ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
30.01.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1211/19
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління №10"
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Грошева Геннадія Валентиновича
про стягнення заборгованості в сумі 420000,00 грн.
за участю:
від позивача: Кривошей О.І.
від відповідача: Яремчук М.Є.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління №10" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Грошева Геннадія Валентиновича про стягнення заборгованості в сумі 420000,00 грн.
Ухвалою суду від 07.11.19 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.11.19, за наслідками якого підготовче засідання відкладено на 10.12.19.
У підготовчому засіданні 10.12.19 оголошувалася перерва до 09.01.2020.
08.01.2020 відповідачем подано відзив б/н від 02.01.2020 (вх.№152/20).
Ухвалою суду від 09.01.20 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.01.20.
Позиція позивача.
Позовні вимоги мотивує невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору №1/10 від 05.10.17 в частині поставки позивачу товару та обґрунтовує приписами статей 193,267 Господарського 536, 530, 610, 655, 663, 693, 712, 1212 Цивільного кодексів України. Спростовуючи доводи відповідача, вказує на те, що видаткові накладні та виписка по рахунку, якими відповідач обґрунтовує факт виконання договірних зобов"язань, не є належними доказами у справі, оскільки не підтверджують, що витрати відповідачем здійснено саме для виготовлення товару, обумовленого договором №1/10. Зазначає, що згідно з п.7.5 договору усі зміни і доповнення дійсні, якщо вони оформлені сторонами письмово, відтак твердження відповідача про перенесеня терміну виготовлення товару не ґрунтуються на умовах договору. Звернув увагу, що договір укладався терміном на 1 рік та припинив свою дію, а також зазначив, що Господарським судом Івано-Франківської області розглядалася справа №909/1212/19 між тими ж сторонами та з тих же підстав, у якій позов задоволено.
Позиція відповідача.
Проти позову заперечує, вказує на те, що згідно з п.3.3, 3.5. договору замовник оплачує 450000,00грн. ціни продукції на протязі 30 календарних днів після передплати шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до моменту передання продукції у власність; у разі порушення термінів здійснення передоплати постачальник має право в одностронньому порядку перенести термін виготовлення продукції або відмовитися від цього договору. Однак позивач зобов"язання щодо оплати 450000,00грн. ціни продукції на протязі 30 календарних днів після передплати не здійснив, відтак відповідач має право в одностронньому порядку перенести термін виготовлення продукції або відмовитися від цього договору. Вказує на те, що отримавши від позивача 400000,00грн. передоплати, відповідач провів передплату за прес-гранулятор згідно рахунку №26 у розмірі 120000,00грн., підшипники та метал на суму відповідно 9228,00грн., 10028.00грн., 9273,38грн., 19009,93грн. та 21640,46грн., що підтверджується видатковими накладними та випискою по рахунку. Звертає увагу, що відповідачем на території замовника виготовлено продукції на загальну суму 180000,00грн., і ця продукція виготовлена та знаходиться на території замовника. Зазначає, що оскільки решти коштів позивачем не сплачено, відповідач призупинив роботи за усною домовленістю з позивачем до моменту виконання позивачем зобов"язання по сплаті решти коштів. Вважає, що позивач, не сплативши решти суми за договором, не в праві відмовлятися від отримання продукції та вимагати повернення передоплати, оскільки відбулось часткове виконання договору. Щодо посилань позивача на п.7.5 договору зауважив, що згідно з цим пунктом письмово оформляються усі зміни і доповнення до договору, а оскільки право відповідача перенести термін виготовлення продукції прямо передбачено п.3.5 договору, відсутня необхідність у внесенні змін до договору. Посилання позивача на рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/1212/19 просив не брати до уваги, оскільки предметом даного спору був інший договір та з іншими умовами, які відрізняються від умов договору у справі №909/1211/19.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
05.10.17 між Приватним акціонерним товариством "Будівельно-монтажне управління №10" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління №10", що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з ЄДРПОУ) та фізичною особою-підприємцем Грошевим Геннадієм Валентиновичем укладено договір №1/10, за умовами якого постачальник (відповідач) зобов"язався впродовж 30 календарних днів після передплати виготовити та зробити інсталяцію обладнання для виробництва гранул з хвойних порід деревини і передати у власність замовника (позивача) згідно специфікації, а замовник, у свою чергу, зобов"язався прийняти і сплатити вказану продукцію.
Зазначений договір викладено у формі єдиного документа, підписано сторонами та скріплено їх печатками.
Згідно з п.3.1 даного договору загальна вартість продукції за цим договором складає 850000,00грн.
Замовник робить передплату в розмірі 400000,00грн. шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Замовник оплачує 450000,00грн. ціни продукції на протязі 30 календарних днів після передплати шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до моменту передання продукції у власність. У разі порушення термінів здійснення передоплати постачальник має право в одностронньому порядку перенести термін виготовлення продукції або відмовитися від цього договору(п.3.2-3.5 договору).
У відповідності до прийнятих на себе договірних зобов"язань позивачем здійснено передплату в розмірі 400000,00грн., а також 10.01.18 сплачено 20000,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи заключними виписками АТ КБ "ПриватБанк" за 09.10.17 та 10.01.18.
Водночас, доказів сплати замовником 450000,00грн. ціни продукції на протязі 30 календарних днів після передплати шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до моменту передання продукції у власність, як це передбачено п.3.3 договору, матеріали справи не містять.
З матеріалів справи (зокрема, видаткових накладних №1259 від 12.10.17, №2053700 від 29.11.17, №2053695 від 29.11.17, №2054813 від 06.12.17, виписки по рахунку та фотодоказів) вбачається, що відповідач провів передплату за прес-ганулятор згідно рахунку №26 у розмірі 120000,00грн., підшипники та метал на суму відповідно 9228,00грн., 10028.00грн., 9273,38грн., 19009,93грн. та 21640,46грн., що підтверджується видатковими накладними та випискою по рахунку, та на території замовника виготовив продукції на загальну суму 180000,00грн.
22.10.19 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу вих.№22102019-2 щодо повернення суми попередньої оплати, відповіді на яку матеріали справи не містять.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 202 цього ж Кодексу встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом(ст.639 Цивільного кодексу України).
За змістом ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).
Спірний договір, укладений між сторонами, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення закріплено і у статті 712 Цивільного кодексу України.
Таким чином, між сторонами у справі на підставі наведених норм закону виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору поставки, тому до них слід застосовувати відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України.
В силу положень ст.526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ст.631 Цивільного кодексу України).
Нормою ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За змістом ст.267 Господарського кодексу України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік. У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).
Пунктом 1.1 договору сторони визначили строк поставки - впродовж 30 календарних днів після передплати, а оскільки у договорі не встановлено терміну його дії, то відповдіно до ст.267 Господарського кодексу України він вважається укладеним на рік.
Пунктами 3.2-3.5 договору сторони погодили, що замовник оплачує 450000,00грн. ціни продукції на протязі 30 календарних днів після передплати шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до моменту передання продукції у власність. У разі порушення термінів здійснення передоплати постачальник має право в одностронньому порядку перенести термін виготовлення продукції або відмовитися від цього договору.
Відповідно до ст.254 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із ст.693 ЦК України, якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Якщо договором встановлений обов'язок покупцячастково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (ст.538 Цивільного Кодексу України).
Позивачем не наведено суду причин невиконання свого обов"язку щодо попередньої оплати товару у визначений договором строк та не здійснено обов"язку оплати товару до його одержання, відтак твердження позивача про порушення відповідачем договірних зобов"язань є необґрунтованим.
Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст.611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно пункту 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Замовником 09.10.17 здійснено передплату в розмірі 400000,00грн., відтак, з огляду на те, що повна оплата замовником здійснюється до моменту передання продукції у власність, враховуючи 30-тиденний термін оплати 450000,00грн. ціни продукції, з 09.11.17 позивача слід вважати таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з оплати товару.
Відповідно до п.2 ст.614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
В контексті наведеного, з огляду на порушення позивачем п.3.3 договору щодо повної оплати замовником 450000,00грн. ціни продукції до моменту передання продукції у власність, враховуючи, що згідно з п.1.1 договору постачальник (відповідач) зобов"язався впродовж 30 календарних днів після передплати виготовити товар, та приймаючи до уваги, що згідно з приписами ст.693 ЦК України попередньою оплатою(передплатою) єоплата товару до його передання продавцем, суд погоджується із твердженням відповідача про його право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Водночас, з врахуванням заперечень позивача суд критично оцінює подані відповідачем видаткові накладні №1259 від 12.10.17, №2053700 від 29.11.17, №2053695 від 29.11.17, №2054813 від 06.12.17, виписку по рахунку та фотодокази, оскільки з них не вбачається, що саме на території замовника відповідач виготовив продукцію та саме на загальну суму 180000,00грн.
Щодо посилань позивача на приписи ст.1212 Цивільного кодексу України слід зазначити, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).
Висновок суду.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В контексті наведеного, оскільки позивачем не доведено суду ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, в позові слід відмовити.
Судові витрати.
Згідно з приписами ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За змістом ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач в позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складаються із сплаченого за подання позову судового збору в розмірі 6300,00грн.
За правилами, встановленими п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, з огляду на відмову в позові, судовий збір по справі слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.73, 74, 77, 86, 129, 232-233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
відмовити в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне управління №10" до фізичної особи-підприємця Грошева Геннадія Валентиновича про стягнення заборгованості в сумі 420000,00 грн.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 05.02.2020
Суддя Матуляк П. Я.