Справа № 560/3936/19
іменем України
04 лютого 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Божук Д.А. розглянувши адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправними та скасування припису, постанови,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління Держпраці у Рівненській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати припис Управління Держпраці у Рівненській області про усунення виявлених порушень від 11.10.2019 №РВ938/955/АВ/П;
- визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Рівненській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21.11.2019 №РВ938/955/000154/ТР-ФС.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказала на безпідставність висновків відповідача щодо допущення ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору та повідомлення територіального органу ДФС про прийняття вказаної особи на роботу. Зазначила, що ОСОБА_2 на час проведення інспекційного відвідування виконувала в відділі "Ідеальний подарунок" роботу за цивільно-правовим договором від 27.09.2019. При цьому, оскільки позивачка мала намір після закінчення цивільно-правової угоди оформити з ОСОБА_2 трудовий договір, остання помилково розцінила виконання роботи за цивільно-правовою угодою як стажування та зазначила про це в письмових поясненнях від 08.10.2019, наданих під час інспекційного відвідування. Тому вважає, що обставини, які слугували підставою для винесення оскарженого припису та для накладення на позивача штрафу за спірною постановою, не відповідають фактичним обставинам.
Звернула увагу на те, що ОСОБА_2 після виконання роботи за цивільно-правовим договором в період з 01.10.2019 по 09.10.2019 у відділі "Ідеальний подарунок" фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , з 10.10.2019 була працевлаштована у позивача на посаді продавця-консультанта.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.12.2019 відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
До суду 19.12.2019 надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що вимоги оскарженого позивачкою припису усунені нею в встановлений у приписі строк шляхом надання підтверджуючих документів щодо належного працевлаштування ОСОБА_2 .
Вказав на надання 09.10.2019 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 письмового пояснення, відповідно до якого ОСОБА_2 станом на 08.10.2019 працює та не оформлена у зв'язку з тим, що вона є неповнолітньою та відсутня згода батьків на її працевлаштування. У цей же день позивачка надала до Управління Держпраці у Рівненській області повідомлення про прийняття працівника ОСОБА_2 з 10.10.2019 на роботу. Також надано трудовий договір №2 від 09.10.2019 та розпорядження №2 від 09.10.2019 про прийняття на роботу вказаної фізичної особи.
Відповідач зауважив, що під час інформаційно-роз'яснювальної роботи 27.09.2019 за місцем здійснення господарської діяльності позивачкою знаходилась ОСОБА_2 , яка виконувала роботу продавця. Вже під час здійснення інспекційного відвідування зазначена фізична особа надала письмові пояснення, за змістом яких вона стажувалася на посаді продавця з 30.09.2019.
На думку відповідача, зазначене свідчить про допуск позивачкою працівника ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Звернув увагу на те, що позивачкою, всупереч вимог Закону України "Про зайнятість населення" та Порядку укладення договору про стажування студентів закладів вищої освіти та учнів закладів професійної (професійно-технічної) освіти на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2013 №20, не надано належних доказів на підтвердження укладення договору про проходження стажування працівником ОСОБА_2 .
До суду 02.01.2020 надійшла відповідь на відзив. Позивачка вказала на помилковість висновку відповідача щодо визнання нею припису. Так, 09.10.2019 вона отримала згоду мами ОСОБА_2 , яка не досягла 18 років, на її працевлаштування і цього ж дня уклала з останньою трудовий договір №2 від 09.10.2019, на підставі якого видала наказ №2 від 09.10.2019 про прийняття її з 10.10.2019 на роботу на посаду продавця консультанта та 09.10.2019 подала повідомлення до Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу. Оскільки оскаржений припис був винесений 11.10.2019, дії щодо працевлаштування ОСОБА_2 не могли бути вчинені на його виконання. При цьому, повідомлення, направлене позивачкою відповідачу, носило інформаційний характер.
Додатково звернула увагу на те, що відповідач як при винесенні оскаржених припису та постанови, так і при підготовці відзиву залишив поза увагою виконання ОСОБА_2 в період з 01.10.2019 по 09.10.2019 роботи на підставі цивільно-правового договору від 27.09.2019 і прийняття позивачкою цієї роботи за актом приймання-передачі від 09.10.2019.
Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована 11.09.2018 як фізична особа-підприємець. Основні види економічної діяльності: надання інших індивідуальних послуг, н. в. і. у. (96.09); інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (47.19); інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (47.99).
