справа № 2а-7835/09/0670
категорія 2.11.1
18 лютого 2010 р. м.Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мацький Є.М.,
при секретарі - Вітковській Т.С.
з участю представника позивача Ратушного С.М.
представників відповідача Єрко С.А.
Лісовець Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейніан Клеузінг Кампані" < Текст >
до Володарсько - Волинська міжрайонна державна податкова інспекція Житомирської області < Текст >
про визнання недійсним податкових повідомлень - рішень та рішення про застосування штрафних /фінансових/ санкцій,-
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому вказав, що працівниками Володарсько-Волинської МДПІ / надалі - відповідач/ проведено планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства підприємством за період з 27.03.2007 р. по 30.06.2009 р., результати якої були викладені в акті перевірки № 23/5/23-07-34928884 від 26.10.2009 року. За результатами проведеної перевірки відповідач прийшов до висновку про порушення підприємством вимог податкового законодавства, а саме :
-- за податковим повідомленням-рішенням № 0000452301/0 зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 177357 грн.та нарахована штрафну санкцію в сумі 74441 грн. через порушення підприємством вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України " Про податок на додану вартість";
-- за податковим повідомленням-рішенням № 0000462301/0 донараховано податок на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 15585 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 31170 грн. через порушення підприємством пп."в" п.13.1, п.13.2 ст.13 ЗУ " Про оподаткування прибутку підприємств";
-- за рішенням про застосування штрафних /фінансових/ санкцій № 0004122302 нарахована штрафну санкцію в сумі 189736 грн. через порушення підприємством пп.2.11, 3.1., 3.2. "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637.
Позивач вважає, що вищенаведені висновки відповідача є помилковими, суперечать нормам податкових законів, в зв'язку з чим прийняті на підставі акта перевірки вказані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 18.02.2010 року прийнята відмова позивача від позову в частині оскарження податкових повідомлень-рішень № 0000442301/0, № 0031221701/0, № 0000432301/0 і провадження по справі в цієї частині було закрито.
Свою правову позицію позивач обґрунтував наступними обставинами. Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000452301/0 позивач зазначив, що з викладених висновків відповідача випливає, що порушення підприємством Закону України " Про податок на додану вартість" обґрунтовує відсутністю документів та доказів виконання ТОВом "Новотекс" та НВП " Епсіма" послуг, про що на думку відповідача свідчить не відображення операцій з руху /переміщення/ давальницької сировини та виготовлених з неї предметів одягу від підприємства до виконавців послуг та в зворотному напрямку. По суті порушення податкового закону обґрунтовано відповідачем не нормами самого закону, а інструкцією по застосуванню плану рахунків бухгалтерського обліку до того ж з посиланням на рахунки бухгалтерського обліку, які для обліку операцій з давальницькою сировиною не застосовуються. Результати послуг використані підприємством в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а саме при поставках послуг з переробки давальницької сировини для замовника-нерезидента. Таким чином, вимоги пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України " Про податок на додану вартість" підприємством не порушені. Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000462301/0 позивач зазначив, що в акті перевірки відповідачем описано порушення пп.13.1,13.2. ст.13 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств", яке полягало в тому, що при перерахуванні підприємством грошових коштів в сумі 13220 Євро нерезиденту " RHM Phants S.R.L." підприємство не утримало та не перерахувало до бюджету податок з доходів нерезидента в сумі 15585 грн., так як, на думку відповідача, перераховані підприємством кошти за інформаційні послуги по встановленню ліцензій є роялті, внаслідок чого необхідно утримати з цих коштів податок за ставкою 15% від їх суми. Позивач вважає, що вартість послуг по встановленню ліцензій та додаткових ліцензій для користувачів програмного продукту, а також послуг по впровадженню цього програмного продукту на підприємстві не є винагородою за користування або за надання права на користування комп"ютерную програмою, отже не є роялті у розумінні п.1.30 ст.1 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств". Щодо рішення про застосування штрафних санкцій № 000412302 позивач зазначив, що вказані санкції застосовані поза строками, передбаченими ст.250 ГК України.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, обґрунтувавши їх вищевказаними обставинами.
Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали письмові заперечення проти позовних вимог, просили відмовити в задоволенні позову.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, встановив наступне.
Протягом періоду з 28.09.2009 р. по 16.10.2009 р. працівниками Володарсько-Волинської МДПІ проведено планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період з 27.03.2007 р. по 30.06.2009 р., результати якої були викладені в акті перевірки № 23/5/23-07-34928884 від 26.10.2009 року.
За результатами проведеної перевірки відповідач прийшов до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме :
-- пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України " Про податок на додану вартість";
-- пп."в" п.13.1, п.13.2 ст.13 ЗУ " Про оподаткування прибутку підприємств";
-- пп.2.11, 3.1., 3.2. "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637.
Відповідачем на підставі виявлених порушень були винесені наступні податкові повідомлення-рішення :
1. № 0000452301/0 від 3.11.2009 р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 177357 грн.та нараховано штрафну санкцію в сумі 74441 грн.
2. № 0000462301/0 від 3.11.2009 р., яким донараховано податок на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 15585 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 31170 грн.
3. Рішення про застосування штрафних /фінансових/ санкцій № 0004122302, яким до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 189736 грн.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000452301/0 від 3.11.2009 р. слід зазначити наступне.
26 березня 2008 року між позивачем /виконавець/ та фірмою " Гардьйо" Німеччина /замовник/ був укладений контракт № 4, предметом якого / п.1.1/ є виготовлення швейних виробів за замовленням із сировини замовника у відповідності до технічних умов та зразків, затверджених замовником. Відповідно до п.3.1. загальна вартість контракту становить 190000 Євро плюс вартість послуг 40000 Євро.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 15.09.95 р. № 327/95-ВР «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах»(далі -Закон № 327) під операцією з давальницькою сировиною розуміється операція з попередньої поставки сировини для її подальшої переробки (обробки, збагачення або використання) в готову продукцію за відповідну плату, а також за умови, що вартість давальницької сировини на кожному етапі переробки становить не менше 20 % загальної вартості готової продукції. Операції, що не передбачають попередньої поставки сировини для отримання готової продукції або якщо вартість сировини менше 20 % загальної вартості продукції, не вважаються операціями з давальницькою сировиною.
Та ж ст. 1 Закону № 327 як давальницьку сировину розглядає сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії.
Головними особами операцій з давальницькою сировиною є замовник і виконавець. Слід мати на увазі, що виконавець лише надає послуги із переробки, отже, право власності на давальницьку сировину на кожному етапі її переробки, а також на вироблену з неї готову продукцію належить саме замовнику.
Взаємини між замовником та виконавцем при здійсненні операцій з давальницькою сировиною оформлюються шляхом укладення договору.
2.06.2008 року та 16.01.2009 р. позивач укладав договори підряду з ТОВ "Новотекс", відповідно до умов п.1.1 якого замовник /позивач/ доручає, а виконавець /ТОВ "Новотекс"/ бере на себе зобов'язання провести технологічне прання та/або фарбування швейних виробів згідно додатків до договору та передати після обробки замовнику. Відповідно до п.2.1 загальна вартість контракту і ціни за виконані послуги сторін фіксуються в актах виконаних робіт. Роботи повинні виконуватися з сировини, надаваємої замовником./ п.4.1.1 договору/.
За результатами виконаних робіт по зазначених договорах позивач сплачував ТОВ "Новотекс" визначену відповідно до умов договору вартість наданих послуг по переробці давальницької сировини та відносив сплачені суми до валових витрат підприємства.
10.01.2008 р. позивач уклав договір підряду з НВП "Епсіма", відповідно до умов п.1.1 якого замовник /позивач/ доручає, а виконавець / НВП"Епсіма"/ бере на себе зобов'язання провести гаптування на крою замовника. Відповідно до п.2.1 загальна вартість контракту становить 200000 грн. Роботи повинні виконуватися з сировини, надаваємої замовником.
