Україна
15 березня 2010 р. справа № 2а-15886/09/0570
приміщення суду за адресою: м. Донецьк, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 16.59 година
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Могильницького М.С.
при секретарі Ємцовій Н.В., Фенделєвій В.Є.
за участю:
прокурора -Вартанової О.М.
представника позивача -Бєлікової О.В.
представника відповідача -Івашкевич В.Ю.
розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрщебпостач»до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.09.2009 року за №№ 0000222341/3, 0000212341/3, 0000871740/3,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрщебпостач»звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.09.2009 року за №№ 0000222341/3, 0000212341/3, 0000871740/3.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», яким встановлено, що звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг). Тому, з огляду на це позивач вважає, що податковий орган зобов'язаний звернутись до органу статистики для визначення рівня звичайних цін на зазначений вид товару, а не визначати його самостійно. Також, позивач вважає, якщо податковим органом не було прийнято рішення про застосування непрямого методу, то він не може застосовувати й звичайні ціни.
Позивач зазначає, що всі витрати за договорами перевезень були підтверджені відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Також, позивачем зазначається, що при перевірці не було встановлено факту утримання податку за ставкою, яка відмінна від 15%, тому вважає, що підприємством не було порушено п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Щодо встановленого відповідачем порушення п.п. 4.2.9 «г»п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»позивачем зазначається, що до складу місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат платника податку. СПД-ФО Чекулаєву позивачем було видано за поставлені товари векселі та сплачена їх частина у 3-у кварталі 2008р.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, що викладені у письмових запереченнях на позовну заяву та доповнень до них (містяться у матеріалах справи). Просив у задоволенні позову відмовити.
Розгляд справи здійснювався із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою «Камертон».
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрщебпостач»зареєстровано в управлінні державної реєстрації виконавчого комітету Донецької міської ради 03.11.2005 року, взято на податковий облік в Державній податковій інспекції у Ленінському районі м. Донецька 11.11.2005 року, та відповідно до свідоцтва платника податку на додану вартість від 14.11.2005 року має індивідуальний податковий номер 339045705678.
Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань додержання вимог податкового та валютного законодавства за період з 03.11.2005 року по 30.09.2008 року.
Перевіркою було встановлено, що протягом періоду часу з січня 2006 року по липень 2007 року товариством з обмеженою відповідальністю «Укрщебпостач» було отримано від фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 послуги перевезення, які були віднесені до складу валових витрат підприємства у розмірі 1002042,16 грн., у тому числі:
- 1 квартал 2006 року - 11515 грн.;
- 2 квартал 2006 року - 71286 грн.;
- 3 квартал 2006 року - 74624 грн.;
- 4 квартал 2006 року - 217296 грн.;
- 1 квартал 2007 року - 121592 грн.;
- 2 квартал 2007 року - 429048 грн.;
- 3 квартал 2007 року - 76680 грн.
Предметом послуг було перевезення щебеню у межах Донецької області, який придбавався позивачем у фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 Підтвердженням договірних відносин між вказаними суб'єктами підприємницької діяльності є акти приймання виконаних робіт та товарно-транспортні накладні, які складені за формою, створеною ФОП ОСОБА_1
Судом зазначається, що в ухвалі про відкриття провадження по справі за адміністративним позовом ТОВ «Укрщебпостач»від позивача вимагалося надати товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання товарно-матеріальних цінностей та інші документи, що свідчать про транспортування продукції; документи, що підтверджують використання у господарській діяльності перевезених товарів; документи щодо здійснення операцій з векселями між позивачем та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 На виконання зазначеної ухвали позивачем було надано тільки акти виконаних робіт та наведені вище товарно-транспортні накладні невстановленого зразка (а.с. 89-123).
З огляду на наведене суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності із спільним Наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України № 488/346 від 29 грудня 1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», якщо товар доставляється вантажним автомобілем, документом, який підтверджує його перевезення, є товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТН, в якій передбачено відомості про замовника перевезення, відправника товару, одержувача, пункт навантаження, пункт розвантаження, а також відомості про товар, включаючи його назву, ціну, загальну вартість, кількість, вагу тощо. Екземпляр накладної повинен залишатися в одержувача товару, тобто у ТОВ «Укрщебпостач». Товарно-транспортні накладні за встановленою формою з боку позивача на підтвердження виконання договірних відносин з надання останньому послуг з перевезення товарів до суду надані не були.
