вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" січня 2020 р. Справа№ 911/1870/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Кравчука Г.А.
Козир Т.П.
за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 23.01.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП"
на рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2019 (повне рішення складено 14.11.2019)
у справі №911/1870/19 (суддя Бабкіна В.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус - Алко"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП"
про стягнення 586456,39 грн заборгованості за договором поставки №1I021647 від 17.01.2014,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрус-Алко" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП" про стягнення 679155,26 грн заборгованості за договором поставки №1І021647 від 17.01.2014, з яких: 501848,22 грн основної заборгованості, 14639,89 грн 3% річних, 123824,10 грн пені, 38843,05 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 1І021647 від 17.01.2014 в частині оплати вартості товару.
У відзиві на позов відповідач проти позову заперечував, просив у задоволенні позовної заяви відмовити; відповідач, посилаючись на пункт 7.10 договору №1І021647 від 17.01.2014, зазначав, що оскільки з тексту наданих позивачем видаткових накладних неможливо ідентифікувати особу представника покупця та встановити повноваження особи, яка отримала товар, то такі видаткові накладні не оформлені неналежним чином, а відтак, відповідач вправі здійснити затримку розрахунку до надання документів, передбачених п. 3.6 вказаного договору. Також відповідач посилався на те, що у ТОВ "АСТЕРС ГРУП" не настав обов'язок по оплаті вартості товару, оскільки оплата за товар відповідно до договору здійснюється лише після його реалізації, натомість відсутні докази такої реалізації поставленого товару. Окрім того, як вказував відповідач, у зв'язку із недоведеністю ТОВ "Петрус-Алко" існування основного боргу, штрафні санкції, інфляційні втрати та 3% річних нараховані останнім безпідставно.
29.08.2019 до місцевого господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог та повернення судового збору, у відповідності до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 443102,96 грн основного боргу за договором поставки №1І021647 від 17.01.2014, 16635,50 грн 3% річних, 85164,90 грн пені, 41553,03 грн інфляційних втрат. Заява мотивована тим, що при поданні даного позову ТОВ "Петрус-Алко" помилково не було враховано той факт, що ТОВ "АСТЕРС ГРУП" повернуло позивачу нереалізований товар на суму 58746,96 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 8796,85 грн та повернути із Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в сумі 1390,48 грн в частині зменшених позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.08.2019 прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2019 повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Петрус-Алко" судовий збір у сумі 1390,48 грн, сплачений та перерахований до Державного бюджету України згідно з платіжним дорученням №80050 від 24.07.2019.
У відповіді на відзив позивач зазначив, зокрема, про те, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні на поставку товарів за договором поставки №1І021647 від 17.01.2014 містять всі визначені чинним законодавством обов'язкові реквізити первинних документів, відомості про господарські операції, кількісні і вартісні показники товарів тощо. Окрім того, позивач вказує, що відсутність у таких видаткових накладних назви посади осіб, які отримували товар, за наявності їх підписів та відтисків печаток юридичної особи ТОВ "АСТЕРС ГРУП", є належним доказом участі відповідача у здійсненні відповідних господарських операцій, та, на думку позивача, не може свідчити про те, що товар було отримано неуповноваженими особами, а також, що такі видаткові накладні є оформленими неналежним чином. Поряд з цим, ТОВ "Петрус-Алко" зазначає, що твердження відповідача про правомірність затримки ним розрахунку з позивачем з огляду на відсутність доказів реалізації поставленого товару, є, на переконання останнього, необґрунтованим. З цього приводу позивач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 22.02.2018 у справі №910/699/17, зазначав, що реалізація товару, в залежність від якої у п. 7.9 договору № 1І021647 від 17.01.2014 визначено його оплату, не може вважатись обставиною, яка має неминуче настати у розумінні частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, а відтак, до правовідносин сторін у даній справі підлягають застосуванню положення частини першої статті 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто, строк виконання ТОВ "АСТЕРС ГРУП" грошового зобов'язання за договором поставки №1І021647 від 17.01.2014 є таким, що настав з моменту підписання останнім видаткових накладних.
