Справа №339/344/19
140
2-а/339/2/20
05 лютого 2020 року м. Болехів
Болехівський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого - судді Головенко О. С.
секретаря судового засідання Ганчар Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора УПП у Львівській області Троць Романа Васильовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому просить скасувати постанову серії ЕАк №1871180 від 17 грудня 2019 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 17 грудня 2019 року приблизно о 8 год. 30 хв. рухався на автомобілі Mersedes-Benz 208D д.н.з. НОМЕР_1 в напрямку м.Львів .
На протилежній стороні на узбіччі стояв патрульний автомобіль, біля якого перебував працівник поліції. За 50 м до патрульного автомобіля, працівник поліції перебіг через дорогу та зупинив його автомобіль.
Включивши лівий поворот, з'їхав на обочину та включивши аварійний сигнал, він відстебнув пасок безпеки та відчинив дверку автомобіля, щоб вийти. На його запитання про причину зупинки, працівник поліції повідомив, що він їхав без паска безпеки. Він заперечував, оскільки під час руху автомобілем був пристебнутий паском безпеки. Коли він став вимагати докази щодо таких тверджень, то працівник поліції став вимагати водійські документи. До автомобіля підійшов інший працівник поліції та сказав, що вони не зобов'язані доказувати йому, яким саме чином він скоїв правопорушення. Два працівники поліції вимагали, щоб він показав страховий поліс, а коли переконалися, що поліс дійсний, то один з поліцейських вказав, що він запізно включив поворот і аварійну сигналізацію, але він заперечував. При ньому працівники поліції не складали жодних документів, тільки з'ясували, де він проживає і пішли до поліцейського автомобіля. А коли через певний час повернулись, то принесли йому постанову про накладення адміністративного стягнення. Без підпису не віддавали постанову, а тому він був змушений розписатися про отримання постанови. Оскільки жодного правопорушення не вчиняв, то вважає оскаржувану постанову незаконною. При винесенні постанови було порушено його права, передбачені ст. 268 КУпАП, оскільки він не мав змоги ознайомитися з матеріалами справи, дати пояснення, скористатися юридичною допомогою адвоката.
09 січня 2020 року за клопотанням позивача ухвалою суду залучено в якості співвідповідача Управління патрульної поліції в Львівській області Департаменту патрульної поліції.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, представник позивача подав заяву, в якій просить розгляд справи проводити у його відсутності та відсутності позивача (а.с.35).
Такі не суперечать вимогам ст.194 КАС України, за якою учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач та представник співвідповідача Управління патрульної поліції в Львівській області Департаменту патрульної поліції в судове засідання не з"явилися повторно, повідомлені завчасно про час та місце розгляду справи та не подали відзив на позов.
Як зазначено в ч.3 ст. 268 КАСУ, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи в суді.
Суд, повно та всебічно з"ясувавши обставини справи, підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні, надавши їм оцінку, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Національну поліцію" під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Суд зазначає, що предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача підстави для прийняття постанови про адміністративне правопорушення відносно позивача.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов'язані з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності і ін.
Відповідно до п.1.3. Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Судом встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що 17 грудня 2019 року інспектором УПП у Львівській області Троць Р.В. винесено постанову ЕАк№1871180 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу розміром 425 грн. за ч.2 ст. 122 КУпАП, яку позивач оскаржив.
Зі змісту постанови вбачається, що ОСОБА_1 17 грудня 2019 року о 8 год. 20 хв. м.Львів вул. Шевченка,402 керуючи автомобілем Mersedes-Benz 208D д.н.з. НОМЕР_1 обладнаним засобами пасивної безпеки, був не пристебнутий ремнем безпеки та після зупинки працівників поліції не увімкнув аварійну сигналізацію, чим порушив п.9.9.б. ПДР України. (а.с.3-4).
Вказана постанова є предметом цього позову, оскільки позивач вважає її протиправною.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Так, відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Позивач, заперечуючи факту вчинення ним правопорушення, посилається на відсутність належних доказів на підтвердження його винуватості.
Так, оскаржуючи вказану постанову, вказував на те, що правопорушення не вчиняв, не порушував ПДР України.
Тому суд вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в силу вимог частини 2 ст.77 КАС України повинен був зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення та спростувати позицію позивача.
Так, за змістом статті 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Однак доказів того, що позивач керуючи автомобілем, був не пристебнутий ремнем безпеки та після зупинки працівників поліції не увімкнув аварійну сигналізацію, зокрема, пояснень свідків, інформації з технічних засобів в автоматичному режимі, відповідачем до матеріалів справи не долучено.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» звернено увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та зазначено про необхідність з"ясовування всіх обставин, перелічених у ст. 280 КУпАП.
Також суд враховує і те, що відповідно до ч.4 ст.159 КАС України не подання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин кваліфікується судом як визнання позову.
Отже, порушення п.9.9 «б» ПДР України не знайшли свого відображення в оспорюваній постанові, беручи до уваги, що відповідачем не надано жодних доказів вчинення вказаних порушень позивачем.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що, як зазначено в оскаржуваній постанові, ОСОБА_1 працівник поліції інкримінує те, що він вчинив два правопорушення під час керування автомобілем: був не пристебнутий ремнем безпеки та після зупинки працівників поліції не увімкнув аварійну сигналізацію.
Однак, виносить постанову про притягнення його до відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУПАП тобто, що він не користувався зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, тобто у зв'язку з порушенням позивачем п. 9.9 «б» ПДР України, яке полягало в тому, що після зупинки на вимогу працівників поліції останній не увімкнув аварійну світлову сигналізацію.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з пп. б п. 9.9 Правил дорожнього руху, аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.
Проте, згідно ПДР, пункт 9.9 "Б", який передбачає випадки, коли повинна бути вімкнена аварійна світлова сигналізація, міститься у розділі 9 ПДР "Попереджувальні сигнали". Тобто, вимога про ввімкнення аварійної світлової сигналізації стосується вимог ПДР щодо попереджувальних сигналів.
Разом з цим, ч. 2 ст. 122 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема за користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.
Разом з цим, ч. 2 ст. 122 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема за користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.
Вказаною нормою не передбачена відповідальність за порушення правил користування попереджувальними сигналами при зупинці транспортного засобу. При цьому, зупинка на вимогу поліцейського не стосується початку руху чи зміни його напрямку.
Правила початку руху та зміни напрямку передбачені 10 розділом ПДР "Початок руху та зміна його напрямку".
Однак, вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП не підтверджується матеріалами справи.
З урахуванням викладеного вище, суд прийшов до висновку, що порушення позивачем вимог п.п.«б» п.9.9 ПДР, що полягає у не увімкненні аварійної світлової сигналізації після зупинки на вимогу поліцейського, не може бути кваліфіковане за ч.2 ст.122 КУпАП, оскільки в даному випадку відсутній факт порушення правил користування попереджувальними сигналами саме при початку руху чи зміні його напрямку.
При цьому, суд звертає увагу на те, що приписами статті 125 КУпАП передбачено відповідальність за інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статей 121 - 128, частини 1 і 2 статті 129, статей 139 і 140 цього Кодексу.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідачем неправильно кваліфіковано інкриміновані позивачу дії за частиною 2 статті 122 КУпАП, що потягло за собою протиправне притягнення його до відповідальності за правопорушення, якого він не вчиняв.
Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
На підставі викладеного, керуючись ст.2, 5, 9, 241-246, 286 КАС України суд,-
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до інспектора УПП у Львівській області Троць Романа Васильовича, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення задоволити.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАк№1871180 від 17 грудня 2019 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у вигляді штрафу розміром 425 ( чотириста двадцять п'ять) гривень за ч. 2 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а провадження по справі закрити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Болехівський міський суд.
Найменування та ім'я сторін, їх місцезнаходження та проживання :
Позивач: ОСОБА_1 - реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 .
Інспектор УПП у Львівській області Троць Романа Васильовича - вул.Перфецького,19 м.Львів Львівської області.
Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції - вул.Перфецького,19 м.Львів Львівської області.
Суддя О.С. Головенко