справа №1.380.2019.006028
29 січня 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сидор Н.Т.,
за участю секретаря судового засідання Колодій О.Р.,
представника позивача Орлова Ю.С.,
представник відповідача не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області, в якій, згідно з заявою про уточнення позовних вимог (вх. № 49088 від 19.12.2019), позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо не проведення із ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні - не виплату на день виключення зі списків Управління Служби безпеки України у Львівській області (30.10.2017) одноразової грошової премії в розмірі місячного грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
- стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку - 19.09.2019 в розмірі 280126,08 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом тимчасово виконуючого обов'язки голови Служби безпеки України від 05.10.2017 № 1187-ОС позивача звільнено з військової служби з 30.10.2017 та наказом начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області від 27.10.2017 № 819-ОС позивача виключено із списків особового складу. Однак, станом на день звільнення (30.10.2017) відповідачем не проведено з позивачем повного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено одноразової грошової премії в розмірі місячного грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Позивач покликається на те, що такі виплати належать до сум, які повинні бути виплачені при звільненні, тому стверджує, що їй належить виплата відповідачем середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні, як це передбачено ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідач позов не визнає, позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву (вх. № 47475 віл 11.12.2019), де представник відповідача покликається на те, що обов'язок виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні позивачці виник у відповідача після виключення позивачки зі списків особового складу, тобто після 27.10.2017. Стверджує, що розрахунок заборгованості відповідачем проведено позивачці вчасно, а затримка в 16 днів є абсолютно незначною, пов'язана з особливостями бюджетного законодавства і не може бути розцінена як винна бездіяльність саме співробітників Управління Служби безпеки України у Львівській області. При цьому наголошує, що виплата заборгованості проведена негайно після отримання відповідних бюджетних асигнувань, замовлених для цієї мети.
Щодо нарахування позивачці грошової компенсації за неотримане речове майно, то представник відповідача у відзиві зазначає, що таке було здійснено відповідачем відповідно до рапорту ОСОБА_1 від 17.08.2017 та наказу начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області від 27.10.2017 № 819-ос. Кошти в якості компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 9731,67 грн виплачені позивачці 23.06.2018 після отримання відповідних бюджетних асигнувань з бюджету, при цьому нарахування та відповідні бюджетні замовлення були зроблені вчасно. В червні 2019 року при проведенні ревізії КРІ ревізорами були донараховані додаткові суми по компенсації за неотримане речове майно та зобов'язано відповідача додатково виплатити суми компенсації 75 звільненим військовослужбовцям Управління Служби безпеки України у Львівській області, в тому числі і позивачці. Така виплата ОСОБА_1 проведена 19.09.2019 в сумі 8758,39 грн на вимогу ревізорів. Звертає увагу, що нарахована ОСОБА_1 належна грошова компенсація була виплачена 23.06.2018.
Крім цього, представник відповідача заперечує застосування до спірних правовідносин положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, оскільки позивачка ніколи не перебувала з Управлінням Служби безпеки України у Львівській області у трудових відносинах. Звертає увагу на не правильність проведеного позивачкою розрахунку та на явну не співмірність між сумою затриманої виплати ОСОБА_1 та сумою позовної вимоги.
У свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив (вх. № 49086 від 19.12.2019), де в спростування заперечень відповідача покликається на те, що відсутність бюджетних асигнувань для усіх виплат, які належать при звільненні військовослужбовцю не може розцінюватись як належне обґрунтування не проведення повного розрахунку при звільненні, оскільки такі виплати є одним із способів забезпечення державних соціальних гарантій військовослужбовцям, а особа не може бути позбавлена права на своєчасне отримання гарантованої законодавством виплати шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань. Наголошує, що в червні 2019 року проведеною ревізією КРІ Служби безпеки України ревізорами виявлено порушення відповідачем нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно 75 звільненим військовослужбовцям Управління Служби безпеки України у Львівській області, в тому числі і позивачці. Виходячи з цього, безпідставним є покликання представника відповідача про належну виплату такої компенсації за неотримане речове майно позиваці 23.06.2018. Покликання представника відповідача на безпідставне застосування до спірних правовідносин норм КЗпП та Порядку № 100 спростовує правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити, що ухвалою судді від 20.11.2019 відкрито загальне позовне провадження, справа призначена до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 16.12.2019. В судовому засіданні 13.01.2020 без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання постановлено про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 22.01.2020 проти задоволення позовних вимог заперечив з мотивів аналогічних, наведеним у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити. У судове засідання 29.01.2020 не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та дату розгляду справи, причини неявки не повідомив.
Заслухавши вступне слово представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Витягом з наказу начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області від 27.10.2017 № 819-ОС «По особовому складу» виключено зі списків особового складу ОСОБА_1 , співробітника Управління Служби безпеки України у Львівській області, звільненої наказом тимчасово виконуючого обов'язки голови Служби безпеки України від 05.10.2017 № 1187-ОС з військової служби за підпунктом «а» (у запас Служби безпеки України» пункту 61, підпунктом «і» пункту 63 та підпунктом «а» пункту 88-1 (жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) з 30 жовтня 2017 року.
Згідно інформації щодо проведених грошових нарахувань та виплат при звільненні з військової служби підполковника юстиції ОСОБА_1 станом на 30.10.2017, ОСОБА_1 фактично виплачено шляхом перерахування на картковий рахунок в установі Ощадбанку одноразову грошову премію в розмірі 11652,11 грн 15.11.2017, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 153744,51 грн 16.11.2017, компенсацію вартості за неотримане речове майно в розмірі 9731,67 грн 23.06.2018 та в розмірі 8758,39 грн 19.09.2019.