У відзиві на позов, з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог, відповідач проти позову заперечував, просив у задоволенні позовної заяви відмовити. В обґрунтування своєї позиції відповідач стверджував, що оскільки оплата за товар відповідно до договору здійснюється лише після його реалізації, то, з огляду на відсутність доказів такої реалізації поставленого товару, у ТОВ "АСТЕРС ГРУП" ще не настав обов'язок по оплаті за договором № 1І021647 від 17.01.2014. Водночас, на переконання відповідача, зменшуючи суму основного боргу позивач, відповідно, повинен був зменшити і розмір нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, в той час як останній після здійснення перерахунку його збільшив. Окрім того, як вказував відповідач, у зв'язку із недоведеністю ТОВ "Петрус-Алко" існування основного боргу, штрафні санкції, інфляційні втрати та 3% річних нараховані останнім безпідставно.
20.09.2019 до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказу на підтвердження зменшення заборгованості відповідача - копію договору про переведення боргу №v1184 від 31.01.2015. Також у даному клопотанні відповідач зазначив, що оскільки наданий позивачем на підтвердження розміру заборгованості відповідача акт перевірки взаєморозрахунків не є первинним документом, то, відповідно, не може підтвердити чи спростувати наявність заборгованості у ТОВ "АСТЕРС ГРУП" перед ТОВ "Петрус-Алко". Поряд з цим, відповідач наголошував, що вказаний акт перевірки взаєморозрахунків також не встановлює факт того, що обов'язок по оплаті за договором №1І021647 від 17.01.2014 настав, оскільки з нього не вбачається, що товар було реалізовано. Окрім того, як вказував ТОВ "АСТЕРС ГРУП", зазначений акт, поданий позивачем, містить дані щодо розрахунків за всіма правовідносинами сторін, у тому числі - за договором про переведення боргу №від 31.01.2015 на суму 487,50 грн, а відтак, заборгованість відповідача перед позивачем становить 442615,46 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 04.11.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрус-Алко" 442615 (чотириста сорок дві тисячі шістсот п'ятнадцять) грн. 46 коп. основного боргу, 16635 (шістнадцять тисяч шістсот тридцять п'ять) грн 50 коп. 3% річних, 38799 (тридцять вісім тисяч сімсот дев'яносто дев'ять) грн 10 коп. інфляційних втрат, 7470 (сім тисяч чотириста сімдесят) грн 75 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходи з того, що відповідачем, в порушення своїх зобов'язань, не було здійснено оплату вартості поставленого позивачем товару в сумі 442615,46 грн. При цьому судом встановлено, що між позивачем та відповідачем щодо поставки товару у квітні - вересні 2018 року було укладено договір у спрощений спосіб, за яким позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач - прийняти і оплатити його. Відмовляючи в позові в частині стягнення 487,50 грн основного боргу, суд виходив з того, що дана заборгованість виникла з інших, аніж заявлені у даному позові підстав. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені, суд посилався на відсутність встановленого за згодою сторін та вчиненого у письмовій формі правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання з оплати поставленого у квітні - вересні 2018 року товару у вигляді пені. Судом першої інстанції здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат та суми 3% річних, у відповідності до якого до стягнення підлягають 38799,10 грн інфляційних втрат та 17102,77 грн 3% річних, однак, оскільки суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, то 3% річних підлягають стягненню з відповідача у заявленому позивачем розмірі в сумі 16635,50 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2019 у справі №911/1870/19 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються заперечення на позов, аналогічні тим, які викладено у відзивах на позовну заяву.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП" на рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2019 у справі №911/1870/19; призначено розгляд апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому, позивач вважає помилковим висновок місцевого господарського суду, які, на думку позивача, не вплинули на правове обґрунтування прийнятого рішення, щодо здійснення поставки товарів в період з 30.04.2018 по 25.09.2018 згідно з укладеним у спрощений спосіб договором, з огляду на начебто припинення дії договору поставки, оскільки під час судового розгляду сторонами у справі не заперечувались та визнавались обставини наявності договірних відносин саме за даним договором поставки, що підтверджується змістом заяв по суті спору. Крім цього, позивач зазначає, що підтвердженням наявності договірних відносин між сторонами згідно договору поставки під час здійснення поставки товарів в період з 30.04.2018 по 25.09.2019 є також додаткова угода б/н від 28.02.2018 та додаткова угода б/н від 01.08.2018, які позивач просить долучити до матеріалів справи.
