Постанова
іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа № 369/8816/16-к
провадження № 51-7688км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і захисника - адвоката ОСОБА_9 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016110200002125, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Красноріченського Кремінського району Луганської області, зареєстрованого там же ( АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , такого, що не має судимості на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні злочину, передбаченого пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, за пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115 КК - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно йому призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Строк покарання ОСОБА_6 постановлено обчислювати з дня його затримання - 4 червня 2016 року і на підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» (далі - Закон № 838-VІІІ) зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 4 червня 2016 року до дня набрання вироком законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_10 38 275 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди і 50 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
За вироком установлено, що ОСОБА_6 4 червня 2016 року близько 00:10 з метою заволодіння квартирою АДРЕСА_3 , що належала на праві власності його дружині ОСОБА_11 , озброївшись пістолетом Макарова, оздобленим пристроєм для безшумної стрільби, відчинивши двері ключем, увійшов до будинку батьків дружини ОСОБА_12 і ОСОБА_13 на АДРЕСА_4 та по черзі убив трьох потерпілих, які на той момент спали: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_11 . Він здійснив по два постріли з вказаного пістолета в голови ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , а також чотири постріли - у грудну клітку та голову ОСОБА_11 , внаслідок чого потерпілі померли на місці.
Крім того, ОСОБА_6 за не встановлених слідством обставин без передбаченого законом дозволу придбав бойові припаси до нарізної вогнепальної зброї - 32 патрони калібру 7,62х54, які незаконно перевіз і зберігав у гаражному приміщенні на АДРЕСА_5 до вилучення працівниками поліції 4 червня 2016 року.
Крім того, ОСОБА_6 за не встановлених слідством обставин без передбаченого законом дозволу придбав, перевіз і зберігав у будинку на АДРЕСА_4 до вилучення працівниками поліції 4 червня 2016 року вогнепальну зброю та бойові припаси: карабін Мосіна зразку 1938 року з номером на металевій частині прикладу № 7191, калібру 7,62х54; 40 патронів калібру 7,62х54, призначених для стрільби з нарізної вогнепальної зброї калібру 7,62х54; 66 мисливських (спортивно-мисливських) патронів калібру 5,6 мм, що можуть бути використані для стрільби з малокаліберної нарізної зброї калібру 5,6 мм (гвинтівок ТОЗ-8, ТОЗ-12 та ін.).
Крім того, ОСОБА_6 за не встановлених слідством обставин без передбаченого законом дозволу придбав вогнепальну зброю і бойові припаси - пістолет Макарова та 8 патронів калібру 9 мм до нього, які незаконно перевіз та зберігав у квартирі АДРЕСА_3 .
Апеляційний суд Київської області ухвалою від 2 липня 2018 року вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року щодо ОСОБА_6 залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг і узгоджені доводи осіб, які їх подали
Засуджений ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі з доповненням до неї просить скасувати вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 липня 2018 року щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Як на підстави для скасування судових рішень посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На думку засудженого, суд першої інстанції розглянув справу однобічно, неповно, упереджено та з порушенням норм, якими регулюється забезпечення права на захист, що призвело до постановлення завідомо неправосудного рішення. Зокрема, суд усупереч вимогам ст. 384 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не роз'яснив йому належним чином всіх прав обвинуваченого, у тому числі права на розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних. Також, на думку засудженого, суд порушив принцип безпосередності дослідження доказів і поклав в основу вироку показання свідків ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , яких у судовому засіданні не допитував. Звертає увагу, що вирок не підписаний суддями. Вказує, що суд першої інстанції у вироку не зазначив формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, не встановив мотиву, який би беззаперечно доводив причини вчинення саме ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 1, 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 1 ст. 263 КК, не навів конкретних доказів його винуватості в цих злочинах, не зазначив обставин, які пом'якшували його покарання. Стверджує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що його вину не доведено поза розумним сумнівом, жоден із досліджених у суді доказів не підтверджує вчинення ним злочинів. Зазначає, що суд обґрунтував своє рішення виключно тими доказами, які було здобуто досудовим слідством у спосіб, що суперечить вимогам закону, водночас не взяв до уваги тих даних, які підтверджують його невинуватість у вчиненні злочинів. Вважає недопустимими доказами: дані протоколу огляду місця події - житла Паліїв, проведеного без дозволу його власника і без дозволу суду; висновки експертиз, проведених щодо речових доказів, отриманих під час зазначеної слідчої дії з істотним порушенням вимог КПК; дані запису з камери відеоспостереження з під'їзду будинку на АДРЕСА_6 , які не було відкрито стороні захисту в порядку ст. 290 КПК разом з іншими матеріалами досудового розслідування. Зазначає, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК. Зокрема, на думку засудженого, апеляційний суд не перевірив і не дав вичерпних та переконливих відповідей на всі доводи апеляційних скарг щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог статей 23, 94 КПК, невідповідності його висновків фактичним обставинам справи, відсутності достатнього мотивування щодо прийняття до уваги одних доказів та ігнорування інших, а також не зазначив підстав, на яких визнав апеляційні скарги його та захисника ОСОБА_9 необґрунтованими.
Захисник ОСОБА_9 у своїй касаційній скарзі також просить скасувати вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 липня 2018 року щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили їм ухвалити законні та обґрунтовані рішення. Зазначає, що судовий розгляд було проведено однобічно, неповно, упереджено та з порушенням норм, якими регулюється забезпечення права на захист, а в основу вироку покладено недопустимі докази. Стверджує, що суд першої інстанції не роз'яснив у повному обсязі обвинуваченому його прав, зокрема права на здійснення судового розгляду судом присяжних, не вручив йому відповідної довідки і не з'ясував зрозумілості цих прав останнім. Крім того, захисник вказує, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 54 КПК щодо порядку прийняття відмови обвинуваченого від захисників, розглянувши це питання без участі останніх і не надавши можливості для конфіденційного спілкування; усупереч вимогам статей 22, 23 КПК відмовив стороні захисту в безпосередньому допиті свідків у судовому засіданні; а також допустив порушення таємниці нарадчої кімнати: усупереч вимогам статей 366, 371, 375 КПК ухвалив вирок до виходу в нарадчу кімнату. На думку захисника, суд обґрунтував винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочинів доказами, які було отримано з порушенням вимог статей 89, 290 КПК та які мав би визнати недопустимими: протоколами огляду місця події від 4 червня 2016 року, проведеними без ухвали слідчого судді і дозволу власника, речовими доказами, вилученими в ході проведення зазначених слідчих дій та висновками експертиз, проведеними по ним (т. 2, а. с. 51-55, 94-98, 62-129); протоколами зняття інформації з каналів зв'язку та відеозаписом з камер спостереження (т. 1, а. с. 178-181), які не були відкриті стороні захисту під час виконання ст. 290 КПК; протоколами відібрання біологічних зразків та висновками експертів, проведеними по ним, оскільки постанови про призначення цих слідчих дій було ухвалено неналежними особами. Звертає увагу захисник, що судом апеляційної інстанції було допущено порушення процедури підготовки апеляційного розгляду, принципу незмінності складу суду, принципів рівності та змагальності сторін, що призвело до порушення права ОСОБА_6 на захист. Крім того, на думку захисника, суд апеляційної інстанції усупереч вимогам статей 370 і 419 КПК належним чином не вмотивував свого рішення, не зазначив підстав, на яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 і захисник - адвокат ОСОБА_7 підтримали доводи касаційних скарг ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_9 , просили задовольнити їх, скасувавши судові рішення щодо ОСОБА_6 і призначивши новий розгляд у суді першої інстанції.
Потерпіла ОСОБА_8 просила залишити вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 липня 2018 року щодо ОСОБА_6 без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_9 - без задоволення.
Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і захисника - адвоката ОСОБА_9 є необґрунтованими, просила залишити оскаржені судові рішення щодо ОСОБА_6 без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі по собі можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а, вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
У кримінальній справі встановлено, що ОСОБА_6 за місцем проживання у м. Києві, у будинку батьків дружини, а також у гаражному приміщенні поряд з цим будинком у с. Жорнівка Києво-Святошинського району Київської області незаконно зберігав вогнепальну зброю і бойові припаси, які придбав і перевозив без передбаченого законом дозволу, а вночі 4 червня 2016 року із пістолета Макарова він розстріляв свою дружину ОСОБА_11 та її батьків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 з корисливих мотивів.
Як вбачається з вироку, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 91 КПК і в повному обсязі з'ясував обставини кримінального провадження. Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень за зазначених у вироку обставин, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам і підтверджуються дослідженими у судовому засіданні доказами.
Відповідно до вимог ст. 94 КПК суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено, керуючись законом, оцінив кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Зокрема, як правильно зазначено у вироку, винуватість ОСОБА_6 у вчиненні вбивства трьох осіб об'єктивно підтверджена беззаперечними доказами, які узгоджуються між собою.
Так, з показань свідка ОСОБА_15 вбачається, що він у ніч на 4 червня 2016 року, працюючи в службі «Таксі+», за замовленням, отриманим близько 22:42, возив ОСОБА_6 з АДРЕСА_7 . Після чого близько 2:45 забрав його звідти і відвіз у м. Київ за тією ж адресою, з якої забирав. Пасажир мав при собі невелику сумку (т. 1, а. с. 183-184).
У ході проведення слідчого експерименту 17 червня 2016 року свідок ОСОБА_15 у присутності понятих детально розповів про обставини, за яких він автомобілем служби таксі в ніч на 4 червня 2016 року привіз ОСОБА_6 у с. Жорнівка Києво-Святошинського району Київської області, після чого через деякий час забрав його звідти. Уточнював свідок, що виклик з АДРЕСА_7 надійшов 3 червня 2016 року близько 22:42, він прибув за вказаною адресою близько 22:47. Після прибуття в с. Жорнівка Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_6 вийшов з таксі о 23:32, а повернувся 4 червня 2016 року близько 02:45, після чого свідок згідно з домовленістю відвіз ОСОБА_6 до АДРЕСА_8 (т. 3, а. с. 107-119).
Свідок ОСОБА_14 у суді підтвердила, що з засудженим вона зустрічалася з весни 2016 року. За її словами, останній завжди носив із собою зброю. 3 червня 2016 року близько 22:40 ОСОБА_6 з її житла на АДРЕСА_7 поїхав автомобілем служби таксі, який викликав з її мобільного телефону, у напрямку станції метро «Академістечко», а вранці наступного дня повідомив їй у Вайбері, що вбито його батьків (т. 1, а. с. 236-240).
Показання вказаних свідків були підтверджені даними оператора мобільного зв'язку «Київстар» щодо номерів мобільних терміналів, якими користувалися ОСОБА_6 і таксист ОСОБА_15 , відповідно до яких останні у період з 23:33 3 червня 2016 року по 02:23 4 червня 2016 року перебували у с. Жорнівка Києво-Святошинського району Київської області. ОСОБА_6 у подальшому знову з'явився в цій зоні 4 червня 2016 року о 6:20. Таксист ОСОБА_15 надалі в зоні дії вказаної базової станції не з'являвся (т. 1, а. с. 178-182).
З відтвореного у судовому засіданні відео з камери спостереження з під'їзду будинку на АДРЕСА_6 , де проживали ОСОБА_6 і ОСОБА_11 , зафіксовано, що засуджений 4 червня 2016 року повертався додому близько 02:45 в темній футболці та через деякий час вийшов з дому.
Під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_3 у ванній кімнаті було виявлено та вилучено чоловічу темну футболку зі слідами крові (протокол обшуку, т. 2, а. с. 185-195), генетичні ознаки якої за даними висновку експерта № 19/6-01/554 від 6 червня 2016 року збігаються з генетичними ознаками крові ОСОБА_13 (т. 4, а. с. 108-113).
За даними висновку експерта № 19/6-01/672 від 29.08.2016 року у зрізах нігтьових пластин з лівої руки ОСОБА_11 виявлено генетичні ознаки зразка слини ОСОБА_6 (т. 5, а. с. 88-94).
Під час особистого обшуку затриманого ОСОБА_6 4 червня 2016 року у останнього було вилучено сумку темного кольору з написом «fengdong» (т. 3 а. с. 40-55, т. 5 а. с. 95-99), на якій згідно з даними висновку експерта № 11-1/79 від 1 липня 2016 року виявлено сліди дифеніламіну, який є компонентом, характерним для продуктів пострілу, що здійснювався патронами, спорядженими нітроцелюлозним (бездимним) порохом (т. 4, а. с. 137-141).
За словами потерпілої ОСОБА_10 і свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , ОСОБА_11 скаржилася їм на поведінку чоловіка ОСОБА_6 , який не працював, а повністю перебував на її утриманні, говорила, що сімейне життя у них не склалося. Також свідок ОСОБА_16 підтвердив, що ОСОБА_6 вихвалявся тим, що завжди носить із собою зброю.
Також судом першої інстанції досліджені і оцінені письмові докази, а саме: протокол огляду місця події від 4 червня 2016 року - житлового будинку на АДРЕСА_4 , в ході якого в будинку з непошкодженими замками вхідних і міжкімнатних дверей виявлено вбитими трьох потерпілих, кулі, гільзи, дві одноствольні рушниці з глушником, коробку з малокаліберними патронами, ніж у чохлі, маску, рацію, оптичний приціл тощо (т. 2, а. с. 62-132); протокол огляду місця події від 4 червня 2016 року - подвір'я за тією ж адресою, в ході якого виявлено відкритим замок у калитці, через яку здійснюється вхід на подвір'я; протокол огляду місця події від 4 червня 2016 року - гаражного приміщення, розташованого на АДРЕСА_5 , в ході якого вилучено гвинтівку, чотири паперові коробки з 72 набоями калібру 7,62 мм, поліетиленовий пакет з дробом, мисливські набої: 9 штук калібру 20 мм, 11 штук калібру 16 мм, 13 штук калібру 12 мм та 9 порожніх гільз (т. 2, а. с. 54-55); протокол огляду місця події від 5 червня 2016 року - лісосмуги в с. Жорнівка, в ході якого було виявлено затвор, пістолет без затвору, зворотної пружини та магазину з позначенням на корпусі «84», а також окремо пружину, шматок ганчірки з малюнком жовто-синього кольору, металеву трубку сріблястого кольору зі слідами речовини бурого кольору (т. 2, а. с. 133-148).
У результаті експертних досліджень було встановлено, що на знайдених під час огляду лісосмуги частинах пістолету (затворі, рамці зі стволом) виявлено біологічні клітини, які за генетичними ознаками збігаються зі зразками буккального епітелію ОСОБА_18 (т. 4, а. с. 59-62, 70-73). Суд першої дослідив висновки цих експертиз та обґрунтовано визнав їх належними і допустимими доказами. Зі змісту висновків експерта вбачається, що надані предмети були досліджені експертом і висновки містять опис проведених досліджень. Експертне дослідження було проведено у відповідності з вимогами процесуального законодавства, а тому доводи касаційних скарг про його недостовірність є безпідставними.
На знайденому під час цієї ж слідчої дії фрагменті тканини (шматочку ганчірки) у результаті проведення криміналістичної експертизи виявлені сліди дифеніламіну, який є компонентом, характерним для продуктів пострілу, що здійснювався патронами, спорядженими нітроцелюлозним (бездимним) порохом (т. 4, а. с. 127-131).
Згідно з даними висновків судово-медичних експертиз смерть ОСОБА_13 наступила від двох наскрізних вогнепальних кульових поранень голови з ушкодженням кісток черепа і головного мозку (т. 3, а. с. 1-3), смерть ОСОБА_12 - від двох наскрізних вогнепальних кульових поранень голови з ушкодженням кісток черепа і головного мозку (т. 3, а. с. 12-14); смерть ОСОБА_11 - від наскрізного вогнепального кульового поранення грудей з ушкодженням правої легені, наскрізного вогнепального кульового поранення грудей з ушкодженням серця і правої легені, вогнепального кульового поранення ділянки лівого плечового суглоба, шиї та потилиці з ушкодженням кісток черепа та головного мозку (т. 3, а. с. 22).
На підставі оцінки показань свідка ОСОБА_14 та інших досліджених у судовому засіданні доказів у їх сукупності суд першої інстанції зробив правильний висновок про корисливий мотив вбивства потерпілих. Суд апеляційної інстанції перевірив доводи засудженого та його захисника про те, що висновок про мотив вбивства зроблений на підставі припущень, а не доказів, і мотивовано визнав ці доводи безпідставними.
Винуватість ОСОБА_6 у незаконному поводженні зі зброєю і бойовими припасами також доведена сукупністю всіх зібраних у кримінальному провадженні і досліджених судом доказах, у тому числі власними показаннями ОСОБА_6 , який в судовому засіданні підтвердив, що дійсно, не маючи відповідного дозволу, зберігав вогнепальну зброю і бойові припаси до неї у будинку за місцем проживання батьків своєї дружини на АДРЕСА_4 .
Висновками криміналістичних експертиз підтверджено, що вилучені в лісосмузі пристрій для безшумної стрільби, зворотна пружина, затвор, рамка із стволом та спусковою скобою є частинами вогнепальної зброї і у своїй сукупності складають пістолет Макарова калібру 9 мм, 1984 року виготовлення; надані на дослідження предмети, схожі на патрони, є бойовими припасами; наданий на дослідження предмет, зовні схожий на гвинтівку, є придатною для стрільби нарізною вогнепальною зброєю - мисливським карабіном ТОЗ-17, № НОМЕР_1 , калібру 5,6 мм, виготовленим промисловим способом, 1963 року випуску; надані на дослідження двадцять предметів, зовні схожих на патрони, є виготовленими промисловим способом і придатними для стрільби мисливськими боєприпасами до малокаліберної нарізної зброї калібру 5,6 мм; наданий на дослідження предмет, зовні схожий на патрон, є придатним для стрільби боєприпасом калібру 38 Special, який виготовлений промисловим способом і може бути використаний для стрільби зі зброї відповідного калібру; надані 46 предметів, зовні схожих на патрони, є боєприпасами - мисливськими та спортивно-мисливськими патронами калібру 5,6 мм, які виготовлені промисловим способом і можуть бути використані для стрільби з малокаліберної нарізної зброї калібру 5,6 мм; наданий на дослідження карабін є придатною для стрільби бойовою нарізною вогнепальною зброєю - карабіном Мосіна, зразку 1938 року, з номером на металевій частині прикладу № 7191, калібру 7,62х54, виготовленим промисловим способом з подальшою реконструкцією саморобним способом.
Матеріали кримінального провадження свідчать, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином перевірили доводи засудженого та його захисника - адвоката ОСОБА_9 про непричетність ОСОБА_6 до вчинення вбивства трьох осіб. Зазначені в судових рішеннях мотиви визнання цих доводів засудженого і захисника безпідставними, на думку колегії суддів, є обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Версія про причетність до злочину інших осіб була предметом ретельної перевірки і не знайшла свого підтвердження.
Колегія суддів приходить до висновку, що дії ОСОБА_6 , який з корисливих мотивів умисно вбив трьох осіб, а також придбав, носив і зберігав вогнепальну зброю та бойові припаси без передбаченого законом дозволу, правильно кваліфіковано за пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 1 ст. 263 КК. Колегія суддів не має підстав ставити під сумнів юридичну оцінку злочинних дій ОСОБА_6 ..
Що стосується тверджень сторони захисту в касаційних скаргах про порушення судом права ОСОБА_6 на захист, які полягали в нероз'ясненні йому судом прав обвинуваченого, зокрема права на розгляд кримінального провадження судом присяжних, порушенні судом обов'язку безпосередності дослідження доказів та порушенні таємниці нарадчої кімнати, а також покладення в основу вироку недопустимих доказів, то вони є аналогічними тим, які були наведені в апеляційних скаргах засудженого і його захисника та були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції. Останній мотивовано визнав ці доводи безпідставними.
Так, одночасно з повідомленням про підозру 5 червня 2016 року ОСОБА_6 було вручено пам'ятку про процесуальні права та обов'язки, яка містить підпис ОСОБА_6 про те, що він зі своїми правами ознайомлений у повному обсязі, зауважень та клопотань не має (т. 5 а. с. 115-119).
23 вересня 2016 року прокурором при закінченні досудового розслідування та 26 вересня 2016 року під час вручення копії обвинувального акту ОСОБА_6 було дане письмове роз'яснення права на розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних на 4 аркушах з викладенням змісту статей 383-391 КПК щодо порядку провадження в суді присяжних, з роз'ясненням особливостей та правових наслідків слухання кримінального провадження судом присяжних. На письмових роз'ясненнях міститься власноручне підтвердження обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що ці роз'яснення йому зрозумілі. Жодних клопотань про розгляд справи судом присяжних при цьому обвинувачений не заявляв (т. 5, а. с. 203-206, т. 1, а. с. 46-49)
1 листопада 2016 року у підготовчому судовому засіданні головуючий суддя роз'яснив ОСОБА_6 право на розгляд кримінального провадження судом присяжних, на що останній повідомив суду, що зрозумів зазначені права, при цьому жодних клопотань не заявляв (т. 1, а. с. 103).
Зазначене свідчить, що прокурором та судом виконано вимоги ст. 384 КПК щодо обов'язкового роз'яснення ОСОБА_6 можливості та особливостей розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних, проте останній будь-яких клопотань щодо розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних не заявляв.
Доводи засудженого про те, що вирок не підписаний суддями, є безпідставними. У вироку, розміщеному на а. с. 99-113 у т. 6, наявні підписи всіх трьох суддів.
Також матеріалами провадження не підтвердилися доводи сторони захисту щодо порушення судом таємниці нарадчої кімнати (т. 6, а. с. 98).
Доводи сторони захисту про порушення судом першої інстанції права ОСОБА_6 на захист, а саме вимог ч. 2 ст. 54 КПК щодо порядку відмови обвинуваченого від захисника, апеляційний суд визнав неспроможними, оскільки відмова ОСОБА_6 від трьох його захисників була прийнята за відсутності лише двох з них і в присутності захисників, які продовжували захист інтересів обвинуваченого (т. 6, а. с. 9-11). Суд апеляційної інстанції правильно зазначив в ухвалі, що за таких обставин відсутність двох захисників, які припинили захист за ініціативою засудженого, не можна вважати істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, виходячи з змісту ч. 1 ст. 412 КПК.
Апеляційний суд належним чином перевірив доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів, а саме протоколів огляду місця події (житлового будинку, подвір'я, гаража, а також лісосмуги) від 4 і 5 червня 2016 року та експертиз щодо вилучених у ході цих слідчих дій доказів, обґрунтовано визнав їх безпідставними, про що навів переконливі відповідні мотиви у своєму рішенні.
Також під час апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження доводи захисника щодо винесення неуповноваженими особами постанов про відібрання біологічних зразків, необхідних для проведення експертиз.
Як зазначив апеляційний суд, постанови першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_19 , а також прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_20 від 4 червня 2016 року про відібрання у ОСОБА_6 , ОСОБА_13 і ОСОБА_11 біологічних зразків, необхідних для проведення експертиз, винесено уповноваженими особами (т. 3, а. с. 40-41, а. с. 75, 78), у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання недопустимими доказами висновків експертів, складених за результатами проведення експертних досліджень із залученням вказаних біологічних зразків.
Суд погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції.
Доводи засудженого, наведені в його касаційній скарзі, про порушення судом першої інстанції права на справедливий судовий розгляд через порушення принципу безпосередності дослідження доказів, а саме, що суд відмовився допитати свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_14 , не підтвердилися.
Статтею 22 КПК встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 3 вказаної статті визначено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Частиною 2 ст. 327 КПК установлено, що прибуття в суд свідка забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику.
Відповідно до вимог ст. 349 КПК після виконання дій, передбачених ст. 348 КПК цього Кодексу, головуючий з'ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. Докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - у другу. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.
Зазначених вимог закону суд дотримався.
Як видно з матеріалів провадження, свідки обвинувачення ОСОБА_15 і ОСОБА_14 були допитані судом у судовому засіданні 5 і 19 квітня 2017 року (т. 1, а. с. 183-184, 236-240).
26 квітня 2017 року у зв'язку із закінченням терміну повноважень судді один із суддів - учасників колегії був відповідно до вимог ст. 35 КПК замінений іншим суддею, який ознайомився із матеріалами справи, проте у зв'язку із запереченням сторони захисту застосувати положення ч. 2 ст. 319 КПК, розгляд справи було розпочато спочатку.
У судовому засіданні 29 вересня 2017 року прокурор просив викликати і повторно допитати свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_14 (т. 6 , а. с. 35-37).
Проте свідки ОСОБА_14 і ОСОБА_15 звернулися до суду із заявами про відмову від участі в судовому засіданні з міркувань своєї безпеки, при цьому просили відтворити їхні показання, надані в попередньому судовому розгляді, до яких вони не мають доповнень та які підтримують (т. 6, а. с. 42-43).
Суд у судовому засіданні 16 листопада 2017 року оголосив зазначені заяви свідків, з'ясував думку учасників судового провадження, зокрема сторони обвинувачення, яка просила суд відтворити показаннясвідків ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , які вони давали під час минулого судового розгляду, у зв'язку з чим суд здійснив звуко і відеовідтворення показань вказаних свідків, які вони давали під час попереднього судового розгляду (т. 6, а. с. 44-47, 58-60).
Такий порядок дослідження доказів не суперечить вимогам закону.
За правовим висновком Верховного Суду у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 19 листопада 2019 року у провадженні № 51-10195км18 (справа № 750/5745/15-к ) суд при розгляді справи повинен забезпечити право сторін на допит особи, яка дає показання, важливі для вирішення справи, і не вправі використовувати позасудові свідчення такої особи. Що стосується судових свідчень особи під час минулого розгляду, то навіть за умови наявності таких свідчень, сторона має право вимагати допиту такої особи під час нового судового розгляду, і в такому випадку суд має вжити всіх необхідних заходів для забезпечення такого права. У той же час, якщо попри всі необхідні заходи забезпечити явку такої особи виявилося неможливим, сторона на доведення своєї позиції може надати суду показання особи, які та давала під час минулого судового розгляду, і сам факт відсутності такої особи під час нового розгляду не може бути підставою для визнання таких її показань недопустимим доказом.
Отже, визнання показань свідків ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , які вони давали під час минулого судового розгляду, допустимим доказом не порушувало права обвинуваченого ОСОБА_6 на справедливий судовий розгляду.
Не підтвердилися також доводи, викладені в касаційних скаргах щодо невідкриття стороною обвинувачення додаткових матеріалів стороні захисту, зокрема аналітичної довідки оператора мобільного зв'язку «Київстар» та відеозапису з камери спостереження з під'їзду будинку на АДРЕСА_6 . Усі докази були відкриті стороні захисту у порядку, передбаченому ст. 290 КПК. Стороні захисту надавався строк на ознайомлення з письмовими доказами, долученими прокурором до матеріалів провадження в судових засіданнях. Згідно з даними протоколу про надання доступу стороні захисту до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 12 квітня 2017 року ОСОБА_6 і адвокат ОСОБА_21 поставили свої підписи про те, що ознайомлені з наданими прокурором відеозаписами (т. 1, с. а. 128-129).
Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені в касаційних скаргах засудженого і захисника, є необґрунтованими, зводяться по суті до переоцінки доказів у кримінальному провадженні, котрим дано оцінку апеляційним судом в їх сукупності. При цьому у своїх скаргах засуджений і адвокат не наводить обґрунтувань, які б спростовували правильність висновків апеляційного суду, викладених в оспорюваному судовому рішенні, та ставили б під сумнів його законність.
Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Що стосується призначеного ОСОБА_6 покарання, на думку колегії суддів, воно є справедливим.
Згідно з ч. 1 ст. 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
Призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд урахував особливі обставини вчинення злочинів, не знайшовши обставин, які пом'якшують покарання, та беручи до уваги надзвичайну небезпечність засудженого для суспільства, призначив йому довічне позбавлення воліз конфіскацією майна.
Як зазначив суд, ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин проти громадської безпеки (ч. 1 ст. 263 КК) та особливо тяжкий злочин проти життя та здоров'я трьох осіб з корисливих мотивів (п. п. 1, 6 ч. 2 ст. 115 КК), наслідки його злочинних дій є невідворотними та полягають у смерті цілої родини: молодої жінки та її батьків.
Крім того, суд урахував ставлення самого ОСОБА_6 до скоєного, відсутність у нього розкаяння та усвідомлення тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і їхніх наслідків, те, що він намагався переконати учасників провадження у щирості своїх показань шляхом створення штучного алібі.З урахуванням наведеного, даних про особу винуватого, який характеризується посередньо, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні дитину, думки потерпілих, суд дійшов висновку, що призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, навіть у максимальному розмірі, не сприятиме його виправленню та досягненню щодо нього мети кримінального провадження, а тому не вважав за можливе застосувати до ОСОБА_6 інше покарання, ніж довічне позбавлення волі. З цим обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції.
За даними висновку судово-психіатричного експерта № 260 від 7 липня 2016 року ОСОБА_6 під час скоєння інкримінованих йому дій на психічне захворювання не страждав, у стані фізіологічного афекту та в іншому емоційному стані не перебував, міг усвідомлювати значення своїх дії і керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (т. 5, а. с. 149-152).
Суд не має підстав вважати рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що суперечить нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 липня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і захисника - адвоката ОСОБА_9 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3