Рішення від 03.02.2020 по справі 320/6190/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2020 року справа № 320/6190/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення №2260 від 31 липня 2019 року, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років на підставі п.е) ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п.е) ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 24 липня 2019 року.

В обгрунтування таких вимог зазначено, що 24 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Київській області з заявою встановленого зразка про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я.

Рішенням ГУ ПФУ у Київській області №2260 від 31 липня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років. В обґрунтування рішення про відмову ГУ ПФУ у Київській області зазначило, що дійсно ОСОБА_1 має страховий стаж 34 роки 7 місяців 18 днів, в тому числі спеціальний стаж за вислугу років 25 років 6 місяців. Проте, пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію. В той час як підтвердження про звільнення з роботи за спеціальністю не надано, в трудовій книжці внесено запис №17 про звільнення з 18 травня 2015 року по переводу в іншу організацію, який не завірений печаткою. Тому право на пенсію відсутнє.

ОСОБА_1 категорично не погоджується з вказаним рішенням ГУ ПФУ у Київській області та вважає його протиправним, оскільки як записи про звільнення у зв'язку з переведенням, так і про звільнення за власним бажання ОСОБА_1 , внесені до трудової книжки під порядковим номером 19 та 21, з додержанням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників та завірені належним чином.

Крім цього, позивач вважає, що обставини звільнення ОСОБА_1 починаючи з 05 червня 2019 року з роботи підтверджується також відомостями про відсутність нарахування заробітної плати, починаючи з червня 2019 року, згідно довідки про заробітну плату для обчислення пенсії №2003/1 від 07 червня 2019 року.

Ухвалою суду від 11.11.2019 в даній справі відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання.

Заперечуючи проти позову в письмовому відзиві, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області просило суд відмовити в його задоволенні та зазначив, що згідно наданих позивачем документів страховий стаж становить 34 роки 7 місяців 18 днів у тому числі спеціальний стаж за вислугу років 25 років 6 місяців. Підтвердження про звільнення з роботи за спеціальністю не надано. В трудовій книжці внесено запис № 17 про звільнення з 18.05.2015 року по переводу в іншу організацію, який не завірено печаткою. Отже, на думку відповідача, право на пенсію відсутнє.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

24 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Київській області з заявою встановленого зразка про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я.

Рішенням ГУ ПФУ у Київській області №2260 від 31 липня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років. В обґрунтування рішення про відмову ГУ ПФУ у Київській області зазначило, що дійсно ОСОБА_1 має страховий стаж 34 роки 7 місяців 18 днів, в тому числі спеціальний стаж за вислугу років 25 років 6 місяців. Проте, пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію. В той час як підтвердження про звільнення з роботи за спеціальністю не надано, в трудовій книжці внесено запис №17 про звільнення з 18 травня 2015 року по переводу в іншу організацію, який не завірений печаткою. Тому право на пенсію відсутнє.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до п.2-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з вимогами п.е) ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають, зокрема працівники охорони здоров'я після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - менше25 років 6 місяців.

Відповідно до ч.1 ст.7 цього Закону України звернення за призначенням пенсії може здійснюватись у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Так, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що ГУ ПФУ у Київській області не заперечує наявність у ОСОБА_1 вислуги років тривалістю 25 років 6 місяців, що відповідає вимога п.е) ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», але вказує про те, що відсутнє підтвердження про звільнення з роботи за спеціальністю.

18 травня 2015 року до трудової книжки, виданої на ім'я ОСОБА_1 , внесений запис №19 «уволена по переводу в ГУ Алчевская Центральная городская многопрофильная больница» п.5 ст.36 КЗоТ начальник ОК Морозова Р.В,, який завірений печаткою відділу кадрів комунального закладу «Алчевський міський центр первинної медико-санітарної допомоги».

19 травня 2015 року ОСОБА_1 «принята по переводу из коммунального учреждения «Алчевский городской центр первичной медико-санитарной помощи» на должность заведующей поликлиническим отделением №2, врача-педиатра детской поликлиники».