Відповідно до частин першої та третьої статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання суду першої інстанції, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи те, що позивачем, в порушення положень статті 269 ГПК України, не обґрунтовано неможливість подання додаткової угоди б/н від 28.02.2018 та додаткової угоди б/н від 01.08.2018 до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, судом апеляційної інстанції вказані документи не приймаються.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2019 у справі №911/1870/19 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.
17.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Петрус-Алко", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП", як покупцем, було укладено договір № 1І021647, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, та у відповідності з замовленням покупця, поставити товар, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації.
Також, 17.01.2014 між ТОВ "Петрус-Алко" та ТОВ "АСТЕРС ГРУП" було підписано Протокол розбіжностей до договору № 1І021647 від 17.01.2014, згідно з яким сторони дійшли згоди, що пункти договору чинні (дійсні) в редакції постачальника, викладені в Протоколі розбіжностей, усі інші пункти залишаються чинними в редакції покупця, викладеній в договорі.
Відповідно до п. 3.1 договору товар поставляється постачальником у відповідності з замовленням покупця по асортименту, кількості та цінами в строк, зазначений в замовленні.
Згідно з п. 3.4 договору пунктом поставки товару за цим договором є склад покупця, адреса якого вказана в замовленні. Поставка товару до місця передачі здійснюється транспортом постачальника. Датою поставки є дата отримання покупцем товару на складі покупця.
Пунктом 3.6 договору передбачено, що постачальник при поставці відповідної партії товару передає покупцю наступну супровідну документацію: накладні, в яких повинно бути чітко зазначено кількість відвантаженого товару, ціна за одиницю товару без ПДВ, вартість без ПДВ, сума ПДВ, загальна вартість з ПДВ; товарно-транспортні накладні; податкові накладні; належним чином засвідчені копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок (для товарів тваринного походження), сертифікатів відповідності, в разі необхідності сертифікат про визнання іноземного сертифікату, гігієнічні висновки (для товарів, що не підлягають обов'язковій сертифікації), інструкції з використання, гарантійні сертифікати, технічні паспорти тощо, що вимагається відповідно до законодавства України для оптової чи роздрібної торгівлі; коригувальні податкові накладні у випадку повернення товару; погоджений з покупцем примірник замовлення.
Відповідно до пп. 3.7.1 п. 3.7 договору у випадку, якщо товар не виходить на необхідний рівень продажу в мережі магазинів "Фуршет" для вказаної категорії товару, або, якщо товар не був реалізований протягом строку його придатності, або товар виявився неякісним при тестуванні, покупець направляє на адресу уповноваженого представника постачальника повідомлення про обсяг та причини повернення товару, який постачальник зобов'язаний протягом 5 календарних днів з моменту одержання повідомлення від покупця вивезти зі складу покупця.
Згідно з пп. 3.7.2 п. 3.7 договору покупець оформлює повернення товарів за допомогою накладної на повернення товарів.
Відповідно до п. 5.1 договору перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.
Згідно з п. 7.1 договору покупець оплачує товар, що поставляється за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних.
Пунктом 7.8 договору передбачено, що загальна сума цього договору складається з суми накладних, по яким була здійснена поставка товару.
