справа № 1.380.2019.006881
30 січня 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого-судді Мричко Н.І.,
за участі секретаря судового засідання Кулик С.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Ковцун Х.М.,
представника відповідача Боберського І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства оборони України (далі - Відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом № 78 від 14.06.2019 у частині пункту 50, прийняте щодо ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи, яка настала внаслідок травми (контузії), пов'язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 08.05.2019, дату встановлення інвалідності.
Ухвалою судді від 20.12.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Одночасно судом до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 , третя особа).
В обґрунтуванні позовних вимог Позивач зазначає, що в травні 2014 року був мобілізований та проходив військову службу в Збройних силах України, з якої звільнений у 2019 році. Вказує на те, що 03.09.2014 отримав вперше мінно-вибухову травму: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, акубаротравма. Під час первинного огляду органами МСЕК Позивачу встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталась 03.09.2014. В подальшому отримав другу мінно-вибухову травму: закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, акубаротравму.
Стверджує, що 14.05.2019 під час первинного огляду органами МСЕК йому встановлено II групу інвалідності, травма пов'язана із захистом Батьківщини, що сталась 23.06.2018. У зв'язку із цим, Позивач звернувся із заявою до Відповідача щодо призначення одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок травми, контузії, пов'язаної із захистом Батьківщини. Однак, 15.07.2019 комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, яким відмовила Позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги, з підстав, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді ІІ групи інвалідності пройшов термін понад два роки. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або, у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у такого виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується з урахуванням раніше виплаченої суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Відповідач подав відзив на позовну заяву (арк. справи 40-41), в якому просить у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Зазначає, що відповідно до виписки з акту огляду медико-соціальною комісією до довідки МСЕК серії 12 ААА №001833 Позивачу 02.11.2015 первинно встановлено 25% втрати працездатності. В подальшому відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною комісією серії 12 ААБ №311058 Позивачу 14.05.2019 під час повторного огляду встановлено II групу інвалідності, тобто через 3 роки і 6 місяців після первинного встановлення Позивачу 25% втрати працездатності. Посилаючись на частину 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» наголошує, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Окрім цього, на думку Відповідача, вимога Позивача про зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити Позивачу одноразову грошову допомогу є формою втручання в дискреційні повноваження Міністерства оборони України та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Позивач, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві. Просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Третя особа в судове засідання не забезпечила явки уповноваженого представника.
З'ясувавши зміст спірних правовідносин, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до копії з довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 31.10.2019 № 1253 прапорщик ОСОБА_1 дійсно в період з 09.07.2014 по 28.10.2014 та з 10.11.2014 по 03.12.2014 та з 08.02.2015 по 25.06.2015 та з 12.11.2015 по 17.11.2015 та з 16.03.2016 по 22.06.2016 та з 14.10.2016 по 24.07.2017 та з 14.01.2018 по 23.06.2018 та з 20.07.2018 по 18.08.2018 безпосередню брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (арк. справи 15).
Згідно з копією з довідки військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 14.07.2015 № 2724 сержант ОСОБА_1 03.09.2014 отримав мінно-вибухову травму: струс головного мозку, акубаротравму при обставинах виконуючи бойові завдання в ході антитерористичній операції внаслідок артилерійського обстрілу міжнародного аеропорту м. Луганськ 03.09.2014 (арк. справи 18).
Відповідно до копії з довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА № 001833 ОСОБА_1 під час первинного огляду 02.11.2015 органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності. Зазначено, що причина втрати професійної працездатності, є травма, пов'язана із захистом Батьківщини (арк. справи 19-20).
Згідно з копією з довідки військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2018 № 531 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) прапорщик ОСОБА_1 21.05.2018 отримав мінно-вибухову травму: закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, акубаротравму (?). За обставин 21.05.2018 близько 09 год. 00 хв. в районі проведення операції об'єднаних сил на території Донецької області в населеному пункті Південне, Торецького району під час виконання бойового завдання внаслідок ворожих обстрілів взводного опорного пункту військової частини НОМЕР_1 №2424 зі сторони незаконних збройних формувань на лінії зіткнення із супротивником, що і стало причиною отримання травми. Про перебування військовослужбовця в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння в медичних документах не засвідчено (арк. справи 21).
Відповідно до копії з довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 311058 від 14.05.2019, при первинному огляді Позивачу вперше встановлено другу групу інвалідності - «травма пов'язана із захистом Батьківщини», строк - до 01.06.2021, дата чергового перегляду - 08.05.2021 (арк. справи 22).
Згідно з копією з витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.06.2019 № 78 Позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги (пункт 50 рішення Міністерства оборони України). Вказано наступне: Прапорщику ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), якого 08.01.2019 звільнено з військової служби та 02.11.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталося 03.09.2014 (довідка МСЕК серія 12 AAA № 001833 від 02.11.2015), а 08.05.2019 під час огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААБ № 311058 від 14.05.2019). Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Заявнику групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності. Ступінь втрати здоров'я визначається у відсотках втрати працездатності (групи інвалідності). Ураховуючи, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення ІІ групи інвалідності пройшов термін понад два роки, немає підстав для призначення одноразової грошової допомоги. Окрім цього зазначено, що допомога у зв'язку з встановленням 25% втрати працездатності виплачена в сумі 24115 грн. (арк. справи 9).
