ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2059/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лавриненко Л.В.
суддів: Аленіна О.Ю., Філінюка І.Г.
секретар судового засідання - Чеголя Є.О.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії
на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2019 р.
по справі № 916/2059/19
за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії
до Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” м. Чорноморськ
про стягнення 2 337 993,16 грн.
суддя суду першої інстанції: Шаратов Ю.А.
час та місце ухвалення рішення: 13.11.2019 р., м. Одеса, пр.-т Шевченко, 29, Господарський суд Одеської області
за участю представників сторін:
від Державного підприємства “Адміністрація морських портів України”: Остапов В.В.
від Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” м. Чорноморськ: Подуфалова І.В.
Ухвалою Південно - західного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії на рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2019 р. по справі № 916/2059/19 та призначено її до розгляду.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Апеляційна скарга Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії розглянута в межах процесуального строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.
В липні 2019 р. Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” м. Чорноморськ про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 2 856 761,14 грн., з яких:
- 2 668 235,84 грн. - основний борг,
- 173 425,87 грн. - пеня,
- 15 099,43 грн. - 3 % річних. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про на надання послуг від 26.12.2018 р. № 88-Пд-ІЛФ-18.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.09.2019 р. закрито провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 500 000 грн., у зв'язку з і сплатою цієї суми відповідачем. Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.11.2019 р. позов Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії задоволено часткового.
Стягнуто з Державного підприємства “Морський торговельний порт “Чорноморськ” м. Чорноморськ на користь позивача:
- 2 168 235,84 грн. - основного боргу,
- 130 069,40 грн. - пені,
- 15 099,43 грн. - 3 % річних;
- 35 351,42 грн. - судового збору.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд врахував інтереси сторін, поведінку відповідача та ступень виконання зобов'язання, а саме часткове погашення відповідачем суми заборгованості за договором, відсутність у матеріалах справи доказів спричинення збитків позивачу, суд зменшив суму пені на 25% (43 356,47 грн.).
Не погодившись з рішенням Господарського суду Одеської області від 13.11.2019 р. в частині зменшення пені до 130 069,40 грн., Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії оскаржило його в цій частині до Південно - західного апеляційного господарського суду.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим суд дійшов помилкового висновку щодо зменшення розміру пені.
Так, апелянт зазначає, що часткова сплата відповідачем заборгованості після звернення позивача з позовом сама по собі не могла бути підставою для зменшення штрафних санкцій.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про зменшення розміру штрафних санкцій, не встановив винятковості цього випадку, причин неналежного виконання зобов'язання, строк прострочення виконання та наслідки його порушення.
Стосовно висновку суду першої інстанції про те, що поведінка відповідача є належною та відповідач після звернення до суду частково сплатив заборгованість, Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії зазначає, що ним доводилась до відома суду інформація про системність застосування відповідачем практики оплати рахунків за надані послуги лише після відкриття судових проваджень.
Тобто, зменшення штрафних санкцій мало бути винятком, а не системністю та мало застосовуватися у виключних випадках коли є відповідні обставини, а не відверте небажання відповідача сплачувати заборгованість вчасно.
Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії також зазначає, що відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин, за яких можливе зменшення неустойки, а лише зазначено про скрутне матеріальне становище, внаслідок якого він не зміг своєчасно оплатити рахунки за надані послуги за договором.
Державне підприємство “Морський торговельний порт “Чорноморськ” м. Чорноморськ в поданому відзиві проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечує та просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2018 р. між Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії та Державним підприємство “Морський торговельний порт “Чорноморськ” м. Чорноморськ укладено договір про надання послуг № 88-Пд-ІЛФ-18.
Відповідно до п. 1.1 договору виконавець (позивач) зобов'язався надати замовнику (відповідачу) послуги з організації залізничних перевезень на території Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги.
Пунктом 3.3 наведеного договору сторони погодились, що акт наданих послуг є документом, що підтверджує факт надання виконавцем послуг за даним договором замовнику.
Прийом-передача акту наданих послуг та рахунку здійснюється сторонами шляхом передачі їх виконавцем до відділу документообігу замовника.