Відповідно до п. 7.9 договору оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 45 днів.
Пунктом 7.11 договору передбачено, що зобов'язання покупця по оплаті товару вважається виконаним з моменту списання коштів з його банківського рахунку.
Відповідно до п. 7.12 договору не пізніше кожного 08 числа місяця уповноважений представник постачальника зобов'язаний отримати документи в офісі покупця (за адресою м. Київ, вул. Сосюри 6).
Згідно з п. 7.13 договору, не рідше ніж кожні три місяці, з моменту укладення цього договору, сторони зобов'язані підписувати акти звірки взаєморозрахунків. Акти звірки взаєморозрахунків по цьому договору підписуються не пізніше кожного 30 числа першого місяця наступного кварталу.
У відповідності з п. 8.6 договору (з урахуванням протоколу розбіжностей), у випадку затримки однієї із сторін договору в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених даним договором, сторона - боржник зобов'язана сплатити іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Пунктом 10.1 договору (з урахуванням протоколу розбіжностей) передбачено, що даний договір набирає силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині виконання зобов'язань до повного їх виконання.
Як стверджує позивач, постачальником на виконання умов договору № 1І021647 від 17.01.2014 була здійснена поставка товару покупцю, що підтверджується, зокрема, видатковими накладними № Б-ЛТ002543 від 30.04.2018 на суму 185 640,00 грн., № Б-БР022322 від 08.05.2018 на суму 18 280,20 грн., № Б-БР-024945 від 22.05.2018 на суму 36 295,80 грн., № Б-БР026258 від 29.05.2018 на суму 21 483,00 грн., № Б-БР027568 від 06.06.2018 на суму 10 713,00 грн., № Б-БР028855 від 12.06.2018 на суму 28 401,00 грн., № Б-БР030125 від 19.06.2018 на суму 16 465,20 грн., № Б-БР031481 від 26.06.2018 на суму 22 313,40 грн., № Б-БР033869 від 10.07.2018 на суму 25 380,00 грн., № Б-БР041633 від 22.08.2018 на суму 120 342,00 грн., № Б-БР043113 від 29.08.2018 на суму 7 612,20 грн., № Б-БР044472 від 04.09.2018 на суму 17 061,00 грн., № Б-БР045728 від 11.09.2018 на суму 16 020,00 грн., № Б-БР046829 від 18.09.2018 на суму 37 394,40 грн., № Б-БР048758 від 25.09.2018 на суму 26 210,40 грн.
Позивач зазначив, що ТОВ "АСТЕРС ГРУП" було повернуто ТОВ "Петрус-Алко" товар на суму 87763,38 грн, що підтверджується накладними на повернення, копії яких долучено до матеріалів справи.
Крім того, між ТОВ "АСТЕРС ГРУП" та ТОВ "Петрус-Алко" було підписано акт звірки розрахунків за період з 01.07.2019 до 31.07.2019 на суму 443102,96 грн, з якого, зокрема, вбачається, що за договором № 1І021647 від 17.01.2014 було повернуто товар на суму 58746,96 грн (оригінал акту перевірки розрахунків, копію якого долучено до справи, було оглянуто судом).
Оскільки в порушення своїх договірних зобов'язань відповідачем не було здійснено оплату вартості поставленого позивачем товару в сумі 443102,96 грн, то у ТОВ "АСТЕРС ГРУП" утворилась заборгованість у зазначеному розмірі, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Згідно частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу. Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.
В силу вимог ст. ст. 525, 526, 530, 599, 610, 612 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню належним чином у встановлений строк та припиняється виконанням, проведеним належним чином. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, посилався на те, що надані позивачем видаткові накладні належним чином не оформлені, оскільки з їх тексту неможливо ідентифікувати особу та встановити повноваження особи, яка отримала товар; позивачем не надано відповідачу належним чином оформлені документи, що передбачені п. 3.6 договору, у зв'язку з чим відповідач має право затримати оплату за товар. Також відповідач наголошував на тому, що строк оплати поставленого позивачем відповідачу товару не настав, оскільки у позивача відсутні відомості щодо реалізації відповідачем поставленого товару. Крім того, відповідач стверджував, що у відповідності до договору про переведення боргу №від 31.01.2015 заборгованість відповідача перед позивачем зменшена на 487,50 грн, а тому розмір заборгованості станом на 31.07.2019 на користь позивача за договором №1І021647 від 17.01.2014 становить 442615,46 грн (443102,96 - 487,50 грн = 442615,46 грн).
Колегією суддів встановлено, що 31.01.2015 між ДП "ФУРШЕТ ЦЕНТР" (первісний боржник), ТОВ "АСТЕРС ГРУП" (новий боржник) та ТОВ "Петрус-Алко" (кредитор) було укладено договір №про переведення боргу, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний боржник переводить на нового боржника борг у розмірі 487,50 грн., який виник перед кредитором за договором переведення боргу № ЕА/163 від 02.04.2013, укладеним між ДП "Сеть-Маркет" та первісним боржником, а новий боржник приймає на себе зобов'язання сплатити кредитору суму боргу на умовах, передбачених договором поставки, що зазначається в п. 1.1 основного договору та даним договором.
При цьому, з акту перевірки розрахунків між ТОВ "АСТЕРС ГРУП" та ТОВ "Петрус-Алко" за період з 01.07.2019 по 31.07.2019 (з вхідним залишком за всіма рахунками по відносинах з постачальником у розмірі 501849,92 грн) на суму 443102,96 грн, вбачається, що вказаний акт складений за всіма відносинами між постачальником та покупцем.
За твердженням відповідача, заборгованість останнього за договором № v1184 від 31.01.2015 включена в акті перевірки розрахунків до загальної суми заборгованості станом на 01.07.2019.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Між тим, звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається як на підставу виникнення правовідносин, за якими утворилась заборгованість, на договір № 1І021647 від 17.01.2014. Водночас позовна заява ТОВ "Петрус-Алко" не містить вимоги про стягнення заборгованості за договором про переведення боргу №від 31.01.2015.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.
У свою чергу, підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення. Поряд із цим, підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування та є гарантією прав відповідача на захист проти позову.
При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або законних інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, вимоги про стягнення боргу за договором про переведення боргу №v1184 від 31.01.2015 та за договором поставки № 1І021647 від 17.01.2014 не пов'язані підставою виникнення (виникли з різних договорів) та не пов'язані доказами, оскільки документи, що підтверджують виконання кожного договору є різними.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги в частині стягнення 487,50 грн основного боргу, з огляду на виникнення заборгованості з інших, аніж заявлені у даному позові підстав, не підлягають задоволенню.
Колегією суддів встановлено, що сторони у своїх заявах, поясненнях і запереченнях по суті спору, а також в актах звірки взаємних розрахунків посилались на договір № 1І021647 від 17.01.2014 як на підставу виникнення відносин щодо поставки позивачем відповідачеві товару у квітні - вересні 2018 року.
Водночас, як вбачається з умов договору № 1І021647 від 17.01.2014 та протоколу розбіжностей від 17.01.2014 до договору № 1І021647 від 17.01.2014, даний договір набирає силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині виконання зобов'язань до повного їх виконання.
Згідно з частино першою, пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами першою, четвертою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Виходячи зі змісту частин першої, сьомої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Враховуючи те, що в суді першої інстанції сторонами не надано доказів укладення додаткових угод щодо продовження дії договору чи будь-яких інших доказів на підтвердження того, що дію договору було продовжено, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір № 1І021647 від 17.01.2014 в частині зобов'язання щодо поставки товару припинив свою дію 31.12.2017.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З огляду на викладене, враховуючи те, що поставка у період з 30.04.2018 до 25.09.2018 товару, заборгованість за якою позивач просить суд стягнути з відповідача, була здійснена після закінчення дії договору №1І021647 від 17.01.2014, а також те, що у видаткових накладних, які долучені до матеріалів справи на підтвердження поставки позивачем відповідачеві товару, відсутнє посилання на договір №1І021647 від 17.01.2014 як на підставу здійснення такої поставки, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що між позивачем та відповідачем щодо поставки товару у квітні - вересні 2018 року було укладено договір поставки у спрощений спосіб.
