Дата документу 05.02.2020 Справа № 336/7070/18
-
Єдиний унікальний № 336/7070/18 Головуючий у 1 інстанції: Галущенко Ю.А. Провадження № 22-ц/807/41/20 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
05 лютого 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В., суддів Гончар М.С., Кочеткової І.В.
при секретарі: Путій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позову зазначила, що перебуває у шлюбі з відповідачем з 28.05.2011р., від якого вони мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Посилаючись на те, що сім'я фактично розпалася, сторони з січня 2018 року прожи-
вають окремо, з цього часу спільного господарства не ведуть, між ними було втрачено почуття любові та взаємоповаги, збереження сім'ї неможливе, позивач просила суд розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2019 року позов задоволено.
Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований Відділом РАГС Приморського району Комітету по справам РАГС Уряду Санкт-Петербургу , актовий запис № 1217.
Після розірвання шлюбу позивачці ОСОБА_2 залишено прізвище « ОСОБА_2 ».
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, провадження у справі закрити у зв'язку з фактичним примиренням подружжя.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечувала проти доводів скарги, вказуючи, що ОСОБА_1 вводить суд в оману, повідомляючи завідомо неправдиві відомості, що між ними відбулось примирення, вони мешкають разом та мають доброзичливі стосунки. Але вказані обставини не відповідають дійсності. Підтвердила, що с січня 2018р. сім'я розпалась та її збереження неможливе.
Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні 22 січня 2020р. заперечувала проти
скарги, вказуючи, що примирення між ними не відбулось, та вона вважає його неможли-
вим, тому просила залишити рішення суду без змін.
До судових засідань апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 не з'являвся. У засідання 05 лютого 2020 надав письмову заяву про розгляді справи за його відсутності та підтримання апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Згідно з ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно із ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, і це не випадково, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи.
Системний аналіз норм СК України вказує на те, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення (ч. 5 ст. 191 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень).
Але надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком.
У цій справі суд встановив, що шлюб між сторонами не може бути збережений, їх
взаємини свідчать про відсутність ознак сім*ї, примирення між ними за такий тривалий час не відбулося.
Факти, встановлені судом, приводять до висновку, що шлюб між сторонами розпався остаточно, спільне життя сторін як подружжя і збереження сім*ї неможливе, оскільки збереження шлюбу можливо на паритетних засадах, почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є морально-правовою основою шлюбу.
Але суд вважав, що конкретні обставини даної справи вказують на те, що сторони не мають наміру відновлювати шлюбні стосунки.
За таких обставин подальше формальне існування шлюбу обмежує особисту свободу позивача та відповідача, порушує особисті інтереси, що мають істотне значення, протирічить ч. 1 ст. 51 Конституції України про добровільну згоду жінки та чоловіка на перебування в шлюбі.
ОСОБА_2 пояснила, що такі висновки суду є правильними, а обставини щодо фактичного примирення, про які зазначає у скарзі апелянт, є неправдивими.
З урахуванням таких пояснень позивача та відсутності у судових засіданнях апелянта ОСОБА_1 , який не бажав особисто довести апеляційному суду, що збереження шлюбу є можливим, колегія вважає, що суд правильно встановив дійсні взаємини сторін, на яких наполягає позивач.
Отже, спір по суті судом вирішений правильно та з дотриманням норм матеріального права.
Проте в скарзі відповідача наголошується на чисельних порушеннях судом норм процесуального права: нездійснення процесуальних дій суддею Галущенко Ю.А. під час прийняття справи після повторного авторозподілу у зв'язку з тимчасовим переведенням судді Марко Я.Р. до іншого суду; невручення судових повісток в судове засідання на 15.04.2019р. сторонам; долучення заяви ОСОБА_2 до матеріалів справи без її попередньої реєстрації як вхідної кореспонденції; суд керувався при розгляді справи статтями 200, 206 ЦПК України, хоча підготовче засідання було закрито 18.02.2019р.; судом не було роз'яснено сторонам їх прав, передбачених статтею 111 СК України; справу з іноземним елементом розглянуто судом без застосування норм міжнародного права.
Також вказував, що посилання в рішення суду на подання ним заяви про визнання позову не відповідають дійсності, оскільки такої заяви ним подано не було.