За змістом заяви від 26.09.2019, ОСОБА_3 надала згоду на підписання її неповнолітньою донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження НОМЕР_1 -ГЮ НОМЕР_2 , витяг з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №5610-522864-2017 від 13.06.2017) цивільно-правового договору з фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 .
Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (замовник) та фізичною особою ОСОБА_2 (виконавець) 27.09.2019 укладено цивільно-правовий договір №1, відповідно до умов якого:
- замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати наступні роботи: виготовити у період з 01.10.2019 по 09.10.2019 за затвердженими замовником ескізами, із матеріалів та обладнання замовника, подарункових композицій у кількості 15 штук (пункт 1.1);
- робота здійснюється у будь-який час та у будь-якому місці на власний розсуд виконавця, в тому числі й може виконуватися за бажанням виконавця за місцем провадження господарської діяльності замовником (м. Рівне, вул. Макарова 23), та має відповідати вимогам, які зазвичай висуваються до даного виду робіт та мають бути безпечними для використання їх дітьми (пункт 1.2);
- документом, який підтверджує виконання робіт виконавцем за цим договором є підписаний сторонами акт приймання-передачі робіт (пункт 2.1);
- за виконану роботу замовник сплачує відповідачеві винагороду в розмірі 500 грн (пункт 2.2);
- договір починає діяти з 01 жовтня 2019 року та діє до 09 жовтня 2019 року (пункт 8.1).
За змістом акту приймання-передачі робіт від 09.10.2019, виконавець передає, а замовник приймає виконання роботи визначеної у цивільно-правовому договорі №1 від 27.09.2019 у вигляді виготовлених подарункових композицій в кількості 15 штук на суму 500 грн. Підписанням цього акту сторони погодили, що договір є повністю виконаним та припиняє свою дію.
Згідно з видатковим касовим ордером від 06.11.2019 на підставі цивільно-правового договору від 27.09.2019 та акту приймання-передачі робіт від 09.10.2019 ОСОБА_2 видано 402,50 грн.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці від 1947 року № 81 "Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі", ратифікованої Законом України від 08.09.2004 №1985-IV, Конвенції Міжнародної організації праці від 1969 року №129 "Про інспекцію праці в сільському господарстві", ратифікованої Законом України від 08.09.2004 №1986-IV, статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823, Положення про Управління Держпраці у Рівненській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 №84, наказу Міністерства соціальної політики України від 18.08.2017 №1338, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.12.2017 за №1500/31368, начальником Управління Держпраці у Рівненській області 07.10.2019 видано наказ №1351 "Про інспекційне відвідування з питань додержання законодавства про працю у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ".
Управлінням Держпраці у Рівненській області видано направлення на інспекційне відвідування №1051-11/09-27 від 07.10.2019 на проведення інспекційного відвідування з питань додержання вимог законодавства про працю у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , яка здійснює господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_1 .
У період часу з 08.10.2019 по 11.10.2019 інспекторами праці Поліщук Людмилою Володимирівною, службове посвідчення №955, ОСОБА_4 , службове посвідчення №957, відповідно до статті 259 Кодексу законів про працю України, частини 3 статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пунктів 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю у присутності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 проведено інспекційне відвідування у вказаної особи за місцем здійснення господарської діяльності: АДРЕСА_1 .
За результатами перевірки складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 11.10.2019 №РВ938/955/АВ, відповідно до висновків якого встановлено порушення:
- частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України - трудовий договір між працівником ОСОБА_2 і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 станом на 08.10.2019 не укладений;
- частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 допустила працівника ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу;
- статті 253 Кодексу законів про працю України - працівник ОСОБА_2 не підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
В розділі ІІ акту інспекційного відвідування, зазначено, зокрема, що під час інспекційного відвідування 08.10.2019 з 16 год. 30 хв. на робочому місці продавця відділу "Ідеальний подарунок", що знаходиться на території ТЦ "Екватор" за адресою: м. Рівне, вул. Макарова 23, знаходилась працівниця, яка представилася як ОСОБА_2 . У наданих останньою письмових поясненнях зазначено, що вона працює у позивачки як стажер на посаді продавця. В телефонному режимі фізична особи-підприємець ОСОБА_1 повідомила про неможливість особистої присутності 08.10.2019, в результаті чого направлення про проведення інспекційного відвідування їй особисто вручене 09.10.2019 о 09 год. 30 хв. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 09.10.2019 надано письмове пояснення про те, що ОСОБА_2 станом на 08.10.2019 працює та не оформлена у зв'язку з тим, що вона є неповнолітньою та відсутня згода батьків на її працевлаштування. До Управління Держпраці у Рівненській області 09.10.2019 о 14 год. 15 хв. позивачкою надано повідомлення про прийняття працівника ОСОБА_2 з 10.10.2019 на роботу, а також трудовий договір №2 від 09.10.2019 та розпорядження №2 від 09.10.2019.
