Провадження №2/155/154/20
Справа №155/1446/19
03 лютого 2020 року місто Горохів
Горохівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого-судді - Адамчук Г.М.,
за участю секретаря судового засідання - Ревуцької М.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, -
Представник позивача, ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини його заробітку до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідач по справі є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Остання, на даний час, проживає разом з позивачкою та перебуває на повному її утриманні. Відповідач, в свою чергу, не приймає участі в утриманні дитини, хоча офіційно працевлаштований та отримує постійний дохід. З огляду на це просить позов задовольнити та стягувати з відповідача в користь позивача аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини його заробітку до досягнення дитиною повноліття.
Представник позивача, ОСОБА_1 , в судове засідання не з'явився, однак подав письмову заяву в якій позов підтримав повністю, просив його задовольнити.
Відповідач, ОСОБА_3 , в судове засідання не з'явився, однак подав заяву про часткове визнання позову, оскільки даний позов фактично є збільшенням розміру стягуваних з нього аліментів так як рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 19 лютого 2013 року з нього в користь ОСОБА_5 вже були стягнуті аліменти на утримання дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частин його заробітку, починаючи з 31 січня 2013 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття. На сьогоднішній день дочка ОСОБА_6 досягла повноліття, а відтак частка стягуваних з нього аліментів на меншу дочку ОСОБА_4 , відповідно до вимог СК України, становить 1/6 його заробітку, що менше 1/4 частини його доходів, які просить стягувати з нього позивачка. Таким чином поданий позивачкою позов про стягнення аліментів є фактично позовом про збільшення розміру аліментів відповідно до ст.192 СК України.
Суд, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу №4 Декларації прав дитини дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Згідно зі ст.ст.1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду, як джерело права.
Враховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.7, ч.8 ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до положень ст.ст.1-3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Це положення відбите і в національному законодавстві. Так, відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
У відповідності до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Таким чином, системний аналіз норм законодавства, дає підстави стверджувати, що як матір, так і батько зобов'язані неухильно дотримуватися свого обов'язку щодо утримання та виховання дитини. Відповідно, невиконання зазначеного обов'язку тягне за собою встановлену законом відповідальність.
Відповідно до Протоколу№7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом №11 (стаття 5), кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XІІ) дитина, з огляду на його фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до так і після народження. Невиплата аліментів на утримання неповнолітніх дітей, на які вони мають право відповідно до законодавства становить порушення їх майнових прав відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, яка передбачає таке: «Кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини висловив наступну думку: «Поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу №1.
Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 19 лютого 2013 року шлюб між сторонами по справі було розірвано.
В даному шлюбі в них народилася дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на сьогоднішній день є повнолітньою та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
Дитина проживає з позивачем та перебуває на її утриманні. Даний факт відповідачем не заперечується.
Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 19 лютого 2013 року з відповідача в користь позивача було стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частин його заробітку, починаючи з 31 січня 2013 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Свідоцтвом про зміну імені стверджується, що позивачка після розірвання шлюбу змінила своє прізвище « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».
Відповідно до ч.3 ст.183 СК України, якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Таким чином, частка стягуваних з відповідача аліментів на меншу дочку ОСОБА_4 становить 1/6 його заробітку, що менше 1/4 частини його доходів, які просить стягувати з нього позивачка.
Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 3 ст.181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі №6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч.2 ст.182 СК України).
Відповідно до вимог ст.ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач, як одержувач, довела свої вимоги про збільшення розміру аліментів і суд з нею погодився, зокрема тому, що на даний час змінився прожитковий мінімум на дитину відповідного віку порівняно з 2013 роком, крім того зросли потреби у забезпеченні дитини речами першої необхідності, що потребує додаткових значних витрат.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір.
Керуючись ст.ст.12-13, 19, 141, 258-259, 265 ЦПК України, на підставі ст.ст.180, 181, 182, 184, 192 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», суд, -
Позов задовольнити повністю.
Збільшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1/6 до 1/4 частки щомісячно.
Стягувати з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , в користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жительки АДРЕСА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини його заробітку, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , в користь держави судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
У відповідності до п.п.15.5) п.1 Розділу ХШ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Головуючий