Постанова
Іменем України
03 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 341/923/17
провадження № 61-14588св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2019 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Ясеновенко Л. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 10 серпня 2012 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений борговою розпискою, згідно якого вона позичила відповідачу грошові кошти в розмірі 20 500,00 євро на строк до 01 грудня 2012 року.
02 жовтня 2013 року та 11 січня 2014 року відповідач підписав акти звірки, за змістом яких зобов'язався до 10 березня 2014 року повернути 58 500,00 євро.
Проте, зобов'язання належним чином ОСОБА_2 не виконав, що є підставою для стягнення з нього 1 727 085,38 грн заборгованості, розрахованої за офіційним курсом валют на час подання позову.
10 серпня 2012 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за яким ОСОБА_4 поручився перед позивачкою за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором позики в межах 1 000,00 євро.
В частині обґрунтування заподіяної їй моральної шкоди вказувала на те, що договір позики укладено за рекомендацією її колишнього чоловіка - відповідача у справі ОСОБА_4 .
Внаслідок неповернення коштів вона пережила стрес, перебуває у стані сильного душевного хвилювання, втратила нормальний сон.
Відтак, протиправні дії відповідачів щодо спонукання передати кошти та їх тривале неповернення завдало їй моральну шкоду, що є підставою для стягнення з ОСОБА_2 2 000,00 грн на її відшкодування, а з ОСОБА_4 - 1 000,00 грн.
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08 грудня 2017 року просила суд стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 697 562,55 грн неповернутої позики та відсотків за користування грошима, солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - 29 522,83 грн неповернутої позики та відсотків, а також стягнути на відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_2 - 2 000,00 грн та з ОСОБА_4 - 1 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 697 562,55 грн неповернутої позики та відсотків, в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - 29 522, 83 грн неповернутої позики та відсотків, з ОСОБА_2 - 2 000,00 грн моральної шкоди та з ОСОБА_4 -1 000,00 грн моральної шкоди.
Вирішено питання про розподіл судових витрат
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок невиконання боргового зобов'язання позичальник повинен повернути позикодавцеві 57 500,00 євро особисто та 1 000,00 євро солідарно з поручителем ОСОБА_4 у національній валюті з врахуванням офіційного курсу євро на день звернення з позовом. При цьому вважав, що ОСОБА_1 звернулася до суду в межах позовної давності, оскільки 20 серпня 2015 року ОСОБА_2 визнав борг. Також суд дійшов переконання про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.
Не погодившись з цим рішенням, ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та відшкодування моральної шкоди скасовано.
Ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Змінено розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог про стягнення заборгованості. Також апеляційний суд зазначив, що позов в частині відшкодування моральної шкоди є безпідставним і задоволенню не підлягає.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У липні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга крім іншого мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо пропуску строку позовної давності. Також заявник вважає, що існують підстави для відшкодування моральної шкоди.
Доводи інших учасників справи
16 жовтня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року відкрито провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
01 жовтня 2019 року цивільна справа № 341/923/17 надійшла до Верховного Суду.
04 жовтня 2019 року вказана справа разом з касаційною скаргою передана на розгляд до Верховного Суду у колегії суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 10 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно якого відповідач отримав в борг від позикодавця кошти в розмірі 20 500,00 євро. Підтвердженням цього договору слугує письмова розписка за підписом позичальника, згідно умов якої він зобов'язувався повернути вказані кошти до 01 грудня 2012 року.
Відповідно до акту звірки від 02 жовтня 2013 року за підписом ОСОБА_2 ним підтверджено отримання в борг 10 серпня 2012 року 20 500,00 євро. Також зазначено, що у разі неповернення коштів до 10 січня 2014 року він за кожен місяць користування грошима сплачує по 2 000,00 євро (16х2 000=32 000,00 євро), а до 10 січня 2014 року поверне не менше 50% всієї заборгованості - 26 000,00 євро, решту коштів - до березня місяця.
Згідно акту звірки від 11 січня 2014 року боржник, крім визнання факту отримання в борг 20 500,00 євро зобов'язався за 17 місяців користування коштами сплатити позивачу до 01 лютого 2014 року 27 250,00 євро, до 10 березня 2014 року - 31 250,00 євро, а разом - 58 500,00 євро.
10 серпня 2012 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір поруки за яким ОСОБА_4 поручився перед нею за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором позики в межах 1 000,00 євро.
22 червня 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та моральної шкоди.
Відповідач ОСОБА_2 звертався до суду першої інстанції із письмовою заявою про застосування наслідків спливу позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно частини першої статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Суди встановили, що 10 серпня 2012 року ОСОБА_1 позичила ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 20 500,00 євро, які відповідач зобов'язався повернути в термін до 01 грудня 2012 року. Укладення договору позики стверджується складеною відповідачем розпискою.
Згідно акту звірки від 11 січня 2014 року боржник, крім визнання факту отримання в борг 20 500,00 євро зобов'язався за 17 місяців користування коштами сплатити позивачу до 01 лютого 2014 року 27 250,00 євро, до 10 березня 2014 року - 31 250,00 євро, а разом - 58 500,00 євро.
У зазначений термін відповідач кошти позивачці не повернув.
Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно встановили порушення прав позивачки щодо повернення відповідачем суми позики, тобто прав, за захистом яких вона звернулась до суду.
Разом з тим, 26 вересня 2017 року, подаючи заперечення проти позову, ОСОБА_2 заявив про застосування позовної давності у спорі. Мотивував це тим, що строк виконання зобов'язання закінчився 10 березня 2017 року - згідно з актом звірки від 11 січня 2014 року. Відтак, звернувшись до суду в червні 2017 року, ОСОБА_1 пропустила позовну давність.
Відповідно до положень статей 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки строк повернення позики згідно останнього акту звірки встановлено до 10 березня 2014 року, то, починаючи з наступного дня після цієї дати, у позивача виникло право на пред'явлення позову до суду. Строк позовної давності сплив 11 березня 2017 року. До суду ОСОБА_1 звернулась 22 червня 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
При таких обставинах суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики.
Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог і в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки правові підстави для її скасування відсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що позовна заява була подана вчасно, оскільки боржник 20.08.2015 року визнавав наявність боргу та зобов'язався повернути його до 01.09.2016 року, не є обґрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
В. П. Курило