Справа №:755/14298/19
"03" лютого 2020 р. м. Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді САВЛУК Т.В., за участі секретаря Бурячек О.В., розглянувши у підготовчому судовому засіданні, в залі суду, заяву про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики грошей,
20 листопада 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики грошей, та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
29 січня 2020 року представник відповідача - Лефор Г.І. в підготовчому судовому засіданні подала заяву про закриття провадження у цивільні справі, мотивуючи свою позицію тим, що ОСОБА_1 звернувся до господарського суду м. Києва із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Ухвалою господарського суду міста Києва від 28 листопада 2019 року у справі №910/16249/19 заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, призначено підготовче судове засідання, а ухвалою від 09 грудня 2019 року відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів, тому з урахуванням вимог ч.2 та ч.3 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що зумовлює вирішення питання про закриття провадження у цивільній справіна підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Представник відповідача - адвокат Лефор Г.І. в судовому засіданні просила задовольнити заяву та закрити провадження у цивільній справі, оскільки в розрізі даного спору, враховуючи наявність відкритого провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та введення процедури реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів, цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що зумовлює вирішення питання про закриття провадження у цивільній справі.
Представник позивача - Мельник Н.Й. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні заяви про закриття провадження у справі, мотивуючи свою позицію тим, що представник не заперечує той факт, що в розрізі даного спору за наявності відкритого провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, однак суд має керуватись положеннями ч. 3 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, якою визначено порядок передачі даної категорії справ безпосередньо до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи, тому в силу прямої дії норм чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Вислухавши думку учасників справи, оцінивши наведені представником відповідач підстави для закриття провадження у цивільній справі , суд приходить до наступного.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Вирішуючи питання про наявність підстав для закриття провадження в справі згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України підлягає з'ясуванню чи належить справа до юрисдикції суду загальної юрисдикції згідно з ст. 19 ЦПК України. Відповідно, підставою для закриття провадження в справі згідно з вказаною нормою, є віднесення розгляду справи в порядку іншого судочинства.
За змістом статті 19 ЦПК України, під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 19 цього Кодексу визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства); по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Системний аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що в порядку господарського судочинства розглядаються справи у спорах з майновими вимогами до боржника стосовно якого відсутнє відкрите провадження у справі про банкрутство.
Як з'ясовано судом, 09 грудня 2019 року Господарським судом міста Києва у справі №910/16249/19 постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи - ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Згідно з ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У ч.3 ст.3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом втратив чинність 21.10.2019р. у зв'язку з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства (№2597-УІІІ в редакції від 21.10.2019р.) (ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства).
Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Частиною 3 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Системний аналіз положень законодавства про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Суд звертає увагу на те, що норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Отже, порушення провадження у справі про банкрутство боржника обумовлює особливість вирішення таких спорів і полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються по суті саме у межах справи про банкрутство.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 200 Цивільного процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про закриття провадження у справі за результатами підготовчого засідання.
За наведених обставин, враховуючи предмет спору та суб'єктивний склад сторін, суд приходить до висновку, цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки після відкриття провадження у цивільній справі з'ясувалось, що 09 грудня 2019 року Господарським судом міста Києва у справі №910/16249/19 постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи - ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство не закрито, в той же час справи у майнових спорах за участю боржників, стосовно яких порушені провадження у справах про банкрутство, розглядаються господарськими судами, у провадженні яких перебувають справи про банкрутство, без порушення нових справ, таким чином розгляд даної справи відноситься до компетенції господарського суду та проводиться в порядку господарського, а не цивільного судочинства, тому наявні підстави для закриття провадження у справі.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційних інстанціях.
Враховуючи викладене та керуючись п.3 ч.1 ст.255, ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Закрити провадження у цивільній справі №755/14298/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики грошей.
Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017,апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.