За змістом статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З урахуванням викладеного, заперечення відповідача в частині надання позивачем видаткових накладних, належним чином не оформлених, як це передбачено п. 3.6 договору, а також те, що строк оплати поставленого позивачем відповідачу товару не настав, оскільки у позивача немає відомостей щодо реалізації відповідачем поставленого товару, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки поставка товару у квітні - вересні 2018 року була здійснена поза межами дії договору № 1І021647 від 17.01.2014.
Колегія суддів звертає увагу, що станом на час ухвалення оскаржуваного рішення суду будь-яких доказів протилежного матеріали справи не містили.
Отже, судом критично оцінюються доводи відповідача про те, що у нього не виник обов'язок з оплати отриманого товару, оскільки за умовами статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний був оплачувати товар одразу після його прийняття.
Відповідач не спростував належними доказами заявлених до нього вимог про стягнення заборгованості за поставлений товар.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 442615,46 грн основного боргу є доведеними, обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, а тому підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати вартості отриманого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 85164,90 грн пені, нарахованої на підставі п. 8.6 договору №1І021647 від 17.01.2014 за загальний період з 27.02.2019 до 28.08.2019.
Виходячи зі змісту частини 1 статті 546 ЦК України, частини першою статті 547, частини третьою статті 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись пенею (неустойка), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
В даному випадку забезпечення неустойкою (у вигляді пені та штрафу) виконання відповідачем зобов'язання зі сплати поставленого позивачем після закінчення дії договору товару припинилося у зв'язку із припиненням дії договору.
З наданого позивачем розрахунку пені, вбачається, що позивач заявляє до стягнення з відповідача пеню, нараховану за прострочення сплати товару, поставленого після припинення дії договору. Проте, іншої угоди, якою б було забезпечено неустойкою виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару після припинення дії договору № 1І021647 від 17.01.2014, сторонами не надано.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання з оплати поставленого у квітні - вересні 2018 року товару у вигляді пені, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 85164,90 грн пені є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 16635,50 грн 3% річних та 41553,03 грн інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, за загальний період з 02.05.2019 до 28.08.2019.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок інфляційний втрат та 3% річних, викладений в заяві про зменшення позовних вимог, колегією суддів встановлено, що позивачем не вірно визначено період нарахування інфляційних втрат.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу, з урахуванням індексу інфляції, визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочення.
Сума боргу, з урахуванням індексу інфляції, повинна розраховуватися виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
За розрахунком, здійсненим судом апеляційної інстанції, з огляду на правильне визначення початку прострочення заборгованості за повні місяці прострочення виконання грошового зобов'язання та розміру заборгованості, інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 38799,10 грн.
За розрахунком, здійсненим судом апеляційної інстанції, з огляду на визначений позивачем період прострочення заборгованості та визначений судом розмір заборгованості, сума 3% річних підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 17102,77 грн, однак, оскільки відповідно до частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення, суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 3% річних у заявленому позивачем розмірі 16635,50 грн.
З огляду на викладене, з урахуванням факту порушення відповідачем грошового зобов'язання, позовні вимоги про стягнення з відповідача 16635,50 грн 3% річних та 38799,10 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 2753,93 грн не підлягають задоволенню.
Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2019 у справі №911/1870/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/1870/19 повернути Господарському суду Київської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 03.02.2020 після завершення суддею Козир Т.П. участі у підготовці суддів для підтримання кваліфікації.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Г.А. Кравчук
Т.П. Козир