Справа № 521/2772/17
Номер провадження:1-кп/521/175/20
30 січня 2020 року м. Одеса
Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
обвинувачених - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
представника потерпілого - ОСОБА_8 ,
у відкритому судовому засіданні у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 187 ч. 4, 121 ч. 2 КК України, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
До обвинуваченого ОСОБА_6 був застосований запобіжний захід - тримання під вартою, строк дії якого закінчується 07.02.2020 року, однак, судовий розгляд справи не закінчено.
Відповідно до ст. 331 КПК України, суд розглянув питання доцільності продовження строків дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 .
Прокурор просив продовжити обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у зв'язку з наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Захисник і обвинувачений заперечували проти продовження строку тримання під вартою і заявили клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт. ОСОБА_6 заявив, що має поганий стан здоров'я і потребує лікування, але не в умовах слідчого ізолятора.
Також захисник ОСОБА_7 висловила думку про те, що суд не вправі за власною ініціативою ставити на обговорення учасників провадження питання доцільності продовження тримання під вартою обвинувачених. При цьому захисник посилалася на висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 23.11.2017 року № 1-р/2017.
Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали, що маються на цей час в розпорядженні, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Частиною 3 статті 331 КПК України встановлено обов'язок суду незалежно від наявності клопотань сторони обвинувачення розглянути питання доцільності продовження обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня находження до суду обвинувального акта чи з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Таким чином, сам розгляд питання щодо доцільності продовження тримання під вартою під вартою не відноситься до судової дискреції (судового розсуду). В даному випадку законом не надано суду можливості обирати між законними альтернативами, але прямо покладено обов'язок в будь-якому випадку, у тому числі і за відсутності відповідних клопотань, розглянути це питання.
Що стосується рішення Конституційного Суду України від 23.11.2017 року № 1-р/2017 (справа № 1-28/2017), на яке посилалася захисник ОСОБА_7 , то слід враховувати такі обставини.
Зазначене рішення було прийнято у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України.
Конституційним Судом України розглядалось питання і приймалось рішення 23.11.2017 року лише щодо продовження судом запобіжних заходів під час окремої стадії судового провадження - підготовчого судового засідання. Питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження під час судового розгляду відповідно до положень ст. 331 КПК України Конституційним Судом України не розглядалось.
Таким чином, підстави вважати, що виконуючи дії, визначені як обов'язок положеннями ст. 331 КПК України, суд вийшов за межі своїх повноважень, - відсутні.
Вирішуючи питання про доцільність продовження строку дії запобіжного заходу, суд враховує, що передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики, які існували на час застосування запобіжного заходу, на цей час не зникли і не зменшились.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні двох злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких. Наявні підстави вважати, що він може ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення, а також вчинити інший злочин, оскільки він до затримання він мав нерегулярний дохід від роботи таксистом, не мав постійного заробітку, не одружений.
Судом враховується, що обвинувачений має досить молодий вік, за необхідності міг бути працевлаштованим і мати законне джерело заробітку, однак обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину корисливої спрямованості.
Його вік, сімейний стан не перешкоджають перебуванню в слідчому ізоляторі. Відомості про стан здоров'я ОСОБА_6 стороною захисту суду надані, але не свідчать про неможливість подальшого перебування обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора.
Суд вважає, що на цій стадії судового провадження необхідно продовжити дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу, оскільки зазначені в ухвалі обставини свідчать про недостатність будь-якого іншого запобіжного заходу для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Тому суд приходить до висновку, що клопотання сторони захисту про зміну запобіжного засобу не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 181, 199, 331 КПК України, суд
Клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Застосований до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжити до 29.03.2020 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її проголошення.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3