Крім того, слід зазначити, що у відповідності з п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна -це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. У відповідності із ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»документами для автомобільного перевізника є, серед інших, товарно-транспортна накладна. Таким чином, товарно-транспортна накладна є первинним транспортним документом, використання якого є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності.
У контексті вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»товарно-транспортна накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарських операцій та є підставою для їх відображення у бухгалтерському обліку підприємства.
У порушення вимог вказаної статті Закону позивачем було прийнято від ФОП ОСОБА_1 документи не встановленого зразка, які не можна вважати товарно-транспортними накладними в силу вимог закону.
Крім того, судом встановлено, що в порушення вимог ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності»ФОП ОСОБА_1 зазначені транспортні послуги надавалися без отримання останнім ліцензії на право здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом. На підтвердження вказаного факту на виконання ухвали суду про витребування доказів начальником територіального управління Головавтотрансінспекції в Донецькій області надано інформацію про те, що ФОП ОСОБА_1 як ліцензіат з надання послуг з будь-яких перевезень відсутній. Доводи представника позивача щодо відсутності законодавчої вимоги мати ліцензію під час продажу та перевезення власного товару на користь покупця судом не приймаються до уваги, оскільки перевезення відбувалося в рамках окремих договірних відносин з надання автотранспортних послуг, про що свідчать акти виконаних робіт та документи, які називаються товарно-транспортними накладними (а.с. 89-123).
Судом також встановлено, що виходячи з актів виконаних робіт, які надавалися з боку ФОП ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Укрщебпостач», безпосереднім виконавцем зазначених робіт, а саме транспортно-експедиційних послуг був ФОП ОСОБА_1, тобто під час виконання зазначених договірних відносин з перевезення щебеню автотранспортом субпідрядники були відсутні.
До того ж, грошові кошти, які перераховувалися з боку ТОВ «Укрщебпостач»на користь ФОП ОСОБА_1 за отримані послуги з перевезення щебеню, надходили на поточний рахунок, відкритий останнім в банківській установі -Путіловському відділенні ДФ ВАТ «Кредитпромбанк»як фізичною особою, що не займається підприємницькою діяльністю.
Інших документів, які б свідчили про фактично здійснене перевезення щебеню з боку ФОП ОСОБА_1, позивачем до суду надано не було, позаяк судом були вжиті відповідні заходи для отримання зазначених документів, в тому числі й шляхом зазначення їх переліку в ухвалі про відкриття провадження по справі. З цього приводу судом зазначається, що виходячи з положень ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України суд не може ухвалювати свої рішення на підставі припущень, тому якщо особа стверджує про певну обставину, вона має довести це відповідними доказами. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів і не зобов'язаний проявляти будь-яку ініціативу. Втім, судом зазначається, що ним під час розгляду цієї адміністративної справи було також виконано приписи ч. 4 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом витребування відповідних доказів підтвердження або спростування фактів договірних відносин між позивачем та ФОП ОСОБА_1 з власної ініціативи.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне навести положення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у відповідності з яким до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених, нарахованих протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці тощо. П.п. 5.3.9 ст. 5 цього Закону передбачено, що не належить до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про правомірність донарахування податку на прибуток підприємств товариству з обмеженою відповідальністю «Укрщебпостач»в результаті здійснення зазначених вище операцій у розмірі 250511 грн., а також штрафних санкцій.
У частині виключення сум податку на додана вартість, сплаченого у ціні послуг з перевезення щебеню, наданих ФОП ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Укрщебпостач», судом зазначається, що у відповідності з п.п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено вимогу щодо обов'язкового використання витрат на товари та послуги, по яких сформовано податковий кредит, в межах господарської діяльності платника. Оскільки позивачем не були надані товарно-транспортні накладні відповідного зразка, а також інші документи, які б підтверджували факт перевезення щебеню на адресу позивача, суд вважає правомірним донарахування податку на додану вартість позивачу у розмірі 200410 грн., а також штрафних санкцій.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент здійснення господарських операцій із ТОВ «Укрщебпостач»був пов'язаною особою із вказаним підприємством в контексті положень п. 1.26 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки він був одним з учасників підприємства, а також одночасно був продавцем товарів та послуг на адресу ТОВ «Укрщебпостач».
