннями пункту 7 Порядку № 850 передбачено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Відповідно до пункту 8 Порядку № 850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.
Таким чином, обов'язок подання висновку до МВС України щодо виплати грошової допомоги Порядком № 850 покладається саме на керівника органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції.
Згідно із пунктом 9 Порядку № 850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
В свою чергу, положеннями п.10 та 11 Порядку №850 передбачено, що грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.
Виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу органу внутрішніх справ.
Виходячи з вищенаведених норм, можна дійти висновку, що питання про призначення та отримання одноразової грошової допомоги належить до компетенції Міністерства внутрішніх справ України, водночас обов'язок щодо складення та подання висновку на виплату грошової допомоги покладається на керівника органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції.
Суд звертає увагу, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 по справі №816/2107/18, що набрало законної сили 03.04.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне Управління Національної поліції в Полтавській області, Міністерство юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Відповідно до ст. ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставини, що встановлені рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 по справі №816/2107/18 не підлягають повторному доказуванню по цій справі.
Суд зауважує, що правова оцінка аргументам відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги надана у рішенні суду від 27.11.2018 по справі №816/2107/18, що набрало законної сили.
Судом встановлено, що позивач працював на посаді начальника загону установи ОП 317/69 УМВС України в Полтавській області, що підтверджується висновком про призначення одноразової грошової допомоги від 11.06.2019 та не заперечується відповідачем.
Також, матеріалами справи підтверджено, що захворювання ОСОБА_1 , яке стало підставою для встановлення ІІ групи інвалідності, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
З наказом Управління МВС України у Полтавській області від 29.09.1998 №68о/с слідує, що капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника загону установи ОП 317/69 УМВС, звільнено з органів внутрішніх справ за ст. 64 п. "б" (через хворобу в запас).
Суд критично оцінює аргументи відповідача, що на момент звільнення позивача було створено Державний департамент України з питань виконання покарань, а тому в МВС України відсутній обов'язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги з огляду на наступне.
Указом Президента України №344/98 від 22.04.1998 утворено на базі Головного управління виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України, що ліквідується, Державний департамент України з питань виконання покарань як центральний орган виконавчої влади з тимчасовим підпорядкуванням його цьому Міністерству. Установлено, що Державний департамент України з питань виконання покарань є правонаступником Головного управління виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України стосовно його зобов'язань, прав та обов'язків.
Указом Президента України №248/99 від 12.03.1999 виведено Державний департамент України з питань виконання покарань з тимчасового підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України.
Тобто, виходячи з вищевикладених норм, можна дійти висновку, що Державний департамент України з питань виконання покарань виведено з тимчасового підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України у 1999 році, тоді як позивач звільнився з органів внутрішніх справ 29.09.1998 року.
Також, суд зауважує, що відповідач не надав доказів на підтвердження того, що позивач проходив службу в установах Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Отже, доводи відповідача щодо відсутності у МВС України обов'язку приймати рішення про призначення чи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 з огляду на створення вищенаведеного Департаменту є безпідставними.
Крім цього, суд не бере до уваги доводи відповідача щодо того, що ОСОБА_1 звільнився у 1998 році, тобто до прийняття законодавчих актів, якими запроваджена виплата одноразової грошової допомоги, а тому підстави для призначення йому одноразової грошової допомоги відсутні, оскільки положеннями абз.2 та 3 п.15 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) збережено за колишніми працівниками міліції право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", та здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
За наявних обставин, суд дійшов висновку, що обов'язок щодо складання та подання висновку до МВС покладається на УМВС України в Полтавській області, позаяк саме у цьому органі внутрішніх справ проходив службу позивач, що підтверджується матеріалами справи. Водночас, рішення про виплату одноразової грошової допомоги повинно прийматися МВС України, що узгоджується з приписами пункту 9 Порядку № 850.
Щодо посилання відповідача на наявність у позивача звання "капітан внутрішньої служби", а не "капітан міліції", суд зазначає наступне.
На час звільнення позивача з органів внутрішніх справ у 1998 році були чинними норми Закону України від 20.12.1990 року №565-XII "Про міліцію" та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення №114).