Замовник зобов'язався, не пізніше 5 робочих днів після отримання акту наданих послуг, повернути виконавцю підписаний та засвідчений власною печаткою належний йому екземпляр акту або, у разі наявності підстав, надати свої мотивовані зауваження.
За приписами п. 3.4. договору замовник оплачує надані за даним договором послуги шляхом здійснення прямого банківського переведення грошових коштів на рахунок виконавця у безготівковій формі після підписання відповідного акту прийому-передачі наданих послуг або акту наданих послуг згідно виставленого виконавцем рахунку, зареєстрованої виконавцем в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та виданої в установленому законодавством порядку замовнику, до 25 числа кожного місяця наступного за розрахунковим.
Відповідно до п. п. 9.1 - 9.2 цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2019 р., але в будь - якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
На виконання умов договору, Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії надало Державному підприємство “Морський торговельний порт “Чорноморськ” м. Чорноморськ послуги з організації залізничних операцій на загальну суму 3 168 235,84 грн., що підтверджується актами наданих послуг, підписаними та засвідченими печатками сторін та виставленими рахунками, а саме:
- акт наданих послуг від 30.04.2019 р., рахунок від 30.04.2019 р. № Пр/5 209 на суму 1 019 406,64 грн.;
- акт наданих послуг від 31.05.2019 р., рахунок від 31.05.2019 р. № Пр/7 347 на суму 1 254 905,12 грн.;
- акт наданих послуг від 30.06.2019 р., рахунок від 30.06.2019 р. № Пр/8 621 на суму 893 924,08 грн.
Державним підприємством “Морський торговельний порт “Чорноморськ” м. Чорноморськ частково сплачено заборгованість за надані послуги в розмірі 1 000 000 грн., що підтверджується виписками з особового рахунку Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії, у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 173 425,87 грн. та 3 % річних в сумі 15 099,43 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з приписами статей 6, 627, 628 та 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
В силу вимог ст. 610, ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
За приписами ч. 5 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до п. 6.4 договору від 26.12.2018 р. № 88-Пд-ІЛФ-18 за порушення замовником строків виконання зобов'язання виконавець має право стягнути з замовника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.
Звертаючись з позовом до Господарського суду Одеської області, Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії просило стягнути з відповідача пеню в розмірі 173 425,87 грн., у зв'язку з несвоєчасною сплатою Державним підприємством “Морський торговельний порт “Чорноморськ” м. Чорноморськ наданих послуг за договором.
За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами 2, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем обґрунтовано здійснено нарахування Державному підприємству “Морський торговельний порт “Чорноморськ” м. Чорноморськ пені.
Поряд з цим, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач просив зменшити розмір пені до 10% від суми на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, у зв'язку з наявністю збитків на підприємстві за перше півріччя 2019 р.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.
При цьому повинно бути взято до уваги:
- ступінь виконання зобов'язання боржником;
- майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні;
- не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати на нього непомірним тягарем і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Наведена правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 р. № 7-рп/2013.
Так, зменшуючи розмір пені, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції, виходив з наступного:
- наявності у відповідача збитків у першому півріччі 2019 р.;
- недоведеності позивачем понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства саме, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору про надання послуг;
- добровільного виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань та часткове погашення існуючої заборгованості.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що наведені вище обставини у своїй сукупності є винятковими і є підставою для зменшення розміру пені.
При цьому, судом апеляційної інстанції не приймаються посилання до уваги постання Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії з приводу безпідставного зменшення розміру заявленої до стягнення пені, оскільки останнім не надано доказів, які підтверджують наявність збитків, у зв'язку з несвоєчасним виконанням прийнятих на себе зобов'язань відповідачем.
Крім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що місцевий господарський суд, зменшуючи суму пені, врахував майнові інтереси позивача, оскільки зменшив розмір неустойки на 25% (43 356,47 грн.).
З огляду на викладене, Південно - західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першу інстанції щодо зменшення нарахованої суми пені до 130 069,40 грн.
Доводи, викладені Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, всебічно, повно та об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 267-282 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Рішення Господарського суду Одеської області від 13.11.2019 р. по справі № 916/2059/19 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, в порядку та випадках, передбачених ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 06.02.2020 р.
Головуючий суддя Л.В. Лавриненко
Судді О.Ю. Аленін
І.Г. Філінюк