1[1]
Іменем України
30 січня 2020 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2019 року,
за участю сторін провадження:
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника колонії - ОСОБА_7
та засудженого - ОСОБА_5 , який приймає участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку з ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)»,
Зазначеною ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_5 .
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції зазначив про те, що відсутні законні підстави для умовно-дострокового звільнення, тобто підстави, які б беззаперечно вказували, що засуджений ОСОБА_8 своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, оскільки, незважаючи на неодноразові звільнення від відбування покарання, раніше умовно-достроково та проявлений судом гуманізм до ОСОБА_5 , останній знову вчиняв злочини, так 13.03.2008 року Фастівським районним судом Київської області він був засуджений за ст. 190 ч. 1, 75 КК України до 2 років позбавлення волі, з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік; 15.04.2013 року Фастівським районним судом Київської області був засуджений за ст. ст. 186 ч. 1, 75 КК України до 2 років позбавлення волі, з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік, однак через нетривалий час в період іспитового строку знову вчинив умисний злочин; 28.11.2013 року Фастівським районним судом Київської області він знову був засуджений за ст. ст. 190 ч. 2, 71 КК України до 2 років 2 місяців позбавлення волі, і суд, проявляючи до нього гуманізм 02.03.2015 звільнив його умовно-достроково від відбування частини покарання на не відбутий строк 11 місяців 8 днів; 09.12.2016 Фастівським міськрайонним судом Київської області він був засуджений за ст. 186 ч. 2, 71 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, за яким у теперішній час відбуває покарання у ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)», і вказане свідчить про тривале злочинне спрямування його поведінки, вперте небажання стати на шлях виправлення.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, засуджений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить переглянути рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2019 року та застосувати до нього ст. 81 КК України про умовно дострокове звільнення від відбування подальшого покарання.
Як зазначає апелянт, при відмові йому у застосуванні щодо нього ст. 81 КК України, суд не взяв до уваги усі факти, що свідчать про його виправлення та каяття у скоєному злочині.
Зокрема, апелянт звертає увагу на клопотання ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)», у якому зазначено, що за час перебування в колонії він зарекомендував себе з позитивної сторони та своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, про що свідчить характеристика, надана начальником відділення ДУ «Білоцерківська виправна колонія № 35» у якій зазначено, що на момент розгляду його справи у суді, у нього (апелянта) є 6 заохочень та одне стягнення. яке зняте у встановленому законом порядку.
Також, апелянт просить звернути увагу на позитивну характеристику надану начальником відділення за час його перебування у ДУ «Білоцерківська виправна колонія № 35», та те, що він має на утриманні двох неповнолітніх дітей, які потребують його уваги, і батьків пенсіонерів, які також потребують його допомоги та піклування.
Заслухавши доповідь судді-доповідача; пояснення засудженого та представника установи відбування покарання, які, кожен окремо, підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення скарги та просив залишити ухвалу суду без змін; вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги засудженого, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, незважаючи на доводи апеляційної скарги засудженого ОСОБА_5 , з посиланням на положення п. 3 ч. 3 ст. 81 КК України, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для скасування ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2019 року, відповідно до якої суд відмовив у задоволенні клопотання ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)»про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання, призначеного за вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2016 року, з огляду на таке.
Як прямо передбачено ч. 2 ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Відповідно до вимог вказаної вище норми закону, умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання, призначеного за вироком суду, є правом, а не обов'язком суду, який розглянув відповідне клопотання, в даному випадку клопотання ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)».
Відмовляючи у задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання, призначеного за вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2016 року, суд першої інстанції обґрунтовано послався у своєму рішенні на те, що засуджений не заслуговує на умовно-дострокове звільнення, оскільки, будучи неодноразово судимим за вчинення умисних корисливих злочинів проти власності, кожного разу після звільнення вчиняв нові умисні злочини.
Зокрема, відповідно до вироку Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2016 року, за яким ОСОБА_5 відбуває покарання в ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)», останній вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 186 КК України в період умовно-дострокового звільнення від покарання за попереднім вироком, що, незважаючи на його позитивну характеристику та ставлення до праці за період відбування покарання у згаданій вище установі, не дозволяє зробити висновок про те, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, оскільки такий шанс, а саме довести своє виправлення та не вчиняти нових умисних злочинів, йому вже надавався, однак він ним не скористався.
При цьому, на заваді від вчинення засудженим ОСОБА_5 нового умисного злочину не стали, а ні наявність на його утриманні двох неповнолітніх дітей, а ні батьків пенсіонерів, які потребують його допомоги та піклування.
У зв'язку з цим, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги засудженого про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги усіх фактів, що свідчили про його виправлення та каяття у скоєному злочині.
За таких обставин, за наслідками розгляду апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 , колегія суддів вважає необхідним ухвалити рішення, яким вказану скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2019 рокущодо ОСОБА_5 - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2019 року, відповідно до якої суд відмовив у задоволенні клопотання ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_5 , - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11-кп/824/273/2020
Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_9
Доповідач - суддя ОСОБА_1