Ухвала
Іменем України
30 січня 2020 року
м. Київ
справа № 509/4768/14-ц
провадження № 61-1844ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шиєнковим Ярославом Євгеновичем, на ухвалу Овідіпольського районного суду Одеської області від 31 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, що є спільною сумісною власністю,
У січні 2020 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Шиєнковим Я. Є., на ухвалу Овідіпольського районного суду Одеської області від 31 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року, здана до поштового відділення 19 січня 2020 року, тобто після закінчення строку на касаційне оскарження, встановленого частиною першою статті 390 ЦПК України.
У клопотанні, доданому до касаційної скарги, представник ОСОБА_1 - адвокат Шиєнков Я. Є., просить поновити строк на касаційне ухвали Овідіпольського районного суду Одеської області від 31 травня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року, посилаючись на отримання копії оскаржуваної постанови апеляційного суду лише 04 січня 2020 року.
Частиною другою статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, оскільки без своєчасного отримання копії оскаржуваного судового рішення заявник позбавлений можливості як визначення необхідності подання касаційної скарги, так і її мотивування, що є обов'язковим елементом касаційної скарги згідно з вимогами статті 392 ЦПК України, він підлягає поновленню.
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просила накласти арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Овідіпольського районного суду Одеської області від 31 травня 2019 року заяву задоволено. Накладено арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу Шиєнкова Я. Є. в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Овідіпольського районного суду Одеської області від 31 травня 2019 року змінено, виклавши резолютивну частину в новій редакції. Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, представник ОСОБА_1 - адвокат Шиєнков Я. Є. звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Частиною другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України передбачено, що у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частинами першою, другою статті 149 ЦПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із частиною першої статті 150 ЦПК позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд апеляційної інстанції змінюючи ухвалу суду першої інстанції зазначив, що заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Судом апеляційної інстанції зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на весь житловий будинок, не є співмірним із заявленими позовними вимогами, в яких позивачка просить задовольнити її вимоги в порядку розподілу майна подружжя, а тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зміни ухвали суду першої інстанції, та накладення арешту на 1/2 частину вказаного житлового будинку.
Із оскаржуваних судових рішень, доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд у порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою та п'ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Клопотання ОСОБА_1 , подане адвокатом Шиєнковим Ярославом Євгеновичем, про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Овідіпольського районного суду Одеської області від 31 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Шиєнковим Ярославом Євгеновичем, на ухвалу Овідіпольського районного суду Одеської області від 31 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, що є спільною сумісною власністю, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити заявникам.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун