Справа № 346/2669/19
Провадження № 2/346/161/20
03 лютого 2020 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
в складі: судді П'ятковського В.І.,
за участю секретаря Жмендак І.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломиї справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Коломийська міська рада в особі Управління надання адміністративних послуг, Управління державної міграційної служби України в Івано-Франкіській області, про скасування реєстрації місця проживання,
Позивачка, звернувшись до суду із даним позовом, посилається на те, що є власником квартири АДРЕСА_1 . В даній квартирі з 1999 року зареєстрований її син, відповідач, який не був членом її сім'ї на момент приватизації квартири, оскільки не проживав з ними і тому за ним не зберігалося право на житло.
Зазначила, що ні до дати реєстрації відповідача в квартирі, ні після неї і до квітня 2012 року, коли він тимчасово поселився у квартиру з її та чоловіка згоди, ні вона, ні її чоловік ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , згоди на його реєстрацію у квартиру в порядку, встановленому законодавством України не давали. Відсутні про це відповідні записи і у будинковій книзі на квартиру.
Про реєстрацію відповідача у даній квартирі довідалася у жовтні-листопаді 2017 року, коли він опинившись поза межами квартири внаслідок неможливості спільного проживання із-за своєї агресивної поведінки, став претендувати на вселення у її квартиру і звернувся до Коломийського міськрайонного суду з позовом, долучивши копію паспорта зі штампом про реєстрацію. Дана обставина вказує, що трьох річний строк позовної давності для звернення до суду за поновленням порушеного право не пропущено.
Враховуючи те, що реєстрація місця проживання/перебування особи або зняття з реєстрації місця проживання скасовується в разі їх проведення з порушенням вимог законодавства, просить скасувати реєстрацію місця проживання відповідача в належній їй квартирі.
В судове засідання позивачка та її представник не з'явилися, представник позивача подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання також не з'явився з невідомих суду причин, про час та місце слухання справи належно повідомлявся в установленому законом порядку, заяви про розгляд справи у його відсутності не надходило.
Відповідач, Управління надання адміністративних послуг Коломийської міської ради в судове засідання свого представника не направило, подало заяву про розгляд справи у їх відсутності, проти позовних вимог в частині зняття відповідача з реєстрації не заперечують, а вимоги про скасування реєстрації місця проживання не визнали, мотивуючи тим, що вчинення таких дій можливе лише у разі їх проведення з порушенням вимог законодавства.
Відповідач Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в судове засідання для розгляду справи по суті свого представника також не направило. У поданому відзиві на позовну заяву просили в задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи тим, що реєстрація відповідача у житловому приміщенні позивача проведена без порушень норм чинного законодавства, а тому її скасування можливе лише на підставі рішення суду. Разом з тим, зазначають, що позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду із даним позовом.
Також зазначили, що управління не є належним відповідачем за даним позовом, так як відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг", функції органів реєстрації місця проживання/зняття з реєстрації місця проживання передано органам місцевого самоврядування.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Врахувавши заяви сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 15 серпня 1989 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 видано ордер на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради № 211 від 09 серпня 1989 року (а.с.9).
Згідно реєстраційного посвідчення, виданого Коломийським міжміським бюро технічної інвентаризації та довідки житлово-будівельного кооперативу № 2 Коломийського міськвиконкому від 04 травня 1992 року, право власності на вищевказану квартиру 07 травня 1992 року зареєстровано за ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер і після його смерті відкрилась спадщина на вказану квартиру, яку прийняла дружина померлого, ОСОБА_1 , про що 13 травня 2015 року державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори Мануляк І.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1267 (а.с.14).
07 липня 1995 року на спірну квартиру заведено будинкову книгу, в якій містяться записи про реєстрацію місця проживання лише позивача та її чоловіка ОСОБА_3 , а з 06 квітня 2018 року і ОСОБА_9 , 1969 року народження. Інформація про реєстрацію в квартирі відповідача та відповідні записи в будинковій книзі відсутні.
На це також вказує і довідка Житлово-будівельного кооперативу № 2 від 04 лютого 2013 року, згідно якої позивачка зареєстрована та проживала разом з чоловіком, ОСОБА_3 , з яким вели спільне господарство, у даній квартирі до дня його смерті (а.с.10).
Із даних відображених позивачкою у позовній заяві, її син, ОСОБА_2 народився у 1959 році у Росії, де проживав до 1980 року. Після приїзду в Україну жив у бабусі в с. Кийданч Коломийського району та працював на заводі "Сільмаш" у м. Коломиї, де пізніше отримав двохкімнатну квартиру по вул. Петлюри .
У 1999 році виїхав на роботу у Португалію звідки повернувся у 2012 році і став проживати із ними, своїми батьками у спірній квартирі, де зловживав спиртним, проявляв агресію до них як батьків, внаслідок чого за їх волею покинув житло.