Вказаний факт підтверджено оглянутими та приєднаними до справи актами виконаних робіт, податковими накладними.
Дані операції з НВП "Епсіма" та ТОВ "Новотекс" були відображені позивачем по бухгалтерському обліку.
Контролюючим органом при проведенні перевірки був зроблений висновок про недоведеність позивачем використання послуг, наданих НВП "Епсіма" та ТОВ "Новотекс" у власній господарській діяльності.
Вказаний висновок відповідача суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.
Зовнішньоекономічним контрактом із замовником - компанією "Gardeur GMBH" передбачено, що позивач зобов'язаний виготовити верхній одяг на замовлення компанії "Gardeur GMBH" з матеріалів замовника, які надаються підприємству на давальницьких умовах.
У відповідності до Закону України " Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" право власності на давальницьку сировину на кожному етапі її переробки, а також на вироблену з неї готову продукцію належить замовнику.
Згідно "Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій" / затверджено наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. № 291/ для узагальнення інформації про наявність і рух цінностей, що не належать підприємству, але тимчасово перебувають у його користуванні, розпорядженні або на зберіганні / об'єкти оперативної оренди основних засобів, матеріальні цінності на відповідальному зберіганні, переробці, комісії, монтажі/ призначені позабалансові рахунки /клас 0/. Зокрема, на позабалансову субрахунку 022 " Матеріали, прийняті для переробки" ведеться облік руху надходження сировини та матеріалів від замовника, які прийняті для переробки / давальницька сировина/ і не оплачується одержувачем, та їх вибуття / в тому числі в іншому матеріальному вигляді/. Аналітичний облік давальницької сировини ведеться за замовниками, видами сировини й матеріалів та за місцями їх зберігання чи переробки. Облік витрат з переробки чи доробки давальницької сировини здійснюється на рахунках обліку витрат виробництва / за винятком вартості давальницької сировини замовника/. Бухгалтерський облік указаних цінностей ведеться за простою системою, за якою записи про надходження, вибуття, використання, матеріальних цінностей проводяться тільки на одному позабалансовому рахунку з вказуванням змісту і кількісно-вартісних показників операції, що й було зроблено позивачем - підтверджується картками рахунку 631 по кожному контрагенту окремо, які приєднані до матеріалів справи.
На відміну від позабалансових рахунків, рахунки бухгалтерського обліку класу 2 "Запаси", про які зазначив відповідач в своїх висновках / рахунки 201,206,23,26/, згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій" призначені для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству готової продукції, товарів, предметів праці, що призначені для обробки, переробки, використання у виробництві і для господарських потреб.
Враховуючи вищевикладене, облік давальницької сировини та продуктів її переробки проводився позивачем на на балансових рахунках класу 2, а у відповідності до "Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій" на позабалансовому субрахунку 022 "Матеріали, прийняті для переробки".
Таким чином, висновки про відсутність у позивача бухгалтерського обліку оприбуткування, руху та витрачання давальницької сировини, обліку готової продукції, що вироблена з неї, є помилковими.
Також слід зазначити, що Закон України "Про податок на додану вартість" визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Пунктом 7.7 статті 7 цього Закону передбачений порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету та строки розрахунків з бюджетом.
Зокрема, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду є податковим кредитом.
Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Закон (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"), не дозволяє включати до податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
За змістом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер, дату виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, податковий номер платника податку (продавця та покупця), опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг).
З матеріалів справи вбачається, що видані НВП "Епсіма" та ТОВ "Новотекс" відповідають вимогам пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" , оскільки включає необхідні реквізити , а тому вказана у них сума ПДВ правомірно внесена позивачем до податкового кредиту.
Відповідно до п. 5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" /надалі Закон/ валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно до п.5.2.1 ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
За змістом п.1.32 ст.1 Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Крім того, згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до ч.1,2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Такими документами у позивача є акти виконаних робіт.