Дослідивши матеріали справи, колегія встановила, що ОСОБА_1 було подано відзив на позовну заяву ОСОБА_2 , в якому ним вказувалось, що ним не заперечуються: факт укладення шлюб, народження дитини, реєстрації постійного місця проживання подружжя у м. Запоріжжя, та він вважає, що справу слід розглянути з урахуванням вимог ЗУ «Про міжнародне приватне право» та з урахуванням того, що спір про майно відсутній та сторони в позасудовому порядку узгодили місце проживання дитини ОСОБА_3 . У такому разі він вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 можуть бути задоволені ( а.с. 31-32).
Отже, фактично у відзиві ОСОБА_1 висловив в такий спосіб свою згоду з позовними вимогами ОСОБА_2 , оскільки всі решта визначених ним умов, як він і зазначив у відзиві, є дотриманими та узгодженими між сторонами.
Оскільки ОСОБА_2 , хоча і є громадянкою Російської Федерації, але тривалий час мешкає на території України, має посвідку на постійне проживання в Україні, має зареєстроване місце проживання в Україні, звернулась до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, то розгляд справи за правилами українського судочинства та у відповідності до українського законодавства відповідає положенням ЗУ «Про міжнародне приватне право».
Що стосується невчинення процесуальних дій суддею Галущенко Ю.А. після повторного авторозподілу справи, то суддя Галущенко Ю.А. прийняла справу, та всі дії, вчинені до неї суддею Марко Я.Р., є для неї обов'язковими. А тому вона провела судове засідання, яке вже було призначено на 15 квітня 2019р., вирішивши у ньому спір по суті.
Процесуальних порушень в цій частині колегія не вбачає.
Що стосується повідомлення учасників справи у це судове засідання, то дійсно, судові повістки, спрямовані сторонам, були повернуті суду без вручення ( а.с. 46-49), але 19.03.2019р. сторін було сповіщено про судове засідання 15.04.2019р. СМС-повідомленнями на надані ними номери мобільних телефонів ( а.с. 52, 53), які були доставлені сторонам, про що відповідно до вимог Порядку надсилання учасникам судового розгляду текстів судових повісток у вигляді СМС-повідомлень, затвердженого наказом ДСА України від 01.06.2013р. № 73, сформовано в електронному вигляді довідки, які долучені до справи.
Отже, сторони вважаються належним чином повідомлені про судове засідання 15.04.2019р.
З приводу примирення, колегія зазначає, що з урахуванням обставин справи суд може надати сторонам строк для примирення.
Проте сторони не з'явились до судового засідання, та в письмових заявах по суті справи не просили надати їм такий строк.
Навпаки, позивач зазначала, що примирення є неможливим, а відповідач у відзиві не заперечував проти задоволення позову. Тому суд, маючи таке право, а не обов'язок, не міг за таких обставин у вигляді примусу застосовувати заходи для примирення сторін.
Посилання суду на статтю 200 ЦПК України у судовому рішенні, попри те, що справа вирішувалась не у підготовчому засіданні, не створює підстав для скасування або зміни рішення суду, якщо спір вирішено судом правильно, на що вказують вимоги ч. 2 статті 376 ЦПК України.
Таким чином, майже всі перелічені в скарзі доводи щодо порушення судом норм процесуального права є безпідставними, а посилання на ст. 200 ЦПК України не є підставою для скасування або зміни рішення суду, яке за дослідженими матеріалами та обставинами, є правильним по суті.
Щодо не вирішення питання судом, з ким буде проживати дитини, то таких вимог позивач не заявляла, а відповідач вказував, що таке питання було вирішено сторонами в позасудовому порядку. А тому у суду не було підстав ініціювати це питання та вирішувати його пропри відсутність такої позовної вимоги або заяви учасників справи.
Однак таке питання у випадку спору сторони не позбавлені можливості вирішити шляхом пред'явлення іншого позову.
Таким чином, апеляційну скаргу ОСОБА_1 колегія визнає необґрунтованою, а факт примирення подружжя непідтвердженим з урахуванням заперечень цих обставин позивачем, тому у відповідності до вимог статті 375 ЦПК України скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 10 лютого 2020 року.
Головуючий:
Судді: