1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 27 січня 2020 року апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , яка діє в інтересах власника майна ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року,
за участі: прокурора представника власника майна заявника ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 ,
Вказаною ухвалою задоволено клопотання потерпілого ОСОБА_8 та накладено арешт на нерухоме майно, а саме:квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер № 1070747480000, яка на праві власності належить в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 - ОСОБА_6 .
Приймаючи рішення, слідчий суддя прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання, з метою забезпечення збереження вищевказаного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, оскільки накладення арешту на майно сприятиме меті кримінального провадження, а не накладення може призвести до незворотних наслідків.
Не погоджуючись з таким рішенням, адвокат ОСОБА_5 , яка діє в інтересах власника майна ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року.
Щодо строку на апеляційне оскарження, то представник зазначає, що клопотання потерпілого розглядалося слідчим суддею за відсутності власника майна та її представника, а копію прийнятого рішення отримано останньою 29 листопада 2019 року.
Так, автор апеляційної скарги не погоджується з винесеною ухвалою, вважає її незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки при її винесенні були порушені норми матеріального та процесуального права, не досліджені належним чином усі обставини справи в їх сукупності.
Зокрема, представник власника майна зазначає, що клопотання про арешт майна було подано з порушенням вимог ст. 171 КПК України, оскільки законодавством не передбачено право ОСОБА_8 , як особи, за заявою якої відкрито кримінальне провадження, звертатись до суду з клопотанням про накладення арешту на майно ОСОБА_6 , а тому, слідчий суддя, мав би повернути таке клопотання.
Крім того, адвокат звертає увагу суду на те, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно ОСОБА_6 , встановив підставу яка не передбачена кримінальним процесуальним кодексом України, водночас жодної з підстав для накладення арешту, передбачених у ч. 2 ст. 170 КПК України слідчий суддя не зазначив.
Зауважує, що органом досудового розслідування не здобуто доказів того, що арештоване майно було предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, що таке майно зберегло на собі сліди злочину або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження; не встановлено, що квартира одержана злочинним шляхом, внаслідок вчинення кримінального правопорушення; яким чином вказане майно може бути використано як доказ у згаданому кримінальному провадженні та те, що квартира взагалі має відношення до даного кримінального провадження.
Також, представник власника майна звертає увагу суду на те, що за заявою ОСОБА_8 про забезпечення позову у цивільній справі № 644/6982/16-ц за позовною заявою ОСОБА_8 до ОСОБА_9 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС КІ МО» про стягнення боргу було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , який на сьогоднішній день не було скасовано та відомості про який містяться у Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна. У зв'язку з накладенням арешту у межах зазначеної цивільної справи ОСОБА_6 на сьогоднішній день не може оформити право власності на вказану квартиру, відповідно й відчужити її будь-яким способом. Відтак, повторне накладення арешту на згадану квартиру є безпідставним.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, виступ заявника та прокурора, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити в силі ухвалу слідчого судді, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З матеріалів справи видно, що клопотання ОСОБА_8 про арешт майна розглянуто слідчим суддею за відсутності власника майна та її представника. Даних, які б підтверджували отримання представником копії постановленого рішення 29 листопада 2019 року, матеріали провадження не містять, оскільки на розписці про її отримання відсутня дата, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне поновити пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді.
Як убачається з матеріалів провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості якого 28 листопада 2012 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42012110000000089, за заявами ОСОБА_8 про вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_9 , Вязьмітіновою ( ОСОБА_6 ) та іншими, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 4 ст. 190, ч.ч. 1,4 ст. 358 КК України.
16 вересня 2019 року ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер № 1070747480000, яка на праві власності належить в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 - ОСОБА_6 .
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києвавід 18 жовтня 2019 року вищевказане клопотання задоволено.
Таке рішення слідчого судді колегія суддів вважає незаконним та необґрунтованим, зважаючи на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя не дотримався.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При цьому, згідно положень ч. 1 ст. 171 КПК України цивільний позивач має право звернутися до слідчого судді, суду з клопотанням про арешт майна лише з метою забезпечення цивільного позову.
Згідно з ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п.п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.
На підставі ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, тобто з метою забезпечення цивільного позову, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Як убачається з матеріалів судового провадження, клопотання про арешт майна подано ОСОБА_8 , як потерпілим з метою забезпечення конфіскації майна та спеціальної конфіскації майна.
Проте, слідчим суддею залишено поза увагою те, що з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, у відповідності з ч. 1 ст. 171 КПК України, має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач, тобто у слідчого судді були відсутні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_8 про арешт майна.
Крім того, навіть якщо врахувати наявність у матеріалах провадження копії цивільного позову ОСОБА_8 , то слід зазначити, що арешт на майно з метою забезпечення відшкодування завданих збитків (цивільного позову) накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, юридичної особи, відносно якої здійснюється кримінальне провадження.
Разом з цим, з матеріалів судового провадження не вбачається, що ОСОБА_6 є підозрюваною у вказаному кримінальному провадженні та не доведено, що вона набула вищевказане майно безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості, тому арешт на майно не може бути накладений з жодної вищенаведеної підстави.
Також, слід зазначити, що слідчий суддя задовольняючи клопотання ОСОБА_8 визначив метою накладення арешту на майно забезпечення збереження майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 170 КПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, як незаконна та необґрунтована, а апеляційна скарга представника власника майна - задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна, як такого, що внесене до суду із порушенням вимог КПК України.
На підставі вищевикладених обставин, керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів -
Поновити адвокату ОСОБА_5 , яка діє в інтересах власника майна ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження та задовольнити її апеляційну скаргу.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2019 року, якою задоволено клопотання потерпілого ОСОБА_8 та накладено арешт на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер №1070747480000, яка на праві власності належить в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 - ОСОБА_6 , - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання ОСОБА_8 про накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер №1070747480000, яка на праві власності належить в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 - ОСОБА_6 , - відмовити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа №11-сс/824/585/2020 Категорія: ст.170 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції - ОСОБА_10 Доповідач: ОСОБА_1