У розділі ІІ акту інспекційного відвідування також зазначено, що під час інформаційно-роз'яснювальної роботи 27.09.2019 суб'єктам господарювання та їхнім працівникам, що здійснюють свою господарську діяльність у м. Рівне по вул. Макарова 23 на місці проведення господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 теж знаходилась ОСОБА_2 , яка виконувала роботу продавця.
За змістом пояснень ОСОБА_2 від 08.10.2019, остання працює на посаді продавця (на стажуванні) з 30.09.2019 у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Відповідно до пояснень позивачки від 09.10.2019, неоформлений працівник буде оформлений на посаду продавця з 10.10.2019 у зв'язку з тим, що ця особа є неповнолітньою і станом на 08.10.2019 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не було отримано згоди батьків на її працевлаштування.
За змістом заяви від 09.10.2019, ОСОБА_3 надала згоду на працевлаштування її неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продавцем-консультантом у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відділ "Ідеальний подарунок").
Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 09.10.2019 укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю №2, відповідно до якого зазначена фізична особа починає працювати з 10.10.2019.
Позивачкою видано наказ (розпорядження) №2 від 09.10.2019 про прийняття на роботу ОСОБА_2 .
Також 09.10.2019 сформовано повідомлення про прийняття працівника на роботу, відповідно до якого ОСОБА_2 почне роботу з 10.10.2019.
Відповідно до довідки від 27.09.2019 щодо проведеної інформаційно-роз'яснювальної роботи в ТРЦ "Екватор" в м. Рівне по вул. Макарова 23, у відділі "Ідеальний подарунок" проходила стажування 2 дні ОСОБА_2 без оформлення трудового договору.
Посадовими особами відповідача складено припис про усунення виявлених порушень від 11.10.2019 №РВ938/955/АВ/П, яким фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 зобов'язано усунути в строк до 17.10.2019 порушення, ідентичні зазначеним в акті інспекційного відвідування від 11.10.2019 №РВ938/955/АВ.
Перший заступник начальника Управління Держпраці у Рівненській області, розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акту інспекційного відвідування від 11.10.2019 №РВ938/955/АВ виніс постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21.11.2019 №РВ938/955/000154/ТР-ФС, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 125190,00 грн.
На адресу відповідача позивачка направила повідомлення від 15.10.2019, відповідно до змісту якого на виконання припису від 11.10.2019 №РВ938/955/АВ/П повідомила про працевлаштування ОСОБА_2 продавцем-консультантом з 10.10.2019.
Вважаючи зазначені припис та постанову протиправними, позивачка оскаржила їх у судовому порядку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (підпункт 6 пункту 4 Положення №96).
Пунктом 7 Положення №96 визначено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Статтею 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509).
Згідно з пунктом 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Досліджуючи правомірність застосування відповідачем до позивачки відповідальності, встановленої абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, та наявність порушень позивачем вимог трудового законодавства як підстав для винесення припису від 11.10.2019 №РВ938/955/АВ/П та прийняття постанови від 21.11.2019 №РВ938/955/000154/ТР-ФС, суд зазначає наступне.
Положеннями абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Положеннями статті 43 Конституції України визначено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.
Частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 Кодексу законів про працю України).
За визначенням, наведеним у статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України (частина 1 статті 24 Кодексу законів про працю України).
Зміст викладених норм свідчить, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.
У той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.
У відповідності до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України, згідно з частиною 1 якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З огляду на викладене, такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.
Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 23.10.2019 у справі №806/2064/18; від 24.10.2019 у справі №160/8664/18.
Згідно з статтею 253 Кодексу законів про працю України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 24 Кодексу законів про працю України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.
Суд зважає на те, що вказані правові норми виражають, прямо наказують правила поведінки в категоричних розпорядженнях держави, чітко позначені дії й не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єкта, в цьому випадку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Разом з цим, зі змісту наведених норм законодавства також слідує, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема, встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. При цьому такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті інспекційного відвідування та доведений належними доказами.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Дослідивши акт інспекційного відвідування від 11.10.2019 №РВ938/955/АВ, суд встановив, що у ньому зазначено про порушення вимог частини 1 статті 21, частини 3 статті 24 та статті 253 Кодексу законів про працю України, а саме зафіксовано знаходження на робочому місці продавця відділу "Ідеальний подарунок", що розташований на території ТЦ "Екватор" в м. Рівне по вул. Макарова 23, ОСОБА_2 , що працює у позивачки як стажер на посаді продавця без оформлення трудового договору та яка не підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Проте, суд звертає увагу на те, що в акті не зазначено з яким режимом ОСОБА_2 виконувала трудові функції, яким чином проводилась оплата її праці.
