справа № 2а-852/10/0670
категорія 2.11.4
22 лютого 2010 р. м.Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мацький Є.М.,
при секретарі - Вітковській Т.С.
з участю представників позивача ОСОБА_1
ОСОБА_2
представника відповідача Самчука В.М. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 < Текст >
до Державної податкової інспекції в Андрушівському районі Житомирської області < Текст >
про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень,-
встановив:
Позивач, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Андрушівському районі Житомирської області № 0000951701/0 та № 0000941701/0 від 1.02.2010 року.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд їх задовольнити. В обґрунтовування позову посилались на те, що ОСОБА_4 здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, веде облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, тобто ведеться облік балансової вартості груп основних фондів відповідно з Порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України та дотримується вимог ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств. Основу правового режиму майна позивача становить право власності на майно. Це майно має вартісне визначення, використовується в господарській діяльності та відображається в його балансі, а отриманий прибуток є показником фінансових результатів його господарської діяльності та визначається шляхом зменшення суми валового доходу на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Склад валового доходу та валових витрат визначається законодавством, а фінансову звітність Позивач складає за формами, визначеними законодавством. Проте відповідач в акті перевірки посилається на те, що Позивач використовує для власного виробничого процесу основні фонди 1 групи та 2 групи, які належать на правах власності не приватному підприємця ОСОБА_4, а фізичній особі ОСОБА_5, мотивуючи це тим, що реєстрація нерухомого майна в Бердичівському БТІ проведена на фізичну особу ОСОБА_5 Проте Відповідач не взяв до уваги той факт, що реєстрація будівель у відповідних органах не передбачає реєстрацію на фізичну особу-підприємця, а лише на фізичну чи юридичну особу. Все придбане майно використовується Позивачем у господарській діяльності, а придбання засвідчується договором купівлі-продажу, свідоцтвом про право власності, розрахунковими документами. Виходячи з наведеного Позивач вважає, що валові витрати мають характер реальних витрат платника податку та повинні враховуватися в тому ж податковому звітному періоді, що й доходи, з отриманням яких ці витрати безпосередньо пов"язані,Позивачем були правомірно включені до валових витрат нараховані амортизаційні відрахування. Позивачем також правомірно включено до податкового кредиту суму ПДВ 81521 грн. з вартості придбаного 24.07.2008 року нерухомого майна та зазначив, що висновки акту перевірки від 19.01.2010 р. та оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Андрушівському районі Житомирської області прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням ним своїх повноважень, а отже є повністю незаконними і підлягають визнанню неправомірними та скасуванню.
Відповідач, ДПІ в Андрушівському районі Житомирської області та його представник у судовому засіданні з позовними вимогами не погодилися. Свої заперечення обґрунтовують з посиланням на ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" N 168/97-ВР від 03.04.97 р., пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами". Стверджує, що оскільки СГДФО ОСОБА_4 зареєстрував своє нерухоме майно не на суб'єкта господарювання - фізичну особу ОСОБА_4 як платника податку на додану вартість, а на власника - приватну особу ОСОБА_4, ДПІ було правомірно позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та з податку на додану вартість. В ході судового розгляду справи представник відповідача наполягав на тому, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на цілком законних підставах та відповідають чинному законодавству, у зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається і було встановлено в судовому засіданні, що СПД ОСОБА_4 зареєстрований як приватний підприємець Андрушівською райдержадміністрацією 21.09.2004 р. та взятий на облік як платник податків в ДПІ у Андрушівському районі Житомирской області за N 1021. Є платником ПДВ з 12.04.2004 року.
Судом встановлено, що з 22.12.2009 року по 12.01.2010 року фахівцями ДПІ у Андрушівському районі Житомирської області була проведена виїзна планова перевірка СПД ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.09.2009 року, про результати якої складено акт від 19.01.2010 року N 8/17-36.
За наслідками вказаної перевірки встановлені порушення СПД ОСОБА_4 при здійсненні своєї господарської діяльності, а саме:
1. ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", п.19.1 ст.19 Закону України " Про податок з доходів фізичних осіб" - за період з 1.04.2008 р. по 31.12.2008 р. занижено доход, що підлягає оподаткуванню на 118614 грн., за період з 1.01.2009 р. по 30.09.2009 р. на 19383 грн.
2. пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України " Про податок на додану вартість" - занижено податок на додану вартість в сумі 81521 грн.