Відповідно до п.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Акт перевірки не містить посилань на норми законодавства, яким би суперечили умови договорів, укладених позивачем та ТОВ "Новотекс" та НВП "Епсіма", що дає підстави вважати їх укладеними відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В ст.627 ЦК України вказано, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки на час проведення перевірки і в період судового розгляду справи жодний з договорів (правочинів), зазначених у акті перевірки, не визнаний недійсним, відповідач не мав права стверджувати, що витрати на оплату послуг по переробці давальницької сировини не відносяться до господарської діяльності позивача.
Таким чином результати послуг, використаних позивачем в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а саме при поставках послуг з переробки давальницької сировини для замовника - компанії "Gardeur GMBH" , що спростовує доводи відповідача про порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України " Про податок на додану вартість", внаслідок чого податкове повідомлення-рішення № 0000452301/0 від 3.11.2009 року є незаконним і його слід скасувати.
Щодо нарахування штрафних санкцій за порушення пунктів пп.2.11, 3.1., 3.2. "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" слід зазначити наступне.
Штрафні санкції за порушення зазначеного законодавства є різновидом адміністративно-господарських санкцій. Правовою підставою для такого висновку є стаття 239 ГК України.
Відповідно до частини 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Порушення, за які до позивача відповідачем були застосовані штрафні санкції, були вчинені протягом травня 2007 р. -липня 2008 р., а самі санкції застосовані рішенням від 3.11.2009 р., тобто поза межами строку, встановленого ст. 250 ГК України.
Така позиція була висловлена Верховним Судом України в постанові від 13.02.2007 року в справі за позовом ТОВ "Альфа Черкаси" до Черкаської ОДПІ.
Разом з тим суд вважає законним нарахування штрафних санкцій в сумі 30 грн. за порушення, вчинене 2.04.2009 р.
Таким чином рішення про застосування штрафних санкції № 0000412302 від 3.11.2009 р. є незаконним в частині нарахування позивачу штрафних санкцій в сумі 189706 грн. і саме в цієї частині підлягає скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000462301/0 від 3.11.2009 р. слід зазначити наступне.
Судом встановлено, що 1.05.2008 року між позивачем /покупець/ та торгівельною компанією "RHM Phants S.R.L." Румунія / продавець/ був укладений контракт продажу № 7, відповідно до якого його предметом є інформаційні послуги по встановленню та налаштуванні програмного забезпечення для користувача, навчанню, систематизації, проектне управління, розвиток та навчання користувачів.
30.05.2008 р. був складений акт виконаних робіт № 1, відповідно до якого визначена вартість робіт, які були проведені нерезидентом, і вона становить 13220 Євро.
Контролюючим органом при проведенні перевірки був зроблений висновок про порушення позивачем пп.13.1, 13.2. ст.13 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств", яке полягає в тому, що при перерахуванні позивачем грошових коштів в сумі 13220 Євро нерезиденту "RHM Phants S.R.L." Румунія не утримало та не перерахувало в бюджет податок з доходів нерезидента в сумі 15585 грн.
Відповідач зазначає, що перераховані кошти в сумі 8275 Євро за інформаційні послуги по встановленню ліцензій для одного користувача програмного продукту GPD 4.2, кошти в сумі 795 Євро за додаткові ліцензії для користувачів та кошти в сумі 2800 Євро за послуги по впровадженню програми є роялті.
Однак зазначені висновки контролюючого органу суд вважає помилковими з огляду на слідуюче.
Відповідно до п. 1.30. ст.30 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.
Із погляду термінів, визначених у Законі про власність право власності визначається тріадою правомочностей - це володіння, використання та розпорядження майном. У той же час таке визначення в чинному цивільно-правовому законодавстві не дає повного уявлення про реальний зміст права власності. Щоб уникнути цього недоліку, дослідники постійно доповнюють існуючу в цивільному праві тріаду різними уточненнями, які переважно визначають абсолютний характер права власності, підтверджують повне панування власника над належною йому річчю.
Право володіння визначає юридично безпечну можливість власника мати майно у своєму віданні, у сфері свого фактичного господарського впливу.
Право користування - це юридично підтверджена можливість господарського використання майна та отримання з нього корисних можливостей власником або уповноваженими ним особами.
Право розпорядження - це юридично підтверджена можливість власника вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану та призначення.
Деякі з перелічених правомочностей можуть належати й іншим особам, які не є власниками цього майна (зокрема особам, які отримали майно за договором оренди, ліцензійним договором). Але на відміну від цих осіб власник має монопольне право здійснювати повноваження. Це право ґрунтується безпосередньо на законі та існує незалежно від волі та влади інших осіб.
Таким чином, коментуючи зміст понять «власність», «право власності», дослідники визначають таку норму: власнику майна належить абсолютне право на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Таким є тлумачення прав власника майна з погляду цивільного права. Податкове законодавство не дає визначення термінів володіння, розпорядження, користування майном, очевидно, передбачаючи застосовувати ці поняття з цивільного права.
Але якщо законодавець для цілей податкового обліку спеціально виділив право володіння та право розпорядження в самостійні операції, тоді зводиться до нуля власне поняття платежів типу «роялті», оскільки в будь-якій операції з передачі права на користування об'єктами інтелектуальної власності наявний елемент володіння або розпорядження.
Питання, пов'язані із поняттям права інтелектуальної власності, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. N 435 (далі - Кодекс).
Перелік об'єктів права інтелектуальної власності визначено статтею 420 Кодексу. Зокрема, до об'єктів інтелектуальної власності згідно цієї статті належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Пунктом 1 ст. 418 Кодексу встановлено, що правом інтелектуальної власності є право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом. Цією ж статтею визначено, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності.
Відповідно до положень Книги четвертої Кодексу одним із майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності з правом на використання цього об'єкта є виключне право дозволяти використання об'єкта (видавати ліцензії).
При цьому у ст. 419 Кодексу зазначено, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
Таким чином вартість послуг по встановленню ліцензій та додаткових ліцензій для користувачів програмного продукту GPD 4.2, а також послуг по впровадженню програмного продукту GPD 4.2. на підприємстві не є винагородою за користування або за надання права на користування комп'ютерною програмою, отже не є роялті у розумінні п.1.30 ст.30 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств".
Згідно з п.13.1 ст.13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти:
й) інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.
Отже платежі на користь нерезидента за виконані послуги не оподатковуються, внаслідок чого податкове повідомлення-рішення № 0000462301/0 від 3.11.2009 р. є незаконним і підлягає скасуванню.
Позивач має право на відшкодування понесених судових витрат в сумі 10,20 грн. грн. за рахунок Державного бюджету України.
Керуючись ч.2 п.1.30, п.1.32. ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп. (й) п.13.1 ст.13 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.1., 7.4.5 п.7.4., пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.5.1 п.7.5 , п.7.7 ст.7 Закону України " Про податок на додану вартість", ст.1 Закону України " Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах", ст.1, ч.1,2 ст.9 Закону України " Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", ст.ст.179 ч.4, 208 ч.1, 250 ГК України, ст.ст.204, 418 ч.1, 419,420, 626 -628 ЦК України, на підставі ст.160-163 КАС України суд,-
постановив:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати нечинними та скасувати: податкове повідомлення-рішення № 0000452301/0 та № 0000462301/0 від 3.11.2009 р.
Визнати частково нечинним та скасувати рішення про застосування штрафних /фінансових/ санкцій № 000412302 від 3.11.2009 р. в частині застосування штрафних санкцій на суму 189706 грн.
Відшкодувати ТОВ " Юкреініан Клеузінг Кампані" з Державного бюджету України 10,20 грн. понесених судових витрат.
Постанова Житомирського окружного адміністративного суду набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження подається через Житомирський окружний адміністративний суд до Київського апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня проголошення повного тексту постанови. Апеляційна скарга подається у тому ж порядку протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя: Є.М. Мацький
Повний текст постанови виготовлено: 22 лютого 2010 р.
присуджено до стягнення < сума > грн.
матеріальну шкоду < сума > грн.
моральну шкоду < сума > грн.