Справа № 420/5687/19
30 січня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., представника позивача - адвоката Беліогло А.В., представника відповідача - Козеровської А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 13.08.2019 року №Ф-6439-54 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 23785,08 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що, вона, ОСОБА_2 ОСОБА_3 , з 15.06.2010 року зареєстрована, як фізична особа-підприємець. Фактично з 2010 року позивач не здійснює підприємницьку діяльність.
Позивач вказала, що 19.09.2019 року вона отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки), якою станом на 31.07.2019 р. їй нараховано до сплати заборгованість (недоїмку) з ЄСВ у розмірі 23785,08 грн.
Позивач зазначила, що відповідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» нарахування з ЄСВ за 2017 р. відбулися 01.01.2017 р. Сплатити платник податків повинен був до 10 лютого наступного року, тобто до 10 лютого 2018 року. У разі несплати до 10 лютого 2018 року суми 8448,00 грн., 11 лютого 2018 року в картці платника податків формується борг і контролюючий орган має право винести вимогу про сплату боргу (недоїмки). Контролюючим органом не було вчинено заходів впливу на платника податків своєчасно.
Позивач вважала, що контролюючим органом неправомірно застосовано норми законодавства, а саме: не в строки винесено вимогу, не в строки її направлено платнику податків, а також після збільшення недоїмки за перший квартал 2018 р. (термін сплати до 20 квітня 2018 року) контролюючий орган повинен був сповістити про це платника податків, що не було зроблено. Тобто контролюючим органом протиправно було зроблено певні дії, які в майбутньому призведуть до збільшення розміру штрафних санкцій та пені.
Вимогу Головним управлінням ДФС в Одеської області №Ф-6439-54 було винесено 13.08.2019 року, отримано платником податків 19.09.2019 р.
Позивач зазначила, що підтвердженням того, що вона не проводила підприємницьку діяльність з 2010 року може слугувати той факт, що податковою в 2012 році було подано позовну заяву про припинення підприємницької діяльності відносно ФОП ОСОБА_4 , але у зв'язку з тим, що позовна заява не відповідала нормам на той час діючого законодавства, та податковою не було усунуто недоліки, судом було повернуто позовну заяву. У 2012 р. податковою було зазначено, що підприємницька діяльність позивача припинена за рішенням суду.
Позивач вказала, що звернувшись до центру зайнятості для постановки на облік, як безробітної, їй було відмовлено в постановці на облік у зв'язку з тим, що вона є фізичною особою-підприємцем. Дізнавшись про те, що підприємницька діяльність позивача не припинена, вона звернулась до державного реєстратора і припинила свою підприємницьку діяльність
Позивач зазначила, що відразу після отримання вимоги, нею було подано заяву про припинення підприємницької діяльності.
Ухвалою суду від 07.10.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 05 листопада 2019 року о 10.00 год.
У підготовчому засіданні 05.11.2019 року суд встановив учасникам справи строки для подання решти заяв по суті справи та оголосив перерву до 27.11.2019 року до 10.00 год.
Підготовче засідання 27.11.2019 року перенесене на 26.12.2019 року на 14 год. 30 хв. у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.
Ухвалою суду від 26.12.2019 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.
Ухвалою від 26.12.2019 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 24 січня 2020 року о 12 год. 00 хв.
У судовому засіданні 24.01.2020 року оголошено перерву до 30.01.2020 року до 09:00 год. для надання сторонами пояснень.
У судове засідання, призначене на 30.01.2020 року на 09:00 год., з'явилися представник позивача та представник відповідача.
Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. 30.10.2019 року представник відповідача надав письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що Головним управлінням ДФС в Одеській області було направлено на адресу ФОП ОСОБА_1 вимогу щодо сплати боргу (недоїмки) №Ф-6439-54 від 13.08.2019 року.
Представник відповідача вказав, що з 01.01.2017 р. до ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464 було внесено зміни, одна із яких стосується порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами-підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року. Так, якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 р. таке самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ стає їх обов'язком.
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Отже, фізичні особи-підприємці у 2017 році мали нараховувати єдиний соціальний внесок за себе у розмірі не меншому ніж 704 грн. (Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати на весь 2017 рік - 3200 грн.) (3200 грн. х 22/100 = 704 грн.). Тобто за цілий 2017 рік розмір єдиного соціального внеску складає: 704 грн. х 12 = 8448 грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати у 2018 році - 3728 грн., тобто за І квартал 2018 року -визначений розмір ЄСВ складає 3723 грн. х 22/100 х 3 = 2457,18 грн., загальна сума за 2018 рік - 9828,72 грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати у 2019 році - 4173 грн., тобто за І квартал 2019 року -визначений розмір ЄСВ складає 4173 грн. х 22/100 х 3= 2754,18 грн., загальна сума за І та II квартали 2019 року - 5508,36 грн.
Представник відповідача зазначив, що після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Аналізуючи відомості з облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів загальна сума заборгованості позивача станом на 31.07.2019 р. становить 23785,08 грн.
На підставі цих даних ГУ ДФС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6439-54 від 13.08.2019 року, відповідно до вимог чинного законодавства.
Заслухавши вступне слово представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.
Згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, ФОП ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_5 ) ОСОБА_6 зареєстрована 15.06.2010 року за №2 558 000 0000 002249 (а.с. 24-25).
Відповідно до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 з визначенням сум нарахованого єдиного соціального внеску за 2017 рік, 2018 рік та І, II, квартали 2019 року, загальна сума боргу станом на 31.07.2019 становить 23785,08 грн. (а.с. 36-37).
З інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 вбачається, що остання не нарахувала та не сплатила у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску: за 2017 рік у розмірі 8448 грн. (704 грн. х 12 міс.); за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.); за II квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.); за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.); за IV квартал 2018 року у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.); за І та ІІ квартали 2019 року - 5508,36 грн.
13 серпня 2019 року ГУ ДФС в Одеській області сформовано відносно ФОП ОСОБА_4 ( ОСОБА_1 ) вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6439-54, якою зобов'язано сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 23785,08 грн. (а.с. 13). Вказану вимогу позивач отримала 19.09.2019 року (а.с. 14).
Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за її рішенням здійснена 19 серпня 2019 року.
Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно абз. 3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2148/19.
З матеріалів справи вбачається, що з 2017 року по 2019 рік позивач була найманим працівником, а отже вона була застрахованою, і платником єдиного внеску за неї був її роботодавець.
Вказані обставини підтверджуються наданими позивачем індивідуальними відомостями про застраховану особу з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форми ОК-5), згідно яких протягом всього періоду з 01.01.2017 року до 09.08.2019 року страхувальниками сплачувалися страхові внески (ЄСВ) за позивача (а.с. 27).
Наданою позивачем копією трудової книжки також підтверджується, що позивач з 18.04.2017 року до 09.08.2019 року була найманим працівником на різних підприємствах (а.с. 22-23).
Стосовно питання чому нарахування доходу позивачу по УПСЗН Южненської міської ради відображені в ОК5 за період з червня 2014 року по квітень 2017 року, а в трудовій книзі ОСОБА_1 не відображені, з матеріалів справи вбачається, що 16.12.2013 року ОСОБА_1 відповідно до наказу №64-к від 16.12.2013 р. було прийнято на роботу двірником, з 16.06.2014 р. по 01.04.2017 р. позивачу було надано соціальну відпустку, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 74-76).
Єдиний соціальний внесок за осіб, які перебувають у відпустці у зв'язку вагітністю та пологами й отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, нараховують за кожен місяць окремо. Якщо загальна база для нарахування ЄСВ щодо такої особи у календарному місяці не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, суму ЄСВ розраховують як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), і ставки ЄСВ.
Тож ЄСВ за осіб, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами й отримують допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, сплачують з усієї суми нарахованої допомоги в місяці, у якому її нарахували (п.п. 1 п.3 розд. IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну від 20.04.2015 р. №449 (далі - Інструкція №449)).
Нараховані за відповідний календарний місяць суми ЄСВ сплачують не пізніше за 20-те число наступного місяця, незалежно від виплати заробітної плати й інших видів виплат, на суми яких нараховують єдиний внесок (п.п. 6 п.3 розд. IV Інструкції №449).
Тобто відрахування ЄСВ за період перебування позивача у декретній відпустці здійснювало УПСЗН Южненської міської ради і ці дані до трудової книжки не заносяться.
Таким чином, весь період, за який позивачу нараховано ЄСВ у вимозі про сплату боргу (недоїмки), позивач була застрахованою особою та за неї оплачувався ЄСВ.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ч.1 ст.139, ст.ст. 241-246, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Одеській області від 13.08.2019 року № Ф-6439-54 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 23785,08 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області (адреса: вул. Семінарська, буд.5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 39398646) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд з одночасним поданням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10 лютого 2020 року.
Суддя В.В. Андрухів
.