ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
04 лютого 2020 року м. Київ№ 640/11102/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, до Державної регуляторної служби України, Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування про визнання протиправними та скасування рішення й розпорядження, а також заперечення позивача на клопотання,
установив:
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної регуляторної служби України, Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування про:
- визнання протиправним та скасування рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування від 04 червня 2019 року №5.11 (протокол №07-19) в частині, що стосується апеляції Публічного акціонерного товариства "Сумигаз" від 15 квітня 2019 року №400007-Ск-3458-0419;
- визнання протиправним та скасування розпорядження Державної регуляторної служби України від 07 червня 2019 року №65 про задоволення апеляції Публічного акціонерного товариства "Сумигаз".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування від 04 червня 2019 року №5.11 та розпорядження Державної регуляторної служби України від 07 червня 2019 року №65 прийняті з порушенням вимог Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Закону України "Про ринок природного газу", регламенту Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України і Державної регуляторної служби України від 14 липня 2015 року №783/40.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2019 року позовну заяву Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Представниками відповідача до суду подані два клопотання про закриття провадження у справі, мотивовані тим, що даний позов не підлягає розгляду в розгляду в порядку адміністративного судочинства, адже Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, не наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом щодо оскарження розпоряджень спеціального уповноваженого органу з питань ліцензування, а Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування не є органом влади та не здійснює владних управлінських функцій.
Представником позивача до суду подані заперечення проти закриття провадження у справі, мотивовані тим, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, наділена повноваженнями на звернення до суду з метою захисту своїх інтересів.
Суд, розглянувши подані клопотання про закриття провадження у справі та заперечення проти задоволення вказаних клопотань, дійшов наступного висновку.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Отже, за змістом наведених норм до адміністративного суду за зверненням суб'єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб'єкту владних повноважень надано такому суб'єкту законом.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2015 року №609 затверджено перелік органів ліцензування, відповідно до якого Міністерство екології та природних ресурсів України є органом ліцензування у сфері господарської діяльності щодо виробництва особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, поводження з небезпечними відходами.
Так, до завдань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, визначених статтею 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" належать: здійснення ліцензування видів господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, передбачених законом; контроль додержання ліцензіатами законодавства у відповідній сфері регулювання і ліцензійних умов провадження господарської діяльності та вживає заходів до запобігання порушенням ліцензійних умов; розгляд справи про порушення ліцензійних умов, а також справи про адміністративні правопорушення і за результатами розгляду прийняття рішення про застосування санкцій, накладення адміністративних стягнень у випадках, передбачених законом, прийняття у межах своєї компетенції рішення про направлення до відповідних державних органів матеріалів про виявлені факти порушення законодавства.
При цьому, відповідно до пункту 1 Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року №724 Державна регуляторна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності. Державна регуляторна служба України є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.
У пункті 3 вказаного Положення визначено, що на Державну регуляторну службу України покладається ряд завдань, одним із яких є здійснює нагляду за дотриманням органами ліцензування законодавства у сфері ліцензування та надання роз'яснення щодо його застосування.
Відповідно до статті 9-1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, серед іншого, належить: проведення в установленому Кабінетом Міністрів України порядку перевірок додержання органами державного нагляду (контролю) вимог цього Закону в частині здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Статтею 21 цього Закону установлено, що суб'єкт господарювання має право звернутися до відповідного центрального органу виконавчої влади або до суду щодо оскарження рішень органів державного нагляду (контролю). У разі надходження такого звернення суб'єкта господарювання відповідний центральний орган виконавчої влади зобов'язаний розглянути його в установленому законом порядку.
Частинами першою, другою статті 4 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, крім іншого, здійснює нагляд за додержанням органами державної влади, державними колегіальними органами законодавства у сфері ліцензування; видає розпорядження про усунення порушення законодавства у сфері ліцензування та розпорядження про відхилення або задоволення апеляцій чи скарг з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування; порушує питання щодо відповідальності посадових осіб органів ліцензування, які прийняли рішення, скасоване на підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.
Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 19 вказаного Закону державний нагляд за додержанням органами державної влади чи державними колегіальними органами вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що Державна регуляторна служба України та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є органами державної влади, діяльність яких, зокрема, полягає у здійсненні виключних функцій контролю (нагляду) у сфері здійснення ліцензійної діяльності. При цьому позивач здійснює відповідні виключні функції контролю за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов, а відповідач здійснює виключні функції контролю (державного нагляду) за дотриманням Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, як органом ліцензування господарської діяльності, зокрема з поводження з небезпечними відходами, законодавства у сфері ліцензування.
Таким чином, спір у цій справі не відноситься до компетенційних, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір про розмежування компетенції між Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та Державною регуляторною службою України. Позивач звертається з вимогою скасувати рішення суб'єкта владних повноважень, якому відповідно до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" він підзвітний і підконтрольний, і який, реалізуючи компетенцію у сфері нагляду за органами ліцензування, скасував рішення позивача як підконтрольного органу.
Статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року №3166-VI закріплено право міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Водночас відповідно до статті 21 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" право судового оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) надано лише суб'єкту господарювання.
Зважаючи на те, що право Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про скасування розпорядження Державної регуляторної служби України не закріплені у нормативно-правовому акті, суд дійшов висновку, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у цій справі не має права на звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої палати Верховного суду від 13 листопада 2019 року у справі №826/3115/17 та від 04 грудня 2019 року у справі №826/6233/17.
Окрім того, суд зазначає, що статтею 3 Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності" встановлено, що державна політика у сфері ліцензування ґрунтується, зокрема, на принципі дотримання законності шляхом того, що повноваження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування (ДРС), Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування та порядок набрання чинності рішеннями органу ліцензування поширюються на сферу ліцензування всіх видів господарської діяльності, визначаються виключно цим Законом і не можуть бути обмежені іншими законами.
Згідно із статтею 4 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, серед іншого: здійснює нагляд за додержанням органами державної влади, державними колегіальними органами законодавства у сфері ліцензування; утворює Експертно-апеляційну раду з питань ліцензування та забезпечує її діяльність.
Відповідно до першої та другої частин статті 5 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування є постійно діючим колегіальним органом при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування та діє за регламентом, що затверджується спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.
Частиною одинадцятою статті 5 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" встановлено, зокрема, що рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування щодо розгляду апеляцій або інших скарг здобувачів ліцензії чи ліцензіатом, проектів нормативно-правових актів та/або пропозицій про запровадження чи скасування ліцензування виду господарської діяльності є обов'язковими для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування у триденний строк з дня ухвалення відповідного рішення Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування і є підставою для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження про задоволення апеляції або про відхилення апеляції, про розгляд скарг, про погодження чи відхилення проектів нормативно-правових актів та/або усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.
Таким чином, із вимог статей 4 та 5 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" вбачається, що саме Державна регуляторна служба України видає відповідне розпорядження, яке за своєю суттю є актом індивідуальної дії.
Враховуючи вищевикладене, дії та рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування жодним чином не можуть порушувати права та інтереси позивача, оскільки за своєю суттю не є рішенням, прийнятим суб'єктом владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на вищевикладене та враховуючи позицію Верховного Суду, суд доходить висновку, щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.
Відповідно до частини другою статті 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Згідно з частиною другою статті 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, питання щодо повернення судового збору буде вирішено у разі надходження відповідного клопотання позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 241, 248, 294 КАС України, суд
ухвалив:
Клопотання представника відповідача, - задовольнити.
Провадження у справі №640/11102/19 за позовом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, до Державної регуляторної служби України, Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування про визнання протиправними та скасування рішення й розпорядження, - закрити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293, 295- 297 цього ж Кодексу.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.М. Чудак