справа № 1.380.2019.006699
03 лютого 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання здійснити перерахунок і виплату пенсії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду, із урахуванням уточненої позовної заяви від 24.12.2019 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФ України у Львівській області, Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нездійснення нарахування підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», починаючи з 01.06.2019 із урахуванням виплачених сум і до настання обставин, з якими пов'язує зміну чи припинення таких виплат.
Ухвалою від 16.12.2019 вказану позовну заяву залишено без руху, встановлено Позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 27.12.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася у м. Копейськ Челябінської області. Є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій, як член сім'ї репресованих з політичних мотивів батьків, які згодом були реабілітовані. Такі обставини, на думку Позивача, дають їй право на підвищення пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У зв'язку з цим, Позивач звернулася до Відповідача із заявою про перерахунок призначеної їй пенсії і встановлення надбавки в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком. Однак Відповідач, листом від 22.11.2019 № 13834/209/М-20/11.03-06, відмовив у перерахунку пенсії і встановлення надбавки у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» та роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 02.02.1993 № 02-04. На думку Позивача, посилання Відповідача на підзаконні нормативні акти є безпідставним, оскільки в пункті «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, чітко зазначено кому і в якому розмірі підвищуються пенсії. З огляду на наведене, Позивач вважає, що має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком. Просить справу розглянути за її відсутності.
Відповідач подав суду відзив на позовну заяву (арк. справи 34-36), в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», з 01.09.2008 встановлено підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, членам сімей, яких було примусово переселено в розмірі 54,40 грн. і 43,52 грн. на місяць. Посилаючись на роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 02.02.1993 № 02-04, вказує на те, що підставою для призначення пенсії може слугувати довідка органів прокуратури чи суду про реабілітацію і документи, які підтверджують строк відбування покарання в місцях позбавлення волі або примусового поміщення до лікувальних закладів, а для членів сімей - факт примусового переселення. Стверджує, що Позивач не була засланою чи висланою з постійного місця проживання та не була позбавлена майна. За таких обставин, Відповідач вважає позовні вимоги Позивача безпідставними та необґрунтованими.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибули, явки уповноваженого представника не забезпечили.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Суд, керуючись частиною 9 статті 205 КАС України постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про розгляд справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській області, та отримує пенсію по інвалідності.
Відповідно до архівної довідки № 4/5-22574 від 15.12.1995, виданою ІЦ УВС у Львівській області, батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ., був виселений з родиною 02.07.1947 із села Стрільбичі Старосамбірського району Львівської області за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР від 24.02.1948 на спецпоселення у Челябінську область з якого звільнений у 1958 році (арк. справи 10).
Згідно з архівної довідки № 4/6-22097 від 19.11.1992, виданою ІЦ УВС у Львівській області, мама ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3. , була виселена з родиною 21.10.1947 із села Мала Волосянка Турківського району Львівської ласті за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР від 06.03.1948 на спецпоселення у Челябінську область з якого звільнена у 1960 році (арк. справи 11).
Відповідно до копії з посвідчення № НОМЕР_2, виданого Львівською обласною радою 04.12.2013, ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (арк. справи 9).
12.11.2019 Позивач звернулася із заявою до Відповідача, в якій просила здійснити їй перерахунок пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком (арк. справи 17).
За результатами розгляду заяви Позивача, ГУ ПФ України у Львівській області надало відповідь, оформлену листом від 22.11.2019 за № 13834/209/М-20/11.03-06, в якій повідомила Позивача, зокрема, про таке (арк. справи 18). Відповідно до пункту 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, при призначенні до пенсії підвищення згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» надаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім'ї, якого було примусово переселено. За документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на виселених осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту виселення. Згідно з роз'ясненням Міністерства соціального забезпечення України від 02.02.1993 № 02-04 підставою для призначення підвищення може слугувати довідка органів прокуратури чи суду про реабілітацію і документи, які підтверджують строк відбування покарання в місцях позбавлення волі, або примусового поміщення до лікувальних закладів, а для членів сімей - факт примусового переселення. З огляду на зазначене, при відсутності документів, що підтверджують факт примусового переселення, підстав для встановлення підвищення відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» немає. Таким чином, Відповідач відмовив Позивачу у задоволенні заяви. Також повідомив, що рішення, дії та бездіяльність органів Пенсійного фонду можуть бути оскаржені до органів вищого рівня або в судовому порядку.
Не погоджуючись з бездіяльністю Відповідача щодо нездійснення нарахування підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Позивач звернулася до суду із цим позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального статусу та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», який до 13.03.2018 мав назву Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Метою цього Закону є відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів.
Відповідно до статті 1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно із Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 N 962-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) реабілітованими особами належить вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Статтями 3, 4 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», вирішення питань, пов'язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладається на обласні, міські і районні Ради народних депутатів.
Згідно з пункту 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка зареєстрована у Мін'юсті 27.12.2005 за № 1566/11846, за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам, які необгрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Згідно з частиною четвертою цієї статті мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова № 654) установлено, що з 01.09.2008 громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає, що при визначенні розміру підвищення до пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, підлягають застосуванню положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не постанова Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».
Саме така правова позиція в подібних правовідносинах сформована Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладена в постанові від 21.11.2018 у справі № 446/1563/16-а та у справі №345/1416/17 від 14.02.2019.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Суд встановив, що згідно з архівної довідки № 4/5-22574 від 15.12.1995, виданою ІЦ УВС у Львівській області, батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ., був виселений з родиною 02.07.1947 із села Стрільбичі Старосамбірського району Львівської області за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР від 24.02.1948 на спецпоселення у Челябінську область з якого звільнений у 1958 році.
Відповідно до архівної довідки № 4/6-22097 від 19.11.1992, виданою ІЦ УВС у Львівській області, мама ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3. , була виселена з родиною 21.10.1947 із села Мала Волосянка Турківського району Львівської ласті за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР від 06.03.1948 на спецпоселення у Челябінську область з якого звільнена у 1960 році.
Як видно з копії з посвідчення № НОМЕР_2, виданого Львівською обласною радою 04.12.2013, ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Отже, ОСОБА_1 є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій як член сім'ї репресованої з політичних мотивів родини, згодом була реабілітована, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Підвищення до пенсії, яке виплачується Позивачу в обсягах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІІ, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як передбачено пунктами 3, 8 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Разом з тим, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовна вимога визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо нездійснення нарахування підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підлягає до задоволення.
Як наслідок обґрунтованими є і похідною вимога про спонукання до вчинення дій, а саме, зобов'язання Відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», починаючи з 01.06.2019 із урахуванням виплачених сум і до настання обставин, з якими пов'язує зміну чи припинення таких виплат. Таким чином, вказана вимога Позивача також підлягає до задоволення.
Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги Позивача обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення повністю.
Щодо судових витрат, то відповідно до вимог частини 5 статті 139 КАС України такі стягненню не підлягають, оскільки Позивач є інвалідом другої групи загального захворювання, що підтверджується копією з довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 493201 (арк. справи 20), тому звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) щодо нездійснення нарахування підвищення до пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною 1 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», починаючи з 01.06.2019 із урахуванням виплачених сум і до настання обставин, з якими пов'язує зміну чи припинення таких виплат.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Мричко Н.І.