На підставі висновків перевірки щодо порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", п.19.1 ст.19 Закону України " Про податок з доходів фізичних осіб" , пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України " Про податок на додану вартість" - занижено податок на додану вартість відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення :
1. № 0000951701/0 від 1.02.2010 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 122282 грн., з яким 81521 грн. за основним платежем та 40761 грн. штрафних/фінансових/ санкцій.
2. № 0000941701/0 від 1.02.2010 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 17336 грн.
Суд зазначає, що підставою для встановлення перевіркою порушень в господарській діяльності позивача слугувала та обставина, що позивач зареєстрував своє майно не на суб'єкта господарювання, а на приватну особу ОСОБА_4, внаслідок чого не мав права зайво нараховувати амортизацію та відносити до валових витрат відсотки по сплаті кредиту. Також перевіряючими зазначено, що позивач не мав права відносити до податкового кредиту суму ПДВ, сплаченого продавцю при придбанні 24.07.2008 року нерухомого майна.
Суд не може погодитися з такими висновками відповідача з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, а також не заперечується представником відповідача та підтверджується актом перевірки, що СПД ОСОБА_4 згідно із свідоцтвом N 61353956 зареєстрований як платник податку на додану вартість.
26 травня 2008 року між позивачем та ТОВ "Агробізнес-Захід" був укладений договір купівлі-продажу 79/100 частку комплексу, що розташований за адресою : м.Андрушівка вул.Лисенко,8. Вартість придбаного майна становить 489130 грн., в т.ч. ПДВ 81521,67 грн.
Майновий комплекс був переданий позивачу 24.07.2008 р., про що свідчить акт прийому-передачі майна.
Платіжним дорученням № 1 від 24.07.2008 р. ПП ОСОБА_4 перерахував продавцю - ТОВ "Агробізнес-Захід" 489130 грн. і отримав від продавця податкову накладну № 22 від 24.07.2008 р. на вказану суму, в т.ч. ПДВ 81521,67 грн.
В зазначених документах зазначено, що покупцем є приватний підприємець ОСОБА_4
Суд вважає доцільним відмітити, що загальні підходи до визначення податкового обов'язку, деталізації надходжень коштів від сплати податків та зборів до бюджетів базуються в концептуальних положеннях ст. 67 Конституції України та положеннях, що регулюють правоздатність та дієздатність платника як учасника податкових правовідносин.
Конституційні вимоги передбачають імперативне, безумовне виконання податкового обов'язку (обов'язку з обліку, сплати та звітності) податків та зборів, що встановлені чинним законодавством. При цьому, законодавство передбачає реалізацію податкового обов'язку платника у двох формах. По перше, йдеться про деталізацію за формою виконання (коли платник окремо реалізує сплату, облік та звітність по кожному з конкретних видів податків та зборів, відносно яких у нього є обов'язок: податок на додану вартість, податок з доходів тощо). По-друге, виконання податкового обов'язку можливе і шляхом поєднання видових обов'язків за окремими різновидами податкових платежів (альтернативні або спрощені системи оподаткування). Але і в першому, і в другому випадку йдеться про виконання податкового обов'язку однією особою. Не можна ставити питання при існуванні в першому випадку декількох платників податків. Може і йтися про особливі, специфічні режими виконання певних дій, але в будь-якому разі це буде виконання обов'язку однієї особи.
Загальна податкова правосуб'єктність, передбачаючи як підставу сам факт існування людини, деталізується через можливість особи як приймати участь в правовідносинах, мати відповідні права та обов'язки, пов'язані із оподаткуванням, так і можливість реалізовувати їх своїми діями. Зміст податкової правосуб'єктності складають права та обов'язки платників, які забезпечують виконання ними податкового обов'язку, формування державних фондів за рахунок податкових платежів. Саме з цих позицій необхідно розглядати вказівки конституційної норми ст. 67 відносно обов'язку лише по тих податках, які виникають на підставі чинного законодавства.
Відносно обмеження окремих складових правосуб'єктності платника, то вони більшим чином відносяться не до такої її складової як правоздатність, а до дієздатності. Остання базується на змісті податкового обов'язку, його спрямованості та пов'язується з можливістю зобов'язаної особи користуватися всіма правами та обов'язками за всіма складовими (облік, сплата, звітність). Реалізація дієздатності особи, виконання на підставі цього податкового обов'язку в цілому передбачає виконання відповідних обов'язків та прав всіма складовими незалежно від того, в якому режимі (загальному чи спрощеному) здійснюється реалізація прав та обов'язків податків.
Оскільки в даному випадку суб'єкт господарювання і фізична особа співпадають, тому слід розуміти, що і права і обов'язки їх щодо операцій в межах здійсненого господарювання у сукупності також співпадають.
Суд вважає також за доцільне зауважити, що придбане нерухоме майно зареєстровано на ім'я власника - фізичної особи ОСОБА_4, оскільки згідно зі статтею 4 Закону України " Про державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна" передбачено, що державна реєстрація об'єктів нерухомого майна та прав на них здійснюється за власниками цього майна - фізичними та юридичними особами.
Суд вважає необхідним відмітити, що в п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (наведене поняття використовується в ст. 1 Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян").
Позивачем до матеріалів справи надані документи, які підтверджують факт використання придбаного нерухомого майна в господарській діяльності .
Згідно з пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" основні фонди підлягають розподілу за такими групами:
група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);
група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.
Також, відповідно до пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону, у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.
Відповідно до п.8.1.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.
Пунктом 8.1.2. передбачено, що амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" амортизація - це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Об'єктом амортизації є вартість основних засобів.
Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом (пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 цього Закону).
Згідно до п.5.2.1 ст.5 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
За змістом п.1.32 ст.1 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Крім того, згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
З огляду на зазначене суд прийшов до висновку, що позивач відповідно до вимог чинного законодавства з питань оподаткування та бухгалтерського обліку оприбуткував на баланс підприємства як основні фонди нерухоме майно - будівлю ТОП, майстерні, підстанцію, які придбав у ТОВ "Агробізнес-Захід".
Платіжними дорученнями, які оглянуті в судовому засіданні і які приєднані до матеріалів справи підтверджено, що ПП ОСОБА_4 сплачував відсотки за користування кредитом, який був отриманий позивачем для господарських потреб.
З врахуванням того, що валові витрати позивача мають характер реальних витрат платника податку та повинні враховуватися в тому ж податковому звітному періоді, що й доходи, з отриманням яких ці витрати безпосередньо пов'язані, позивачем були правомірно включені до валових витрат включені амортизаційні відрахування та відсотки, сплачені за користування кредитом.
З огляду на це, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Андрушівському районі Житомирської області № 0000941701/0 від 1.02.2010 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 17336 грн. є неправомірним та повинно бути скасовано, як таке, що прийнято з порушенням ч. 3 ст. 2 КАС України.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000951701/0 від 1 лютого 2010 року слід зазначити наступне.
Закон України "Про податок на додану вартість" визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Пунктом 7.7 статті 7 цього Закону передбачений порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету та строки розрахунків з бюджетом.
Зокрема, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду є податковим кредитом.
Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Закон (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"), не дозволяє включати до податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
За змістом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер, дату виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, податковий номер платника податку (продавця та покупця), опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг).
З матеріалів справи вбачається, що видана ТОВ "Агробізнес-Захід" відповідає вимогам пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" , оскільки включає необхідні реквізити , а тому вказана у них сума ПДВ правомірно внесена позивачем до складу податкового кредиту.
З огляду на це суд дійшов висновку, що вищевказане податкове повідомлення-рішення є неправомірним та повинно бути скасовано, як таке, що прийнято з порушенням ч. 3 ст. 2 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.
Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивач має право на відшкодування з Державного бюджету України понесених судових витрат в сумі 6,80 грн.
Керуючись п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.8.1.1,8.1.2 п.8.1, пп 8.2.1. п.8.2 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.1., 7.4.5 п.7.4., пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.5.1 п.7.5 , п.7.7 ст.7 Закону України " Про податок на додану вартість", ст.1 Закону України " Про бухгалтерський облік та звітність в Україні",, ст.ст. 86, 158-162 КАС України, суд-
постановив:
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000951701/0 та № 0000941701/0 від 1.02.2010 року.
Відшкодувати ОСОБА_5 з Державного бюджету України понесені судові витрати в сумі 6,80 грн.
Постанова Житомирського окружного адміністративного суду набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження подається через Житомирський окружний адміністративний суд до Київського апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня проголошення повного тексту постанови. Апеляційна скарга подається у тому ж порядку протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя: Є.М. Мацький
Повний текст постанови виготовлено: 23 лютого 2010 р.
присуджено до стягнення < сума > грн.
матеріальну шкоду < сума > грн.
моральну шкоду < сума > грн.