10 лютого 2020 року
Київ
справа №420/4628/19
адміністративне провадження №К/9901/3470/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2019 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі також - "ГУ ДМС України в Одеській області") №138 від 23 липня 2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивач під час звернення щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не навів обґрунтованих прикладів і обставин, які свідчать про переслідування його або його родичів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, загрозу нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, тощо, а доводи позивача є очевидно непереконливими. Зокрема, позивач зазначив про відсутність конфліктів з представниками державних формувань і відсутність особистих погроз на території Батьківщини, позивач безперешкодно здійснив оформлення візи до України і легально (безперешкодно) залишив територію Батьківщини. Крім того, позивач не перебував в офіційному розшуку на території Кот-д'Івуару, а також ніколи не брав участі в діяльності політичних партій, релігійних та інших організацій, не зазнавав переслідувань через належність до певної національної чи релігійної меншості.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду як до суду касаційної інстанції відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"). У поданій касаційній скарзі позивач, з посиланням на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2019 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Крім того, скаржник порушує питання про визнання поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження та поновлення такого строку. Зазначає, що постанову суду апеляційної інстанції отримав 8 січня 2020 року. На підтвердження цього додає копію конверта, яким направлялось оскаржуване судове рішення. Звернувся з скаргою до суду касаційної інстанції 30 січня 2020 року, тобто впродовж тридцяти днів з моменту отримання копії судового рішення, тому просить поновити строк на касаційне оскарження.
Частиною другою статті 329 КАС України встановлено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку, що клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження підлягає задоволенню, оскільки касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення скаржнику копії постанови суду апеляційної інстанції.
Проте, ознайомившись із доводами касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо можливості перегляду рішення судів першої й апеляційної інстанцій в касаційному порядку, суд виходив з такого.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини 5 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно з пунктом 11 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж випадками, коли справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для особи, яка подає касаційну скаргу.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що предметом розгляду в цій справі є скасування наказу про відмову у оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З огляду на зазначене, зважаючи на предмет розгляду справи за своєю суттю вона є справою щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Крім того, відповідно до ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2019 року розгляд цієї справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення для позивача, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння і застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання і обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Верховний Суд
Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2019 року і постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі №420/4628/19.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційної скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2019 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі №420/4628/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду