Ухвала
Іменем України
3 лютого 2020 р.
м. Київ
Провадження № 51-496 ск 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_4 на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 серпня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 6 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019080140000393 щодо ОСОБА_5 ,
встановив:
Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 серпня 2019 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Мелітополь Запорізької області, проживає по АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 30 серпня 2018 року за ч. 1 ст. 164 КК України до 100 годин громадських робіт, знятий з обліку Мелітопольського відділу пробації по відбуттю призначеного покарання,
засуджено за ч. 2 ст. 164 КК України до арешту строком на 6 місяців.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 6 листопада 2019 року цей вирок змінено, призначено ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 164 КК України у виді 160 годин громадських робіт.
За вироком суду, ОСОБА_5 згідно рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 квітня 2009 року зобов'язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_6 на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини з усіх видів доходу, щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 березня 2009 року та до досягнення дитиною повноліття. Однак, ОСОБА_5 після притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, в період часу з 2 лютого 2017 року по 1 лютого 2019 року, злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням суду аліментів. Будучи працездатним, заходів щодо працевлаштування не вживав, будь-якої матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої дитини не надавав. В результаті систематичної невиплати аліментів утворилась заборгованість у розмірі 16412 грн., що сукупно перевищує суму виплат по аліментам за три місяці.
У касаційній скарзі потерпіла просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок м'якості. Вважає, що, призначаючи покарання, місцевим судом враховано ступінь тяжкості кримінального правопорушення, дані про особу винного, який вже притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічного злочину, та думку потерпілої. Покарання у виді арешту вважає справедливим та просить залишити його без зміни. Стверджує, що апеляційний суд безпідставно змінив вирок місцевого суду, пом'якшив покарання, при цьому не врахував досудову доповідь органу пробації та вимоги ч. 2 ст. 65 КК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, суд не вбачає підстав для її задоволення.
Висновки суду про доведеність винуватості, кваліфікація дій засудженого ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 164 КК України у касаційній скарзі не оскаржуються.
Що стосується доводів потерпілої про м'якість призначеного апеляційним судоми покарання, то суд дійшов наступного висновку.
Обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання ОСОБА_5 у виді арешту строком на 6 місяців місцевим судом враховано, що останній вчинив злочин невеликої тяжкості, особу обвинуваченого, який щиро розкаявся, його правдиві і послідовні показання, які спряли встановленню обставин в кримінальному провадженні.
З долучених до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що, не погоджуючись із вироком місцевого суду, обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо невідповідності призначеного йому покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення внаслідок суворості.
Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку цей суд ретельно перевірив усі посилання й доводи, викладені в апеляційній скарзі, визнав їх обґрунтованими, навів підстави для прийняття такого рішення.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Конституційний Суд України зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Апеляційним судом вірно зазначено, що доводи місцевого суду про те, що ОСОБА_5 , будучи раніше засудженим за ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів), належних висновків не зробив, заходів для працевлаштування не прийняв і знову вчинив аналогічне кримінальне правопорушення.
Разом із тим, апеляційна інстанція вірно зазначила, що вчинення особою діяння, раніше судимою, злочин, передбачений цією статтею, не може бути ще раз враховано при призначенні їй покарання, оскільки ця обставина вже врахована як кваліфікуюча ознака і вплинула на кваліфікацію вчиненого діяння, за ознакою повторності.
Апеляційним судом достовірно встановлено, що ОСОБА_5 є працівником ТОВ «СВІТ ТРЕЙДІНГ» з 28.03.2019 року та в період з квітня 2019 року по липень цього року із його заробітної плати відраховано аліментів на загальну суму 7965,50 грн, у тому числі борг по аліментам 3820,54 грн.
Тобто, обвинувачений вжив заходів по працевлаштуванню, частковому погашенню заборгованості, а також сплаті щомісячних аліментів.
Також, перед розглядом апеляційної скарги заборгованість по аліментам у сумі 16412 грн. засудженим була сплачена, про що потерпіла зазначає у касаційній скарзі.
Змінюючи вирок в частині призначеного ОСОБА_5 покарання, суд апеляційної інстанції вказав, що призначаючи більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин, місцевий суд у вироку належним чином своє рішення не обґрунтував.
Колегія суддів врахувала, що після постановлення вироку ОСОБА_5 сплатив заборгованість по аліментам ще на суму 12735,50 грн., вжив заходів по працевлаштуванню та сплаті щомісячних аліментів та дійшла обґрунтованого висновку про можливість пом'якшення призначеного покарання. Призначене апеляційним судом покарання у виді громадських робіт є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових злочинів.
Підстав вважати таке покарання явно несправедливим унаслідок м'якості або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність суд не вбачає.
Інших доводів, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення у касаційній скарзі не наведено.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що у відкритті провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_4 слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_4 на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 серпня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 6 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019080140000393 щодо ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3