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про міліцію" особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Згідно із частиною першою статті 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Розділу 1 Положення № 114 це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ Української РСР, їх права і обов'язки.
До рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ Української РСР належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ УРСР і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.
Згідно із пунктом 2 Розділу 1 Положення № 114 особам, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ, присвоюються такі спеціальні звання, в тому числі, середній начальницький склад "капітан міліції" - "капітан внутрішньої служби".
Таким чином, звання капітан внутрішньої служби є рівнозначним званню капітан міліції.
Суд зауважує, що вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку № 850, і підстави, з якої виходив відповідач при відмові у призначенні виплати грошової допомоги, вказана норма не містить.
Подібні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, в постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16, від 01 серпня 2018 року у справі № 750/5060/17, від 18 жовтня у справі № 369/13187/17.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем безпідставно відмовлено у задоволенні звернення позивача щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи, а тому дії МВС України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 є протиправними.
З приводу позовної вимоги про зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 одноразову грошову допомогу в зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, що виникла внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 336800,00 грн та стягнення з Міністерства внутрішніх справ за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, що виникла внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 336800,00 грн., суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 та Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17.
Також, суд враховує, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2018 по справі №816/2107/18, що набрало законної сили 03.04.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне Управління Національної поліції в Полтавській області, Міністерство юстиції України про зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду заяви (рапорта) ОСОБА_1 з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 від 29.12.2017 з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та прийняти рішення у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", та відповідач повторно з тих самих підстав відмовив ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Також, суд зауважує, що за змістом пункту 9 Порядку №850 встановлено обов'язок МВС України прийняти рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, тоді як пунктом 11 Порядку №850 передбачено, що виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу органу внутрішніх справ.
Відтак, на МВС України покладено обов'язок прийняти рішення за результатами розгляду матеріалів, у той час як обов'язок щодо виплати грошової допомоги закріплений за органом внутрішніх справ, у якому проходив службу позивача, тобто УМВС України в Полтавській області.
Таким чином, за встановлених обставин, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України прийняти рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.
При цьому, задоволення позову в цій частині не є втручанням суду в дискреційне повноваження відповідача, оскільки відповідач не був позбавлений права здійснити свої повноваження у спосіб та в межах, передбачених чинним законодавством, проте належних дій щодо забезпечення права позивача на отримання грошової допомоги відповідачем не вчинено.
За викладених обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом пункту 1 частини третьої цієї статті, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", позивач як особа з інвалідністю ІІ групи звільнений від сплати судового збору.
Отже, підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.
Разом з цим, позивачем заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, як визначено частиною дев'ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17, від 04.02.2020 №280/1765/19.
У цій справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ витрати на правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн.
На підтвердження розміру витрат надані копії: договору від 01.11.2019 про надання правничої допомоги, акту №1 від 12.01.2020 приймання-передачі наданих правничих послуг до Договору про надання правової допомоги від 01 листопада 2019, додаткової угоди №1 від 12.11.2019 до Договору про надання правової допомоги від 01 листопада 2019, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордеру.
Разом з тим до матеріалів справи не надано документального підтвердження сплати гонорару, зокрема, квитанції чи іншого розрахункового документа.
Суд зауважує, що відшкодуванню підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які є реально понесеними та підтверджені належними доказами.
Також, із копії акту приймання - передачі наданих послуг суд вбачає, що адвокатом Басаєм М.М. на надання правової допомоги по справі витрачено загалом 20 год., а саме: 1) юридичний аналіз матеріалів справи та правовідносин на яких вони грунтуються - 7 год; 2) узгодження з клієнтом правової позиції по справі - 2 год; 3) підготовка та направлення до суду позовної заяви - 7 год; 4) підготовка та направлення до суду відповіді на відзив - 4 год.
Суд враховує, що Полтавським окружним адміністративним судом вже розглядалася справа за позовом ОСОБА_1 до МВС України з подібними предметом та підставою позову, а тому, на переконання суду, зазначення представником позивача 20 год затраченого часу є непропорційним стосовно предмету спору та характеру спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; вул. Богомольця, 10, м.Київ, 01024) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032684) щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032684) прийняти рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення з урахуванням положень п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя К.І. Клочко