05 червня 2019 року ОСОБА_1 «уволена по собственному желанию, согласно ст.23 Трудового кодекса Луганской Народной Республики».

Відповідно до п.4 ст.36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є, в тому числі, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ст19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У трудовій книжці Зубковської ОСОБА_2 внесено відповідний запис про її звільнення за власним бажанням з роботи, який завірений печаткою государственного учреждения «Алчевская центральная городская многопрофильная больница», але вказаний запис за твердженням відповідача не підтверджує факт припинення трудових відносин та звільнення з роботи.

Згідно з п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України,

Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 року №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 вищезазначеної Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.26 та п.2.27 Інструкції передбачено, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. Наприклад, "Звільнений за власним бажанням" у зв'язку з зарахування у вищий навчальний заклад, ст.38 КЗпП України". Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Таким чином, як записи про звільнення у зв'язку з переведенням, так і про звільнення за власним бажання ОСОБА_1 , внесені до трудової книжки під порядковим номером 19 та 21, з додержанням Інструкції та завірені належним чином.

Крім цього, та обставина, що починаючи з 05 червня 2019 року ОСОБА_1 звільнена з роботи підтверджується також відомостями про відсутність нарахування заробітної плати, починаючи з червня 2019 року, згідно довідки про заробітну плату для обчислення пенсії №2003/1 від 07 червня 2019 року.

Разом з тим, п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Тобто, розповсюдження даної постанови шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження трудового стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.

Крім цього, слід звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008 року, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 року, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 року, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 року тощо).

За змістом ст.14 Конвенції яро захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Згідно висновків ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду відповідач не довів правомірність свого рішення про відмову в призначенні пенсії, оскільки її пільговий стаж підтверджується сукупністю наданих доказів: записами в трудовій книжці, довідками тощо.

Аналогічна позиція за подібних правовідносин була висловлена Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а та від 11 липня 2019 року у справі №607/14795/16-а.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією №1 від 089.11.2019.

Відтак, оскільки позовні вимоги позивача задоволено, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 768,40 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення №2260 від 31 липня 2019 року, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років на підставі п.е) ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі п.е) ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 24 липня 2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.

Попередній документ
87351320
Наступний документ
87351322
Інформація про рішення:
№ рішення: 87351321
№ справи: 320/6190/19
Дата рішення: 03.02.2020
Дата публікації: 06.02.2020
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Київський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: (08.09.2020)
Результат розгляду: Приєднано до провадження
Дата надходження: 31.08.2020
Предмет позову: про визнання основного зобов’язання виконаним та припинення договору застави,
Розклад засідань:
15.04.2020 10:40 Запорізький апеляційний суд
Учасники справи:
головуючий суддя:
БЄЛКА В Ю
ЧАКУ ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ
суддя-доповідач:
АНТОНЕНКО НАТАЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
БЄЛКА В Ю
ОНИЩЕНКО ЛЮБОВ ІВАНІВНА
ЧАКУ ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ
відповідач:
ПАТ "Дельта Банк"
позивач:
Зеленова Елла Михайлівна
відповідач (боржник):
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області
заявник апеляційної інстанції:
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області
позивач (заявник):
Зубковська Наталія Олексіївна
представник позивача:
Цимбалюк Михайло Григорович
суддя-учасник колегії:
КУХАР С В
МЄЗЄНЦЕВ ЄВГЕН ІГОРОВИЧ
ФАЙДЮК ВІТАЛІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
третя особа:
Приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Чудська Оксана Олегівна
член колегії:
ЖУРАВЕЛЬ ВАЛЕНТИНА ІВАНІВНА
Журавель Валентина Іванівна; член колегії
ЖУРАВЕЛЬ ВАЛЕНТИНА ІВАНІВНА; ЧЛЕН КОЛЕГІЇ
РУСИНЧУК МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