Справа № 204/8707/19
Провадження № 2/204/450/20 р.
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
24 січня 2020 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Самсонової В.В.
за участю секретаря Зайченко О.В.
за участю позивача ОСОБА_1
за участю представника відповідача Кравченко Л.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати,-
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просив стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з червня 2019 року по грудень 2019 року у розмірі 51973 грн. 60 коп. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала на те, що з 13 листопада 2018 року по 06 грудня 2019 року він працював у Державному підприємстві «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова». З травня 2019 року відповідачем було припинено виплату йому нарахованої заробітної плати, у зв'язку з чим за період з червня 2019 року по грудень 2019 року виникла заборгованість у розмірі 51973 грн. 00 коп. Такі дії відповідача є незаконними. Тому він просила стягнути з відповідача нараховану йому, але не виплачену заробітну плату у судовому порядку, а також стягнути з відповідача витрати на правову допомогу.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги і просив задовольнити їх в повному обсязі. При цьому, посилався на обставини, які викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог позивача і просила відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. При цьому, вказала, що Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» докладає всіх зусиль для того, щоб виплатити робітникам заробітну плату. Після надходження грошових коштів підприємство виплатить ОСОБА_1 вказану суму нарахованої йому, але невиплаченої заробітної плати, як і всім робітникам підприємства. Причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме той факт, що підприємство перебувало та перебуває і зараз в тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірвання контрактів з Російською Федерацією, які складали питому вагу в загальній кількості, великі фінансові збитки. І як наслідок - великі фінансові збитки, відсутність обігових коштів, одноденний режим роботи на підприємстві впродовж 2015-2017 років, простої, триденний режим роботи на підприємстві впродовж 2018-2019 років, затримка виплати заробітної плати з травня 2019 року. Сума заборгованості по заробітній платі на цей час на підприємстві складає понад 130,5 млн. грн., 201,7 млн. грн. з податками. У зв'язку з цим, підприємство не мало можливості сплатити своєчасно ОСОБА_1 суми заробітної плати. Крім цього зазначила, що відповідно до довідки № 301 від 20.01.2020 року сума невиплаченої заробітної плати та остаточного розрахунку для ОСОБА_1 становить 42513 грн. 00 коп., а щодо заявленої позовної вимоги відносно стягнення витрат на правову допомогу також просила відмовити, у зв'язку з тим, що вона не підтверджена жодними доказами.
Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково по наступним підставам.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (Офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 233 дано в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2012 від 22.02.2012).
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 працював на Державному підприємстві «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» у період з 13.11.2019 року по 06.12.2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Нормами же ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Разом з тим, починаючи з червня 2019 року відповідач не виплачує позивачу нараховану йому заробітну плату, яка за період червня 2019 року по грудень 2019 року складає 42513 грн. 00 коп., що підтверджується довідкою відповідача про заборгованість з виплати заробітної плати перед працівником від 20.01.2020 року за вих. № 301.
При цьому, частиною 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Відтак, твердження представника відповідача, щодо підстав виникнення заборгованості з оплати праці позивача на підприємстві, є неспроможними і не заслуговують на увагу.
У пункті 6 (абз.5) постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Вказані вище висновки Верховного Суду України повністю узгоджуються з п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України, згідно якого особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Разом з тим, представник відповідача в судовому засіданні вказала, що сума заборгованості по нарахованій, але невиплаченій позивачу заробітній платі у розмірі 42513 грн. 00 коп. вказана вже після утримання з неї податків й інших обов'язкових платежів, передбачених законом. З вказаними обставинами позивач погодився.
За таких обставин, з урахуванням всього вищевказаного, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає необхідним стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з червня 2019 року по грудень 2019 року у розмірі 42513 грн. 00 коп., який (розмір заробітної плати) вказаний з урахуванням вже утриманого податку з доходів й інших обов'язкових платежів.
Стосовно вимог позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Суд зазначає, що розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною і особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, апеляційної скарги, надання консультацій тощо).
Склад і розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Разом з тим, ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд також вказав, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).
Таким чином, суд доходить висновку, що сплачена позивачем сума на професійну правничу допомогу не містить жодного доказу в матеріалах справи.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що в даній позовній вимозі необхідно відмовити в повному обсязі.
При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
За таких обставин, суд вважає необхідним допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Крім того, в порядку ч. 6 ст. 141 ЦПК України, з відповідача повинно бути стягнено в дохід держави судовий збір по справі в сумі 768 грн. 40 коп., оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 116, 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 21, 24 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355, 430 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з червня 2019 року по грудень 2019 року у розмірі 42513 грн. 00 коп., який (розмір заробітної плати) вказаний з урахуванням вже утриманого податку з доходів й інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» - відмовити.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» в дохід держави судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Державне підприємство «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14308368, місцезнаходження: 49008, м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 1.
Суддя В.В. Самсонова