Іменем України
04 лютого 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/195/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити певні дії,
09 січня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (далі - відповідач, УСЗН Станично - Луганської РДА), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність УСЗН Станично-Луганської РДА щодо відмови ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язати УСЗН Станично-Луганської РДА надати ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивачка є дружиною ОСОБА_2 , яким помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Чоловік позивачки був особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. 02.08.2019 позивачці надано статус дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, видано відповідне посвідчення.
За твердженням позивачки, будучи дружиною ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, який помер внаслідок захворювання, отриманого внаслідок безпосередньої участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яка на підставі частини першої статті 10 Закону № 3551 у позивачки є право на отримання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни. А бездіяльність відповідача, що виявилася у відмові у видачі посвідчення, є протиправною та звужує гарантоване Конституцією України право на соціальний захист.
27.11.2019 позивачка звернулася до УСЗН Станично-Луганської РДА для набуття статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі частини першої статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Листом від 02.12.2019 відповідач повідомив про те, що обставини смерті чоловіка позивачки не підпадають під дію чинників Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому в управління немає законодавчих підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни. Позивачка вважає зазначену бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує її права.
Ухвалою суду від 10.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відстрочено сплату судового збору (арк.спр. 20-21).
24.01.2020 за вх. № 3034/2020 відповідачем надано відзив, в якому зазначено, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , який був особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, який відповідно до статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивачка звернулася до Управління з заявою, в якій просила направити на розгляд обласної Комісії з визначення статусу осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи заяву, щодо видачі посвідчення дружині померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. До заяви буди додані: копія картки обліку доз радіоактивного опромінювання на ОСОБА_2 , копія лікарського свідоцтва про смерть, копія посмертного епікриза, копія свідоцтва про одруження, копія свідоцтва про смерть, копія експертного висновка. Документи були направлені Комісії.
На підставі витягу з протоколу Комісії № 5 від 02.08.2019 року ОСОБА_1 було видано посвідчення дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЄС.
Також ОСОБА_2 був особою з інвалідністю І групи, згідно зі статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»: до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Відповідно до пункту 2 статті 10 чинність цього Закону поширюється на:
- дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.
- на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу PCP за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.
Іншого чинним законодавством не передбачено, позивач не має ніякого статусу згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Спеціалісти управління не мають законних підстав для встановлення позивачу статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
На підставі викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
16.10.2000 між позивачкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладено шлюб відповідно до свідоцтва про одруження І-ЕД НОМЕР_1 (арк. спр. 8).
Відповідно до акту огляду МСЕК серії 10 ААБ № 334883 ОСОБА_2 встановлено І групу «Б» інвалідності, захворювання якого «ДА», пов'язані з виконанням службових обов'язків по ЛНА на ЧАЕС (арк. спр. 11).
22.11.2018 ОСОБА_2 помер, про що 26.11.2018 Станично-Луганським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області складено відповідний актовий запис № 606 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (арк. спр. 7).
Експертним висновком Центральної експертної комісії на засіданні № 66 від 23.05.2019 встановлено, що захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (арк. спр. 15).
ОСОБА_1 звернулася до УСЗН Станично-Луганської РДА з заявою, в якій просила направити на розгляд обласної Комісії з визначення статусу осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи заяву, щодо видачі посвідчення дружині померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (арк. спр. 29).
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії № 5 від 02.08.2019 вирішено встановити статус та видати посвідчення «Дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильсьікій АЕС, категорії 1А, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою» нового зразка ОСОБА_1 (арк. спр. 30, 31).
27.11.2019 позивачка звернулась до УСЗН Станично-Луганської РДА з заявою про набуття статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі частини першої статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в якій зазначила, що пункт 2 статті 10 Закону № 3551-ХІІ визначає, що його чинність поширюється на сім'ї військовослужбовців, які призивались на збори військовозобов'язаних Міністерства оборони, прирівняних до них осіб, зазначених в статтях 6 і 7 цього Закону, тобто на дружин (чоловіків) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих інвалідів війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя інвалідами, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті інваліда (арк. спр. 35-36), додавши до заяви копії посвідчення № 002603, військового квитка ОСОБА_2 , довідок про виконання службових обов'язків у зоні ЧАЕС ОСОБА_2 , експертного висновку від 27.05.2019 № 3584, посвідчення інваліда війни, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про смерть.
Листом від 02.12.2019 № 3108 відповідач повідомив позивачку, що відповідно до пункту 2 статті 10 чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге; на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу PCP за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю. Іншого чинним законодавством не передбачено, обставини смерті чоловіка позивачки не підпадають під дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Управління немає законних підстав для встановлення позивачу статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни (арк. спр. 13).
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд враховує таке.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551) та Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
В преамбулі до Закону № 3551 зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого становлення до них.
Поширення чинності Закону № 3551 на членів сім'ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни.
Відповідно до статті 4 Закону № 3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно із положеннями пункту 1 статті 10 Закону № 3551 чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Пунктом 2 статті 10 Закону № 3551 визначено, що чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів, підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.
Відповідно до пункту 4 Положення № 302 особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого".
"Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина (абзац другий пункту 7 Положення № 302).
Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктами 1, 9 частини другої статті 7 Закону № 3551 визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
З аналізу наведених правових норм слідує, що обов'язковими умовами, за яких особу можна віднести до осіб з інвалідністю внаслідок війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 23.05.2019 № 66 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (арк. спр. 15).
Відповідно до архівної довідки від б/н від 01.03.1987 ОСОБА_2 знаходився в 1 зоні ЧАЕС з 14.02.1987 по 01.03.1987 (16 діб) в бойовому резерві міста Чорнобиль (арк.спр. 12).
Разом з тим, у листі від 02.12.2019 № 3108 відповідачем не надавалася оцінка наявності чи відсутності обов'язкових умов, за яких ОСОБА_2 можна віднести до осіб з інвалідністю внаслідок війни, а саме: 1) наявності інвалідності, 2) доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони, 3) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Тобто, в даному випадку відповідачем взагалі не надавалася оцінка пакету документів, долучених позивачкою до заяви, а відмова, викладена у листі від 02.12.2019 № 3108, обґрунтована виключно тим, що обставини смерті чоловіка позивачки не відповідають під дію чинників Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з посиланням на норми пунктів 1 та 2 статті 10 цього Закону, без сукупного застосування цих норм зі статтями 4 та 7 Закону, що свідчить про необґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень, викладеного у листі.
З огляду на наведене, позовна вимога про визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови позивачу у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни з підстав, викладених у листі від 02.12.2019 № 3108, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання УСЗН Станично-Луганської РДА надати позивачу статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни суд зазначає таке.
Абзацом другим частини четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може перебирати на себе повноваження органів державної влади, в даному випадку органів управління праці та соціального захисту населення, оскільки питання щодо надання статусу члена сім'ї померлого ветерана війни та видача відповідного посвідчення є виключною компетенцією відповідача. Крім того, як зазначено вище, в даному випадку відповідачем не надавалася оцінка наданому позивачем пакету документів, необхідних для призначення відповідного статусу, а відповідь на заяву надано виключно з посиланням на відсутність права позивача на такий статус.
Тому у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання УСЗН Станично-Луганської РДА надати позивачу статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни слід відмовити.
Разом з тим, згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.11.2019 з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 10.01.2020 ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору у розмірі 840,80 грн до ухвалення судового рішення в справі.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною третьою статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.
Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (код ЄДРПОУ 03197049, місцезнаходження: 93600, Луганська обл., Станично - Луганський район, смт. Станиця Луганська, вул. Центральна, 52) про визнання бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни з підстав, викладених у листі управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 02 грудня 2019 року № 3108.
Зобов'язати управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 листопада 2019 року про надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області судовий збір в сумі 840, 80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Г. Секірська