Справа № 523/14494/15-ц
Провадження №2/523/1853/20
"03" лютого 2020 р. м.Одеса
Суворовський районний суд міста Одеси, в складі:
головуючого - судді Малиновського О.М.,
за участю секретаря - Шевчук М.Є.,
представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в м. Одеса, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка виступає в своїх інтересах та як законний представник в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , за участю третьої особи без самостійних вимог органу та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 , яка виступає в своїх інтересах та як законний представник в інтересах малолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси про визнання права користування житловим приміщенням,
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в якому просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позов мотивований, тим що він з 2006р. перебував з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі під час якого його було забезпечено службовим житлом, зокрема квартирою АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу у 2007р. відповідач почала проживати з іншим чоловіком від якого народила ОСОБА_4 . З 2012р. по жовтень 2014р. він за вироком відбував покарання, та після умовно-дострокового звільнення повернувся до спірної квартири, в якій зі слів позивача проживали квартиранти. Дізнавшись про його звільнення ОСОБА_3 у жовтні 2014р. забрала всі належні їй речі з квартири та виїхала зі своєю малолітньою дочкою ОСОБА_4 . Як стверджує позивач ОСОБА_3 з того часу в квартирі з дитиною не проживає без поважних на те причин. Він не чинить будь-яких перешкод у їх проживанні. В зв'язку з чим, позивач вважає, що відповідачі втратили право користування житлом відповідно до ст.ст.71, 72 ЖК України.
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016р. позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені у повному обсязі.
Ухвалою суду від 30 вересня 2019р. заочне рішення суду від 02 лютого 2016р. було скасовано з призначенням справи до розгляду за участю сторін.
В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_5 заявлені вимоги підтримали, просять задовольнити.
Не погоджуючись з первісними позовним вимогами ОСОБА_3 , діючи від свого імені та як законний представник дочки ОСОБА_4 пред'явила зустрічний позов в якому просить визнати за нею та її дочкою право користування спірною квартирою. Заява обґрунтована тим, що в жовтні 2014р. ОСОБА_2 позбавив її та її дочку права на проживання в квартирі шляхом заміни замків на вхідних дверях.
В судовому засіданні ОСОБА_3 вимоги зустрічної позовної заяви підтримала, та посилаючись на їх обґрунтування просить відмовити у задоволенні первісного позову. Також ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердила, що з 2012р. по жовтень 2014р. ОСОБА_2 не проживав в квартирі, так як був позбавлений волі. У вказаний період вона проживала в квартирі разом з дочкою. Її дочка, ОСОБА_4 була народжена від її чоловіка ОСОБА_6 , та спільно з ОСОБА_2 не проживала.
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси не забезпечив явки в судове засідання свого представника. Про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.
Від представника органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради до суду надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність.
Заслухавши позивача та його представника, відповідача, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи і надані документи в сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Відповідно до роз'яснень, наданих судам у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач ОСОБА_2 довів під час розгляду справи.
Так, на підставі розпорядження №2190 від 06.09.2006р. Приморською районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради ОСОБА_2 було надано право разом з дружиною, ОСОБА_3 на зайняття однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано 10.07.2007р., що підтверджується представленим свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданого Першим відділом РАЦС Суворовського районного управління юстиції м. Одеси на підставі а/з № 354 від 10.07.2007р. Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 перейшла на прізвище « ОСОБА_3 ».
Згідно довідки Ф-1 від №3279 від 10.08.2015р. на зазначеній вище житловій площі, крім позивача зареєстровані ОСОБА_3 , 1978 року народження та її дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була зареєстрована в житловому приміщені 11.02.2014р.
Також судом встановлено, що малолітня ОСОБА_4 була народжена ОСОБА_3 від її чоловіка ОСОБА_6 з яким перебувала в зареєстрованому шлюбі з 14.07.2012р. по 11.08.2015р. (час ухвалення рішення суду).
ОСОБА_2 з 2012р. по жовтень 2014р. відбував покарання.
З представленого акту від 27.07.2015р., складеного і підписаного сусідами позивача, підписи яких були засвідчені начальником дільниці №9 КП ЖКС «Північний», убачається, що ОСОБА_3 разом зі своєю дочкою ОСОБА_4 з жовтня 2014р. в квартирі АДРЕСА_1 не проживають.
Факт непроживання ОСОБА_3 зі своєю дочкою на спірній житловій площі з жовтня 2014р., тобто більше шести місяців без поважних на те причин підтвердила допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка є їх сусідкою.
З урахуванням наведеного, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів зазначених свідком. Зацікавленості свідка у вирішенні спору судом не встановлено та її показання збігаються з іншими зібраними по справі доказами.
Крім того, сам факт виселення ОСОБА_3 зі своєю дитиною зі спірної житлової площі у жовтні 2014р. остання не оспорює та визнає, втім посилається на перешкоджання у такому проживанні з боку ОСОБА_2 . Отже, фактичному дослідженню судом підлягає встановлення доведеності такого факту з боку ОСОБА_3 .
Виходячи з принципу змагальності цивільного судочинства, обов'язок доведеності обставин, на які посилається сторона, як на підставу пред'явлених позовних вимог, покладаються саме на цю сторону (ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України). Суд, в свою чергу розглядає позовні вимоги в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків встановлених цим Кодексом. (ч.1,2 ст.13 ЦПК України).
Зібрані по справі докази в їх сукупності вказують на те, що ОСОБА_3 у жовтні 2014році виїхала з спірної житлової площі та в ній непроживає без поважних на те причин, належні їй речі в квартирі відсутні. При цьому ОСОБА_3 не довела належними та допустимими доказами той факт, що після її виселення ОСОБА_2 чинив їй перешкоди. Такі посилання є хибними та не заслуговують на увагу.
Представлене з боку ОСОБА_3 рішення суду від 19.10.2011р. яким її було вселено до спірної квартири правового значення не має, так як не стосується спірного періоду починаючи з жовтня 2014р.
Відтак, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають задоволенню шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, так як з жовтня 2014р. вони непроживають без поважних на те причин.
Що стосується малолітньої ОСОБА_4 то слід зазначити наступне.
Згідно ч.ч.2,3 ст.29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Частина 4 той же статті визначає, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Як було встановлено судом малолітня ОСОБА_4 не є членом сім'ї ОСОБА_2 , а відтак за нею не може бути збережено право користування спірною квартирою з підстав визначених ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», а місцем її проживання слід вважати місце проживання її матері.
Задоволення первісних позовних вимог виключає можливість задоволення зустрічного позову у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 12,13,76,259, 263-265,268 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1 .
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , яка виступає в своїх інтересах та як законний представник в інтересах малолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси про визнання права користування житловим приміщенням відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в Одеський апеляційний суд через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.
Повне рішення виготовлено 04 лютого 2020р.
Суддя