Відповідно до копії з листа Львівського ОВК від 20.11.2019 № 11846 Позивача повідомлено, що згідно з протокольного рішення від 14.06.2019 № 78 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум комісія, розглянувши подані Позивачем документи, дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки групу інвалідності Позивачу встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності (арк. справи 8).
Не погоджуючись із вказаним рішенням комісії Міністерства оборони України Михайловський Е.Б. звернувся за захистом свого права до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до вимог статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 975).
Відповідно до вимог пункту "б" частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII та пункту 6 Порядку № 975, військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:
- 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи;
- 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи;
- 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Нормами Закону № 2011-XII передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності (частина 4 статті 16-3 Закону №2011-XII).
Положення статті 16-3 цього Закону застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
У свою чергу, стаття 16 Закону № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Частиною 2 пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Суд звертає увагу, що на момент встановлення Позивачу часткової втрати працездатності - 02.11.2015 зазначені вище Закон № 2011-ХІІ та Порядок №975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.
Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Саме ця норма стала підставою для відмови Позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 02.11.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, а 14.05.2019 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено II групу інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серії 12 ААБ № 311058 від 14.05.2019).
В контексті зазначеного, суд зауважує, що Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відтак, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 1 січня 2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення первинно групи інвалідності за часовий проміжок з 2015 по 2019 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі.
Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для Позивача починаючи з 14.05.2019 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
Стаття 16-3 Закону № 2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 (адміністративне провадження №К/9901/58213/18).
Таким чином, суд відхиляє посилання Відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.08.2019 у справі № 806/2187/18, де в аналогічних правовідносинах Верховний Суд дійшов висновку, що строк, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, обмежується дворічним строком, оскільки при вирішенні спірних правовідносин суд застосовує саме останню правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18.
Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд за результатами аналізу практики Європейського Суду з прав людини (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України») та ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод дійшов висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності). У даному випадку основним критерієм для призначення одноразової допомоги має слугувати той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
З огляду на наведене, суд вважає, що Позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи, яка настала внаслідок травми (контузії), пов'язаної із захистом Батьківщини з 14.05.2019 відповідно до Порядку № 975 та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
Суд наголошує, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, повинні містити конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено.
Таким чином, Відповідач відмовляючи Позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, діяв всупереч норм чинного законодавства України, не вірно застосувавши нормативно-правові акти, що регулюють підстави, порядок і розмір виплати вказаної допомоги, та не дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом № 78 від 14.06.2019 у частині пункту 50, прийняте щодо Позивача, є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Відповідача прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи, яка настала внаслідок травми (контузії), пов'язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на дату встановлення інвалідності, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, у випадку, коли суб'єкт владних повноважень наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Водночас у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.03.2019 справа № 1640/2592/18.
Згідно з Рекомендаціями Комітету ОСОБА_4 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, з наведеного вище можна дійти висновку, що коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 14.06.2007 у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» наголосив, що в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.
Таким чином, наявна в суб'єкта повноважень свобода дій при прийнятті рішення в межах його повноважень не є абсолютною, а обмежена певними законодавчо встановленими рамками, якими, зокрема, визначаються підстави та необхідні умови прийняття певного рішення, зміст цього рішення, його альтернативні варіанти, а також перелік дій, які повинна вчинити особа для отримання певної вигоди внаслідок прийняття суб'єктом владних повноважень відповідного рішення.
З огляду на вказане, суд відхиляє посилання Відповідача на те, що зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити Позивачу одноразову грошову допомогу є формою втручання в дискреційні повноваження Міністерства оборони України та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Відповідно, суд не вбачає втручання у дискреційні повноваження Міністерства оборони України та вважає позовні вимоги в цій частині належним та обґрунтованим способом захисту порушених прав Позивача.
Враховуючи наведене вище, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав Позивача, є саме зобов'язання Відповідача прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи, яка настала внаслідок травми (контузії), пов'язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на дату встановлення інвалідності, оскільки це не пов'язано із здійсненням Відповідачем владних повноважень під час адміністративних процедур.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як передбачено пунктами 3, 8 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано Відповідачем.
Враховуючи викладене вище та зважаючи на встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги Позивача обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо судових витрат, то відповідно до вимог частини 5 статті 139 КАС України такі стягненню не підлягають, оскільки Позивач є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується копією з посвідчення серії НОМЕР_3 (арк. справи 29), тому звільнений від сплати судового збору відповідно до пунктів 8, 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом № 78 від 14.06.2019 у частині пункту 50, прийняте щодо ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ).
Зобов'язати Міністерство оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю ІІ групи, яка настала внаслідок травми (контузії), пов'язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на дату встановлення інвалідності.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 04.02.2020.
Суддя Мричко Н.І.