Разом з тим, із наданої позивачем копії паспорта громадянина України, виданого 16 квітня 1997 року ОСОБА_2 , міститься відмітка про реєстрацію останнього в квартирі у 1999 році.
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 р. передбачено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Разом з тим як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 01.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Судом не встановлено, що для реєстрації місця проживання відповідача в квартирі АДРЕСА_1 була наявна згода всіх членів сім'ї наймача, що відповідач мав постійне місце проживання в квартирі, вів спільне господарство з членами своєї сім'ї та проживав з ними. Не встановлено судом, що між членами сім'ї було досягнуто домовленостей щодо визначення певного порядку користування квартирою.
Частиною 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передбачено, що до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
На момент проведення приватизації квартири в 1992 році відповідач в житловому приміщенні не проживав і не вважався тимчасово відсутнім, за яким зберігалося право на житло.
Частиною 4 ст. 9 ЖК УРСР передбачено, що житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Проте, у відповідача житлові права на користування вказаною вище квартирою не виникли, адже реєстрація місця проживання останнього в 1999 році була здійснена з порушенням вимог діючого законодавства України, так як проводилася на підставі Тимчасової інструкції про порядок документування і прописки громадян України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України за № 66-дск від 03 лютого 1992 року.
Згідно з п. 49 Тимчасової інструкції підставою для реєстрації місця проживання особи за певною адресою є заява про реєстрацію місця проживання (форма № 15). Така заява повинна містити відомості про підстави для реєстрації місця проживання заявника за зазначеною ним адресою (свідоцтво про право власності - документи, що підтверджують право власності) або договір найму (піднайму, оренди) разом з обов'язковою письмовою згодою власника житла на реєстрацію місця проживання заявника у разі відсутності документів, зазначених як підстава для реєстрації вище. Таким чином, згода власника квартири на реєстрацію місця проживання в цій квартирі іншої особи не потрібна лише у разі, якщо в особи, яка має намір зареєструвати своє місце проживання, наявний документ, який підтверджує її право власності (свідоцтво про право власності), який є достатньою підставою для здійснення реєстрації її місця проживання за відповідною адресою.
Згідно пп. 1 п. 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.1994 р. за № 700 діючого на час реєстрації відповідача в квартирі, паспортна служба відповідно до покладених на неї завдань організовує в межах компетенції роботу, пов'язану з оформленням і видачею паспортних та інших документів, реєстрацією та обліком громадян за обраним ними місцем проживання, здійснює контроль за виконанням громадянами і посадовими особами правил паспортної системи.
Враховуючи навдене, суд дійшов висновку про те, що реєстрація відповідача в квартирі позивачки проведена з порушенням вимог законодавства.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Пунктом 28 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 02 березня 2016 року № 207 підтверджено, що реєстрація місця проживання/перебування особи або зняття з реєстрації місця проживання скасовуються в разі їх проведення з порушенням вимог законодавства.
Суд не бере до уваги посилання Управління ДМС в Івано-Франківській області про те, що позивачка пропустила строк позовної давності для звернення до суду з позовною заявою, оскільки даний спір розглядається в порядку цивільного судочинства і у відповідності до вимог ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України), перебіг якої починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Із встановленого і проаналізованого вище видно, що вищевказана квартира була надана позивачці та її чоловікові, ОСОБА_3 в 1989 році, інші особи, зокрема і відповідач ОСОБА_2 , з ними не проживали, вбудинковій книзі відсутні відмітки про реєстрацію останнього в квартирі, а тому позивач дізналась про його реєстрацію лише в жовтні-листопаді 2017 року, коли отримала копію позовної заяви ОСОБА_2 до неї, подану у Коломийський міськрайонний суд, по справі 346/4831/17, про вселення його у спірну квартиру, до якої долучено копію паспорта з відміткою про реєстрацію за спірною адресою, а тому строк позовної давності вона не пропустила.
Щодо неможливості встановити на підставі яких документів проведено реєстрацію місця проживання відповідача, суд зазначає наступне. У відповідності до Наказу № 519 від 04 червня 2002 року «Про затвердження Переліку документів, що утворюються в процесі діяльності органів внутрішніх справ, навчальних закладів, підприємств, організацій системи МВС України, із зазначенням строків зберігання», документи по реєстрації місця проживання підлягаю ть зберіганню три роки і на даний час знищені, а органи ДДГІРФО ліквідовано без передачі прав та обов'язків.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «Рисовський проти України», державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачкою доведено, що реєстрація відповідача у її квартирі проведена незаконно і порушує її право як власника на вільне володіння своїм майном, а тому заявлені нею вимоги підлягають задоволенню.
На підставі наведеного та ст.ст. 55, 124 Конституції України, Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосуванні судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року, Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" № 9 від 01 листопада 1996 року, ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", ст.ст. 15, 16, 317, 319, 391 ЦК України та керуючись ст.ст. 82, 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву задовольнити.
Скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП : НОМЕР_1 , в квартирі АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 04 лютого 2020 року.
Суддя П'ятковський В. І.