Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
03.02.2020 р. справа №520/316/20
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову одержані судом 10.01.2020 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 13.01.2020 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 29.01.2020 р.
Позивач, ОСОБА_1 , у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області які полягають у виплаті лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 01.01.2018 р. та лише 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 р. з 01.01.2019 р.; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ) пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 р. однією сумою; 3) зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ) компенсацією за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2018 згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 року без урахування постанови КМУ № 649 від 22.08.2018 року.
Заявлені вимоги обґрунтовані невиплатою пенсії у повному розмірі після перерахунку з 01.01.2018 р.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області (далі за текстом - адміністративний орган, владний суб'єкт, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що Управління правомірно при перерахунку і виплаті пенсії заявника з 01.01.2018р. керувалось чинною постановою КМУ №103 від 21.02.2018р.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник проходив публічну службу в системі органів цивільного захисту України, звідки 08.10.2007р. був звільнений з посади викладача кафедри експлуатації та ремонту автомобільної техніки з показником вислуги років у 20 років.
09.10.2007р. заявнику була призначена пенсія у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у розмірі 50% грошового забезпечення, яку виплачує ГУ ПФУ в Харківській області.
У березні 2018 року Управлінням відповідно до постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 було проведено перерахунок пенсії заявника з 01.01.2018 р.
Після перерахунку підвищення до пенсії виплачувалось у порядку п.п.1 і 2 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103, а саме: у розмірі 50% протягом 2018р. та у розмірі 75% протягом 2019р..
Не погодившись із правомірністю діянь адміністративного органу в частині повноти виплати пенсії у порядку постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 , заявник ініціював даний спір.
Відповідно до правового висновку постанови Верховного Суду від 11.06.2019 р. по справі 206/7230/16-а(2-а/206/174/16 у спорах про призначення пенсії має застосовуватись 6-місячний строк звернення до суду.
Водночас із цим, згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 24.04.2018 р. по справі №646/6250/17 у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Також згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 05.04.2019р. по справі №809/248/18 (адміністративне провадження №К/9901/53585/18) 1) інститут строку звернення до суду не може слугувати меті відмові у захисті порушеного права та меті легалізації триваючого порушення з боку Держави, 2) у разі порушення органом публічної адміністрації пенсійного законодавства вимоги про виплату пенсії за минулий час, у тому числі і за рахунок непризначених чи неврахованих складових, можуть бути заявлені без обмеження будь-яким строком.
Відтак, розв'язуючи даний спір, суд з огляду на ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06), рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) вважає, що пенсійні виплати (відносно етапів призначення, нарахування та виплати яких національний закон України не містить чітких критеріїв розмежування), не одержані у власність приватної особи з вини адміністративного владного органу, підлягають виплаті за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Тому, вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У силу дії бланкетної норми ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Отже, порядок соціального захисту у формі пенсійного забезпечення військовослужбовців, звільнених зі служби у відставку, унормовано, насамперед, приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Так, положення названого закону запроваджують дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії особи, а саме: 1) за ст.43 згаданого закону у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст.63 згаданого закону у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією збільшення розміру оплати праці працівника на аналогічній (прирівняній) посаді.
При цьому, ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено порядок обчислення розміру пенсії у разі її призначення вперше і саме у цій процедурі базовою розрахунковою величиною є виплати (як винагорода за працю), одержані особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто юридичне значення у даному випадку мають складові елементи грошового забезпечення самого працівника (службовця) - власна винагорода особи за працю).
Натомість, ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено порядок обчислення розміру вже призначеної пенсії шляхом її перерахунку у залежності від тих виплат (як винагорода за працю), котрі одержані третьою сторонньою особою - іншим працівником, який обіймає цю ж саму чи прирівняну посаду (тобто юридичне значення у даному випадку мають складові елементи грошового забезпечення іншого працівника - діючого службовця за аналогічною (прирівняною) посадою - винагорода третьої сторонньої особи за працю).
Як з'ясовано судом, на виконання постанови КМУ №103 від 21.02.2018р. Управління у спірних правовідносинах здійснювало не призначення пенсії вперше, а перерахунок розміру вже призначеної пенсії у зв'язку із збільшенням розміру грошового забезпечення діючого службовця.
Отже, у спірних правовідносинах Управління при проведенні перерахунку пенсії заявника з 01.01.2018р. діяло у порядку ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а не у порядку ст.43 цього ж закону.
Вирішуючи спір в частині вимоги з приводу неповної виплати пенсії після перерахунку за показником підвищення суд зазначає, що згідно з ч. 4 ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, питання визначення механізму перерахунку пенсій (умов, порядку та розмірів) передано законодавцем у відання Уряду України і урегульовано у положеннях Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (затверджено постановою КМУ від 13.02.2008р. №45, далі за текстом - Порядок №45).
Згідно з п.1 Порядку №45 перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсій проводиться у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.
Отже, приводом для проведення перерахунку розміру раніше призначеної пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, проведена на підставі рішення загального характеру, виданого суб'єктом владних повноважень, наділеним правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі за текстом - постанова КМУ №704) було збільшено розміри грошового забезпечення військовослужбовців.
Дана постанова набрала чинності 01.03.2018 р.
Водночас із цим, у силу пунктів 1 і 2 постанови КМУ від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі за текстом - постанова КМУ №103) норми постанови КМУ №704 у цілях перерахунку пенсії військовослужбовцям у відставці підлягали застосуванню з 01.01.2018р.
Норми Порядку №45 у первісній редакції (до внесення змін згідно з постановою КМУ №103) не запроваджували спеціальних строків виплати перерахованих пенсій, а тому строки цих платежів мали узгоджуватись з вимогами ч.3 ст.52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
У той же час, постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 були передбачені нові строки виплати суми різниці у розмірі між раніше призначеною та перерахованою пенсіями (тобто сум підвищення).
При цьому, п.п. 1 і 2 постанови КМУ від 21.02.2018 р. №103 стосується усіх осіб, яким була призначена пенсія у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", окрім працівників міліції та працівників поліції.
Заявник не є пенсіонером по лінії Міністерства внутрішніх справ України.
Отже, на правовідносини за участю заявника поширюється дія саме п.п. 1 і 2 постанови КМУ від 21.02.2018 р. №103, якими було запроваджено спеціальні строки виплати сум підвищення до пенсії.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 р. по справі №826/3858/18 (залишеним у силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019р.) були визнані нечинними п.п.1 і 2 постанови КМУ від 21.02.2018 р. №103.
Таким чином, п.п. 1 і 2 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 як частини нормативно-правового акту відповідно до ст.ст.255, 265, 325 КАС України утратили чинність з 05.03.2019 р.
До указаної дати ці норми права правомірно застосовувались владним суб'єктом.
Оскільки спір по справі склався з приводу виплат за пенсією з 01.01.2018 р., то до дати утрати чинності п.п. 1 і 2 постанови КМУ від 21.02.2018 р. №103 - 05.03.2019 р., має вирішуватись на підставі законодавства, котре діяло на той час.
Саме такий правовий висновок з приводу дії у часі та наслідків втрати чинності постановою КМУ №103 викладений і постанові Верховного Суду від 16.10.2019р. по справі №2040/6740/18 (адміністративне провадження №К/9901/14857/19).
Окремо суд зауважує, що норми постанови КМУ №103 не змінювали порядку здійснення перерахунку пенсій, а лише регулювали порядок виплати підвищення до перерахованих пенсій до 05.03.2019р., тобто регламентували ті відносини, котрі не були урегульовані законом.
Суд зважає, що і станом на момент вирішення цього спору строки платежів за недоплаченою пенсією законом не визначені.
У рішенні №3-рп від 25.01.2012 року Конституційний суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розмір соціальний виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Оскільки станом на момент проведення перерахунку пенсії заявника постанова КМУ №103 була чинною, то до моменту втрати нею чинності Управління правомірно виплачувало підвищення до пенсії у розмірі 50% в 2018 р. та у розмірі 75% до 05.03.2019 року.
Після втрати чинності постановою КМУ №103, тобто з 05.03.2019 р., владний суб'єкт не мав правових підстав для продовження виплати підвищення до пенсії у розмірі 75% суми підвищення пенсії.
Така підстава знов виникла лише 04.09.2019 року - з моменту набрання чинності постанови КМУ «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» №804 від 14.08.2019 р., якою Кабінет Міністрів України знов уповноважив пенсійні органи здійснювати виплату у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року.
З урахуванням наведених міркувань, суд вважає, що дії Головного управління з приводу виплати у період 05.03.2019р.-04.09.2019 р. підвищення до пенсії у розмірі 75% не мають правової підстави, а тому можуть бути визнані неправомірними.
Стосовно проміжку часу після зазначеного періоду дії Головного управління з приводу виплати пенсії заявника відповідають приписам постанови КМУ №103 та постанови КМУ №804 від 14.08.2019 р.
Разом із тим, вимога про виплату різниці з недоплати однією сумою задоволенню не підлягає, адже суперечить як приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України, так і положенням ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», де указано, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, діючим національним законом передбачено інший порядок проведення платежів за різницею у недоплаті, котрий не узгоджується з бажаним для заявника.
Суд також зазначає, що з системного аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ч. 3 ст. 2 КАС України в кореспонденції з приписами ст. 6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, вбачається, що суд не може перебирати на себе функції суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.
Кількість платежів у межах однієї суми коштів не порушує прав особи на соціальний захист у формі пенсійного забезпечення, адже метою судового захисту є спонукання владного суб'єкта до належного виконання адміністративних функцій у повному обсязі, що (у даному конкретному випадку) полягає у проведенні розрахунку за усією належною до одержання сумою пенсії.
Окремо суд зауважує, що ця вимога заявлена наперед, стосується подій майбутніх правовідносин, відносно яких відсутні об'єктивні дані існування у владного суб'єкта наміру на недотримання закону та порушення прав заявника.
Стосовно вимоги про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходу суд зазначає, що у силу положень ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (як загальної норми права) та положень ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (як спеціальної норми права) нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Звідси слідує, що механізм компенсації втрати частини доходів застосовується адміністративним органом автоматично та імперативно (безальтернативно) у разі настання події несвоєчасної виплати доходу, тобто безвідносно до події реальної виплати.
При вирішенні спору окружний адміністративний суд зважає на правовий висновок з приводу застосування ст. 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” викладений Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 р. по справі № 336/4675/17, від 21.06.2018 р. по справі №523/1124/17 та від 03.07.2018 р. по справі №521/940/17, Верховним Судом України - у постановах від 18.11.2014 р. по справі № 21-518а14, від 11.07.2017 р. по справі № 21-2003а16, Верховним Судом - у постановах від 06.02.2018 р. по справі № 681/423/15-а, від 20.02.2018 р. по справі № 522/5664/17, суть якого полягає у тому, що нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Оскільки факт отримання заявником виплат за пенсією (як регулярного щомісячного платежу) не у повному обсязі внаслідок протиправного діяння з приводу виплати лише 75% підвищення до пенсії у період 05.03.2019 р. - 04.09.2019 р. було встановлено судовим рішенням, то суд у даному конкретному випадку не знаходить правових підстав для звільнення регіонального органу ПФУ від виконання обов'язку за ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
З приводу застосування до спірних правовідносин норм постанови КМУ від 22.08.2018 р. №649 суд зазначає, що відповідно до ст.8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" платежі за пенсійним забезпеченням проводяться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Як передбачено ст.ст. 23 та 116 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
22.08.2018 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі за текстом - Порядок №649).
Пунктом 2 цієї постанови встановлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.
Як визначено п.1 Порядку №649, цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Відповідно до пунктів 3 і 4 Порядку №649 боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України. Черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника.
Згідно з п. 5 Порядку №649, для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.
Перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - комісія) (п.6 Порядку №649).
За приписами п.8 Порядку №649 комісія приймає одне з таких рішень: про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку.
У разі відсутності підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку, у п'ятиденний строк комісія повідомляє боржнику про прийняте рішення, зазначивши при цьому причини відмови.
Пунктом 10 Порядку №649 передбачено, що виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
Проведення у спірних правовідносинах платежів на виконання рішення суду без застосування процедури попереднього визначення бюджетних призначень суперечить як приписам ст.8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», так і приписам ст.116 Бюджетного кодексу України, адже утворює склад правопорушення у сфері бюджетного законодавства.
Тому подальше виконання рішення суду в цій частині об'єктивно можливо лише у разі наявності відповідних асигнувань, тобто, за окремою бюджетною програмою згідно з Порядком №649.
Твердження позивача про протиправне (усупереч ст.ст. 92 і 124 Конституції України) застосування владним суб'єктом норм постанови Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018р. слід визнати хибним, оскільки предметом цього акту права є порядок виділення коштів на фінансування витрат на виконання рішень суду, а не порядок виконання рішень суду.
При цьому видатки Пенсійного Фонду України, як органу влади, на фінансування пенсійних виплат, передбачених чинними нормативно-правовими актами, є об'єктивно прогнозованими, та держава має обов'язок щодо відшкодування розміру майбутніх виплат. Однак, видатки на виконання рішень судів, які будуть підлягати виконанню в майбутньому, не є об'єктивно відомими заздалегідь, тому встановлення механізму виділення коштів на виконання таких судових рішень є необхідним.
Відповідно до правових висновків рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011р. №20-рп/2011 передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу цієї норми Основного Закону України відповідач як владний суб'єкт зобов'язаний діяти виключно у межах чинного законодавства.
Відповідно до ст. 117 Конституції України акти Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання.
Оскільки постанова КМУ від 22.08.2018р. №649 не визнана ані неконституційною, ані незаконною чи нечинною у порядку ст. 264 КАС України, то згадана постанова підлягає застосуванню до спірних відносин.
Окрім того суд зауважує, що і ця вимога позову заявлена наперед, стосується подій майбутніх правовідносин, відносно яких відсутні об'єктивні дані існування у владного суб'єкта наміру на недотримання закону та порушення прав заявника.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) з приводу виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) за період 05.03.2019 р. - 04.09.2019 р. 75% суми підвищення до пенсії, зобов'язавши здійснити за період 05.03.2019 р. - 04.09.2019 р. виплату пенсії у 100% розмірі підвищення із компенсацією втрати частини доходу у порядку статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення; набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.
Суддя Сліденко А.В.