06 лютого 2020 року
Київ
справа № 810/2054/18
адміністративне провадження № К/9901/3473/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гімона М.М.,
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року у справі №810/2054/18 за позовом Головного управління ДФС у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
30.01.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області на постанову суду апеляційної інстанцій у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, предметом спору у якій було стягнення податкового боргу у розмірі 101392, 85 грн.
При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до частини другої статті 333 КАС України, у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо:
1) Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з таким висновком; або
2) правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним.
Відповідно до пункту 7 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави вважати, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, предметом спору у цій справі було стягнення з відповідача податкового боргу, який виник у зв'язку з несплатою грошових зобов'язань з податку на додану вартість, визначених податковим повідомленням-рішенням від 19.02.2015 №0005381701.
Отже, ця адміністративна справа підпадає під критерій, встановлений пунктом 7 частини шостої статті 12 КАС України, для визначення справи незначної складності.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 липня 2018 року позов задоволено у повному обсязі.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасоване, позов залишено без розгляду на підставі статті 123 КАС України.
Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яка є спеціальною нормою у цих правовідносинах, встановлено, що звернення контролюючого органу до суду із позовом про стягнення податкового боргу реалізується в термін 1095 календарних днів з дня виникнення у відповідного платника податкового боргу.
Податкове повідомлення-рішення від 19.02.2015 № 0005381701 було скеровано відповідачеві рекомендованим листом з повідомленням про вручення та у зв'язку із закінченням строку зберігання повернулось відправникові. Конверт, у якому направлялось платнику податків податкове повідомлення-рішення, повернувся 01.04.2015, отже, з урахуванням десятиденного строку для сплати податкового зобов'язання, податковий борг у ОСОБА_1 виник 11 квітня 2015 року. Однак, із позовом про стягнення грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 101392, 85 грн суб'єкт владних повноважень звернувся до суду 25.04.2018, тобто із пропуском строку, встановленого пунктом 102.4 статті 102 ПК України.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що первинне звернення Головного управління ДФС у Київській області з аналогічними позовними вимогами, відбулось в межах строку, встановленого пунктом 102.4 статті 102 ПК України, а саме - 29.03.2018, але ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2018 року у справі № 810/1537/18 позовну заяву було повернуто у зв'язку з відсутністю повноважень у особи яка підписала позов, проте, ця обставина не перериває строку звернення до суду.
Повторне ж звернення з позовною заявою відбулось вже поза межами строку.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що визначений пунктом 102.4 статті 102 ПК України 1095-денний строк для стягнення грошового зобов'язання нарахованого контролюючим органом є присічним та не підлягає продовженню чи відтермінуванню, оскільки після його спливу заборгованість визнається безнадійною, тобто такою, щодо якої минув строк позовної давності.
Зважаючи на те, що позивач у визначений строк не реалізував свої функції, а об'єктивних та обґрунтованих обставин, що позбавили його вчинити певні дії, не навів, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення без розгляду позову.
У касаційній скарзі Головне управління ДПС у Київській області зазначає, що не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки датою виникнення податкового боргу є 11.04.2015, а позов подано до суду 29.03.2018, тобто з дотриманням 1095-денного строку. Зазначає, що позивач має усі передбачені законодавством підстави для стягнення податкового боргу в примусовому порядку, а судом не взято до уваги: 1) факт узгодженості податкових зобов'язань станом на день подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції; 2) вимоги ПК України щодо своєчасної сплати у повному обсязі податкових зобов'язань; 3) відсутність належних і допустимих доказів сплати податкового боргу відповідачем в рамках позовних вимог.
Суд касаційної інстанції вважає, що такі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, оскільки судом не встановлена відсутність підстав для стягнення податкового боргу, а встановлено, що контролюючим органом здійснено заходи щодо його стягнення з пропуском строку встановленого для цього. При цьому та обставина, що вперше позов було подано в межах встановленого строку у 1095 днів, проте який не було прийнято судом до розгляду, не свідчить про те, що контролюючим органом вжито належні заходи щодо стягнення податкового боргу у встановлені строки.
Варто зауважити, що строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом. При цьому, виключно прийняття судом до розгляду позову, який подано в межах строку у 1095 днів, може свідчити про вчасне і належне вчинення покладених на контролюючий орган функцій щодо погашення податкового боргу платника податків. Повернення позовної заяви внаслідок недотримання особою, яка її подала, встановлених нормами КАС України вимог щодо її оформлення не є підставою для переривання чи продовження строку, встановленого пунктом 102.4 статті 102 ПК України.
Отже, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду, і обґрунтованих доводів щодо неправильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права, касаційна скарга не містить. Не наведено у касаційній скарзі і обставин, які позбавляли контролюючий орган звернутися до суду з відповідним позовом у визначений законодавством строк, враховуючи, що податковий борг виник ще у квітні 2015 року, натомість вчинення контролюючим органом будь-яких заходів, спрямованих на його погашення, судами не встановлено.
Крім того, як встановив суд апеляційної інстанції, податкове повідомлення-рішення від 19.02.2015 № 0005381701 скасоване у судовому порядку (справа №320/5600/18).
Таким чином, правильне застосовування судом апеляційної інстанції норми права на підставі встановлених обставин справи є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, у зв'язку з чим колегія суддів визнає касаційну скаргу необґрунтованою і відмовляє у відкритті касаційного провадження.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 12, 257, 328, 333, 359 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 810/2054/18.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
М.Б. Гусак
Є.А. Усенко ,
Судді Верховного Суду