Суд зазначає, що контролюючим органом не надано суду доказів, які б підтверджували встановлені в акті порушення, зокрема відповідачем не надано доказів звернення до позивача з вимогою надати документи щодо використання найманої праці, необхідні для здійснення інспекційного відвідування.
Відповідно до пункту 22 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823, матеріали, зафіксовані засобами аудіо-, фото- та відеотехніки в ході інспекційних відвідувань, долучаються до акта у паперовому або електронному вигляді на дисках для лазерних систем зчитування, на яких проставляється номер і дата складення акта. Про долучення таких матеріалів робиться відмітка в акті.
При цьому, в розділі ІІІ акту інспекційного відвідування від 11.10.2019 №РВ938/955/АВ не зроблено жодної відмітки про те, чи проводилося інспекційне відвідування із фіксуванням технічними засобами.
Суд критично оцінює посилання відповідача на пояснення ОСОБА_2 , відповідно до яких вона проходила стажування. Так, як встановлено судом, вказана фізична особа була прийнята на роботу фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 одразу після закінчення цивільно-правового договору. Тому, з врахуванням, зокрема, але не виключно, віку ОСОБА_2 , відсутності доказів наявності в неї стажу трудової діяльності до 01.10.2019, та подальшого її працевлаштування в позивачки (копія трудової книжки АР НОМЕР_3 ), суд вважає, що вона могла вважати виконання роботи за цивільно-правовим договором від 27.09.2019 як стажування перед працевлаштуванням.
При цьому, суд враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №822/1487/18, відповідно до яких показання так званих осіб, які нібито виконують трудові обов'язки і отримані інспектором безпосередньо під час перевірки, не можуть бути підставою для накладення штрафу на підприємця.
Також суд враховує, що відповідно до пункту 1.2 цивільно-правового договору №1 від 27.09.2019 ОСОБА_2 в період з 01.10.2019 по 09.10.2019 могла не лише перебувати за місцем провадження господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), але й виконувати там визначену зазначеним договором роботу.
У свою чергу, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів під час інспектування, які б підтверджували, що вищезазначений договір є трудовим договором.
Суд відхиляє твердження відповідача про те, що під час інформаційно-роз'яснювальної роботи 27.09.2019 суб'єктам господарювання та їхнім працівникам, що здійснюють свою господарську діяльність у м. Рівне по вул. Макарова 23, на місці проведення господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 також знаходилась ОСОБА_2 , яка виконувала роботу продавця. На підтвердження вказаної обставини, відповідач надав довідку від 27.09.2019. Проте, ні акт інспекційного відвідування від 11.10.2019 №РВ938/955/АВ, ні вказана довідка не містять відомостей з посиланням на відповідні докази, які б підтверджували виконання ОСОБА_2 роботи продавця, зокрема, відсутні будь-які докази того, що ця фізична особа на постійній основі працювала у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , реалізовувала товар, підлягала внутрішньому трудовому розпорядку та отримувала за виконану роботу заробітну плату, що б свідчило про наявність між ними трудових відносин. Також працівниками Управління Держпраці у Рівненській області не використано законодавчо надані можливості застосувати під час інспекційного відвідування засоби аудіо-, фото- та відеотехніки.
Водночас, суд вважає, що факт перебування ОСОБА_2 27.09.2019 у відділу "Ідеальний подарунок", що знаходиться на території ТЦ "Екватор" в м. Рівне по вул. Макарова 23 на місці проведення господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , за відсутності належних доказів виконання нею трудових обов'язків, не свідчить про виникнення трудових відносин та не підтверджує фактичного допущення зазначеної особи до роботи.