Порядок визначення звичайної ціни передбачено пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, у ньому передбачено, що для визначення звичайно ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставлених умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, які можуть вплинути на ціну.
Судом встановлено, що ТОВ «Укрщебпостач»протягом 4 кварталу 2006 року та 2007 року придбавало щебінь у пов'язаної особи за ціною, яка відрізняється від ціни інших постачальників щебеню.
Так, відбулося завищення задекларованих ТОВ «Укрщебпостач»валових витрат на суму 1137414 грн., в тому числі за 4 квартал 2006 року на 213719 грн., перший, третій та четвертий квартали 2007 року на 35333 грн., 752227 грн. та 136135 грн. відповідно. Документальне підтвердження різної якості щебеню, який придбавався у ФОП ОСОБА_1 та ВАТ «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат», з боку позивача на вимогу суду протягом всього розгляду справи надані не були, а отже документально не підтверджені. З огляду на це, судом на підставі вимог ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України акт документальної перевірки позивача № 162/23-2/33904547 від 21.01.2009 року вважається належним та допустимим доказом, який містить в собі вказану вище інформацію.
Так, в акті перевірки зазначено, що щебінь фракції 5-20 мм придбавався позивачем у ВАТ «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат»за ціною за 1 тонну без ПДВ від 8,86 до 21,3 грн. (а.с. 17). При цьому, представниками позивача під час розгляду справи були надані сертифікати якості на щебінь зазначеної фракції від виробників цієї продукції, які видавалися на ім'я ТОВ «Укрщебпостач», а не ФОП ОСОБА_1, який повинен фігурувати в зазначених сертифікатах якості як їх замовник, оскільки саме він був продавцем щебеню на користь позивача в межах спірних правовідносин (а.с. 70-79).
Крім того, в акті перевірки зазначено, що на адресу позивача з боку ДПІ у Ленінському районі м. Донецька надіслано листа від 21.01.2009 року, тобто під час проведення перевірки, з вимогою надання документів податкового та бухгалтерського обліку з питань викладених вище порушень, який залишився без виконання з боку позивача на підставі відповіді від 23.01.2009 року (а.с. 143-144).
Судом також зазначається, що зазначені валові витрати не можуть вважатися такими в контексті положень п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з огляду на те, що придбаний у ФОП ОСОБА_1 щебінь перевозився останнім на адресу позивача під час надання послуг з перевезення вантажів, які взагалі не підтверджуються документально.
До того ж, оплата за товар здійснювалася шляхом передачі векселів на користь ФОП ОСОБА_1 (а.с. 65-68), які згодом пред'являлися до погашення, та ТОВ «Укрщебпостач»перераховувало кошти не на користь ФОП ОСОБА_1, а на користь фізичної особи ОСОБА_1, який не займається підприємницькою діяльністю (а.с. 169).
Тому, суд дійшов висновку про те, що державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Донецька правомірно донараховано податок на прибуток підприємств у розмірі 284354 грн. разом із штрафними санкціями, а також з урахуванням вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»донараховано ПДВ у розмірі 49810 грн. разом із штрафними санкціями.
Доводи представника позивача з приводу неправомірності застосування непрямих методів визначення податкового зобов'язання до спірних правовідносин судом не приймається до уваги, оскільки такі методи у розумінні вимог п.п. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з боку податкового органу відносно позивача не застосовувалися.
З огляду на це суд вважає за необхідне також зазначити, що на підставі узагальнення Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Нікчемні та оспорювані правочини розрізняються, серед інших факторів:
- ступенем важливості дефектів у складі правочину;
- характером прав та інтересів, які порушено у зв'язку з укладенням правочину;
- судовим порядком встановлення недійсності правочину й незалежністю встановлення недійсності правочину від судового рішення.
У випадку наявних фактичних даних, які мали місце під час існування правовідносин, оцінка яким надається у цій адміністративній справі, слід зазначити, що наявність дійсно серйозних дефектів у складі процесу укладення та виконання договору № 461/П від 20.11.2006 року наведена вище, характер прав та інтересів, які порушено у зв'язку з укладенням правочину, мають ознаки публічних з підстав, які будуть наведені нижче, судовий порядок встановлення недійсності вказаного правочину не вимагається, оскільки йому притаманні ознаки нікчемного.
Крім того, слід зазначити, що згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З цього приводу судом зазначається, що у відповідності з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, що, в свою чергу, має місце у правовідносинах, що є предметом розгляду цієї адміністративної справи.
Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).
Віднесення правочинів, які порушують публічний порядок, до нікчемних, означає безумовне позбавлення правового захисту осіб, яких цим правочином передбачалося наділити правами. Таке позбавлення диктується необхідністю збереження публічного порядку, що є важливим для суспільства в цілому. Наявність істотного публічного інтересу виключає можливість встановлення залежності позбавлення правового захисту особи від волевиявлення іншої особи або органу державної влади.
Для визначення, чи порушують договірні відносини між ТОВ «Укрщебпостач»та ФОП ОСОБА_1 з приводу купівлі-продажу щебеню та надання транспортно-експедиційних послуг публічний порядок, судом вказується на те, що згідно з п. 19 ст. 2 Бюджетного кодексу України доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Згідно із ст. 9 Бюджетного кодексу України доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти. У відповідності із ч. 2 ст. 9 вказаного Кодексу податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.
Підпунктом 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що у випадках коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.
Таким чином, несплачений підприємством податок на прибуток, податок на додану вартість внаслідок порушення встановленого порядку формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов'язання та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.
Отже, якщо підприємством перераховуються кошти контрагенту без мети реального настання правових наслідків, з метою формування податкового кредиту та, як наслідок заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, такі його дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.
Саме ці обставини мали місце при укладенні та виконанні договірних відносин між позивачем та ФОП ОСОБА_1, оскільки навіть при наявності результату у вигляді отриманого щебеню позивачем цей товар, а також послуги з його перевезення з огляду на відсутність належних та допустимих доказів здійснення цих операцій позивачем не отримувалися.
Судом також зазначається, що навіть надання податковому органу належним чином усіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні або суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів тощо.
Таким чином, підприємством ТОВ «Укрщебпостач»укладено з ФОП ОСОБА_1 правочини, який суперечить моральним засадам суспільства та відповідно до ст. 228 ЦК порушує публічний порядок, оскільки він був спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.
Згідно із частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків крім тих, що пов'язані із його недійсністю.
В зв'язку з тим, що договірні відносини з приводу придбання щебеню, а також отримання транспортних послуг між ТОВ «Укрщебпостач»та ФОП ОСОБА_1 є нікчемним, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, валові доходи та валові витрати з податку на прибуток підприємств тощо.
Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з боку ТОВ «Укрщебпостач»в частині оскарження податкових повідомлень-рішень № 0000212341/3 від 09.09.2009 року про донарахування податку на прибуток підприємств у розмірі 802298 грн., у тому числі за основним платежем 534865 та за штрафними (фінансовими) санкціями 267433 грн. та № 0000222341/3 від 09.09.2009 року про донарахування податку на додану вартість у розмірі 375330 грн., у тому числі за основним платежем 250220 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 125110 грн.
Що стосується донарахування з боку ДПІ у Ленінському районі м. Донецька товариству з обмеженою відповідальністю «Укрщебпостач» податку з доходів фізичних осіб у розмірі 68161,92 грн., у тому числі за основним платежем 22720 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 45441,28 грн., судом встановлено наступне.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрщебпостач»здійснювалися перерахування грошових коштів на загальну суму 150000 грн. вже після того, як було знято з обліку ОСОБА_1 як фізичну особу -підприємця. При цьому, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з позивачем, про що не заперечували сторони під час розгляду справи. Тому ТОВ «Укрщебпостач»при виплаті доходу своїм працівникам повинно виконувати функції податкового агента. Але за цих обставин позивачем при виплаті доходу ОСОБА_1 не утримано та не перераховано до відповідного бюджету податок з доходів фізичних осіб у розмірі 22500 грн., чим порушено вимоги п.п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд вважає позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Укрщебпостач»необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Укрщебпостач»до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.09.2009 року за №№ 0000222341/3, 0000212341/3, 0000871740/3 - відмовити у повному обсязі.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 15 березня 2010 року в присутності прокурора та представників сторін.
Повний текст постанови складений та підписаний 20 березня 2010 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя М.С.Могильницький