20.09.2019 позивачка ОСОБА_1 звернулась до начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області п. ОСОБА_2 серед іншого із вимогою виплатити їй середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Листом від 17.10.2019 № 62/21/П-508/14, Управління Служби безпеки у Львівській області повідомило ОСОБА_1 , що підстави для виплати їй середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відсутні.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що відповідачем не проведено повного розрахунку із позивачкою при звільненні, а саме не виплачено на день виключення зі списків Управління Служби безпеки України у Львівській області одноразової грошової премії в розмірі місячного грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Таку бездіяльність відповідача позивачка вважає протиправною та просить стягнути середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку - 19.09.2019 в розмірі 280126,08 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ст. 27 Закону України від 25.03.1992 №2229-XII «Про Службу безпеки України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі - Закон України № 2011-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Положеннями п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Судом встановлено, що позивачка зі списків особового складу військової частини виключена 27.10.2017.
Відповідно до наказу голови Служби безпеки України від 05.10.2017 № 1187-ос ОСОБА_1 нарахована до виплати одноразова грошова премія.
Відповідно до наказу начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області від 27.10.2017 № 819-ос ОСОБА_1 нарахована до виплати одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
Відповідно до наказу начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області від 17.05.2018 № 322-ос та наказу начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області від 01.07.2019 № 376-ос нарахована до виплати компенсація вартості за неотримане речове майно.
Проте, згідно інформації щодо проведених грошових нарахувань та виплат при звільненні з військової служби підполковника юстиції ОСОБА_1 станом на 30.10.2017, ОСОБА_1 фактично виплачено шляхом перерахування на картковий рахунок в установі Ощадбанку одноразову грошову премію в розмірі 11652,11 грн 15.11.2017, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 153744,51 грн 16.11.2017, компенсацію вартості за неотримане речове майно в розмірі 9731,67 грн 23.06.2018 та в розмірі 8758,39 грн 19.09.2019. Дати фактичних виплат сторонами не оспорюються.
Таким чином, повний розрахунок з позивачкою Службою безпеки України проведений 19.09.2019, відтак, станом на день виключення зі списків, з позивачкою не проведено розрахунок у повному обсязі, оскільки не виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно та одноразову грошову допомогу, одноразову грошову премію.
Відповідач зазначає, що виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні було проведено із незначною затримкою в 16 днів, яка пов'язана із поступленням бюджетних коштів. Кошти в якості компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 9731,67 грн виплачені позивачці 23.06.2018 також після отримання відповідних бюджетних асигнувань з бюджету.
Щодо проведеної 19.09.2019 виплати ОСОБА_1 в сумі 8758,39 грн, то відповідач зазначає, що така виплата здійснена на вимогу ревізорів. Звертає увагу, що нарахована ОСОБА_1 належна грошова компенсація була виплачена 23.06.2018.
З такими міркуваннями відповідача суд не погоджується, адже такі спростовуються висновками проведеної ревізії.
Доводи відповідача, які покладені в основу заперечень позовних вимог ОСОБА_1 , що затримка проведеної виплати позивачці при звільненні пов'язана із отриманням (поступленням) відповідних коштів із бюджетних асигнувань, суд вважає безпідставними, оскільки такі суперечать вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у рішенні від 10.03.2011 у справі “Сук проти України”, держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Судом також взято до уваги позицію Європейського суду у справіYvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Відтак, бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за неотримане речове майно є протиправною.
Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.
Суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
Системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України з урахуванням правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому суд такі відхиляє.
Оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно, одноразову грошовому допомогу позивачці не виплачено в день її виключення із списків особового складу, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до ст. 117 КЗпП України позивачка має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно інформації щодо проведення нарахувань та виплат грошового забезпечення підполковника юстиції ОСОБА_1 за останні 12 календарних місяців військової служби перед звільненням, їй нараховано за серпень 2017 року - 11829,25 грн (без утримання сум відрахування на податки тощо та без урахування компенсації ПДФО), за вересень 2017 року - 13007,15 (без утримання сум відрахування на податки та інші обовязкові платежі, а також без урахування компенсації ПДФО та без урахування, на підставі п. 4 Порядку № 100 нарахованих сум матеріальної допомоги на оздоровлення).
Отже, для обчислення середнього заробітку позивачки з дня виключення її зі списків до дня фактичного розрахунку слід застосовувати показник 407,16 грн (24836,70 грн/61 днів).
Враховуючи вищенаведене, з відповідача слід стягнути на користь позивачки середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 31.10.2017 по 19.09.2019 в розмірі 280126,08 грн (688 днів), виходячи із розрахунку 407,16 грн в день.
Покликання представника відповідача щодо неправильності проведеного позивачкою розрахунку не спростовано та не доведено ним як представником суб'єкта владних повноважень, зокрема проведенням власного розрахунку.
Пункт 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин): виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З огляду на викладене, позовна вимога ОСОБА_1 про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 вказаного вище Порядку підлягає задоволенню.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов'язку доказування правомірності своєї позиції не довів, а відтак позов належить задовольнити повністю.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору згідно із п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір відповідно до вимог ст. 139 КАС України розподілу не підлягає.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо не проведення із ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні - не виплату на день виключення зі списків Управління Служби безпеки України у Львівській області (30.10.2017) одноразової грошової премії в розмірі місячного грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.10.2017 по 19.09.2019 в розмірі 280126 (двісті вісімдесят тисяч сто двадцять шість) грн. 08 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Судовий збір розподілу не підлягає.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Управління Служби безпеки України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Дмитра Вітовського, 55, м. Львів, 79012, код ЄДРПОУ: 200001591).
Повний текст рішення складено та підписано 10.02.2020.
Суддя Сидор Н.Т.