Щодо посилання Управління Держпраці у Рівненській області на пояснення позивачки від 09.10.2019, в яких, на думку відповідача, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 підтвердила факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, суд зазначає, що воно заперечується змістом вказаних пояснень. Так, в них зазначено про намір оформити працівника на роботу з 10.10.2019 та необхідність отримання згоди батьків на працевлаштування фізичної особи у зв'язку з тим, що вона неповнолітня. При цьому, до оформлення працівника на роботу, фізична особа не може вважатися оформленим працівником, що зумовило її означення в тексті пояснювальної записки позивачки як "неоформлений працівник". При цьому, фізична особа може бути означена як "неоформлений працівник" за умови вирішення її працевлаштування, у тому числі, й майбутнього.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач не довів, а суд не встановив, порушення позивачкою вимог частини 1 статті 21, частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", а саме: факту допуску до роботи особи без укладення трудового договору. Як наслідок, відсутні підстави для твердження про те, що ОСОБА_2 підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до положень статті 253 Кодексу законів про працю України.
Суд також вважає безпідставним твердження відповідача про фактичне визнання позивачкою порушень внаслідок надання нею в межах строку, визначеного в приписі від 11.10.2019 №РВ938/955/АВ/П, відомостей та підтверджуючих документів про працевлаштування ОСОБА_2 , оскільки оскаржений припис винесений 11.10.2019, а дії щодо працевлаштування вчинені до вказаної дати (трудовий договір №2 від 09.10.2019, наказ №2 від 09.10.2019, повідомлення до Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу подано 09.10.2019).
Враховуючи відсутність порушення позивачкою вимог законодавства, які слугували підставою для винесення припису від 11.10.2019 №РВ938/955/АВ/П та прийняття постанови від 21.11.2019 №РВ938/955/000154/ТР-ФС, наявні правові підстави для визнання їх протиправними та скасування.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не спростував, а позивач підтвердив правомірність заявлених позовних вимог, а тому, наявні правові підстави для їх задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Положення частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи задоволення позовних вимог, судовий збір в сумі 3172,91 грн, сплачений позивачем, слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Управління Держпраці у Рівненській області.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами частин 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому в силу положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду договір про надання правничої допомоги від 11.11.2019, акт приймання-передачі правничої допомоги від 28.12.2019 та квитанцію до прибуткового касового ордера.
Відповідно до пункту 4.1 договору про надання правничої допомоги від 11.11.2019 вартість правничих послуг узгоджується актом приймання-передачі правничої допомоги, виходячи з наступних тарифів: 1 година роботи адвоката становить 500 грн.
За змістом зазначеного акту, розмір понесених позивачкою витрат в сумі 5250,00 грн за 10 год. 30 хв. роботи адвоката пов'язаний з: ознайомленням із актом інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №РВ938/955/АВ від 11.10.2019 та приписом про усунення виявлених порушень №РВ938/955/АВ/П від 11.10.2019 та їх аналізом в контексті законодавства, що регулює дані правовідносини; складенням адвокатського запиту до Управління Держпраці у Рівненській області; ознайомленням із отриманими на адвокатський запит документами; складенням пояснень в Управління Держпраці у Рівненській області; представництвом клієнта в Управлінні Держпраці у Рівненській області під час розгляду матеріалів інспекційного відвідування, що стосується клієнта; ознайомленням з постановою Управління Держпраці у Рівненській області про накладення про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21.11.2019 №РВ938/955/000154/ТР-ФС; складення позовної заяви до Управління Держпраці у Рівненській області про оскарження постанови, припису (аналіз документів, аналіз законодавства та судової практики у спірних правовідносинах, підготовка позову та копій додатків); ознайомленням із відзивом відповідача на позовну заяву у справі №560/3936/19 та доданими до відзиву документами; підготовкою відповіді на відзив у справі №560/3936/19.
Суд вважає, що понесення позивачкою витрат на професійну правничу допомогу підтверджується належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
За таких обставин, суд вважає, що зі змісту поданих до заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та доданих до неї документів вбачається, що фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 надавалася правнича допомога у передбаченому договором обсязі, понесені витрати є пропорційними предмету спору та обсягу проведеної роботи, а також підтверджують їх безпосередній зв'язок саме з цією справою. Викладене, у свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Рівненській області на корись позивачки витрат, понесених на отримання професійної правничої допомоги в сумі 5250,00 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати припис Управління Держпраці у Рівненській області про усунення виявлених порушень від 11.10.2019 №РВ938/955/АВ/П.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Рівненській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21.11.2019 №РВ938/955/000154/ТР-ФС.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 3172 (три тисячі сто сімдесят дві) грн 91 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Рівненській області.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5250 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят) грн за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Рівненській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 04 лютого 2020 року
Позивач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 )
Відповідач:Управління Держпраці у Рівненській області (вул. Лермонтова 7, м. Рівне, 33028 , код ЄДРПОУ - 39780243)
Головуючий суддя Д.А. Божук