ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
19 жовтня 2018 року № 826/9016/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., суддів Костенко Д.А., Шармко Ю.Т., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу та додані до неї матеріали
за позовом ОСОБА_1
до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаДепартаменту податкових та митних експертиз ДФС Державна фіскальна служба України
пропоновлення на роботі ,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС (надалі - СЛЕД ДФС) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача про поновлення на роботі.
В порядку, встановленому статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України та Положенням про автоматизовану систему суду, затвердженого рішенням ради суддів України № 30 від 26.11.2010 року, у зв'язку з припиненням повноважень судді, в провадженні якого перебувала адміністративна справа 826/9016/16, справу розподілено між суддями повторно.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2017 року справу прийнято до провадження суддею Клименчук Н.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні.
Відповідно до Наказу Державної фіскальної служби України від 25.01.2017 року за №39 «Про перейменування деяких територіальних органів ДФС» Спеціалізовану лабораторію з Питань експертизи та досліджень ДФС переіменовано в Департамент податкових та митних експертиз ДФС.
Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд за письмовим клопотанням представника позивача ухвалив здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 14.09.2015 року перебувала на посаді головного державного інспектора відділу персоналу в Спеціалізованій лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС.
Наказом Державної фіскальної служби України від 11.12.2015 року № 978 затверджено нову штатну чисельність територіальних органів ДФС, в тому числі Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС
Наказом Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС від 25.01.2016 року за № 13 введено в дію організаційну структуру Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС та затверджено штатний розпис на 2016 рік, що призвело до скорочення чисельності штату.
Позивача, 09.02.2016 року попереджено про наступне вивільнення із займаної посади за пунктом 1 ст. 40 КЗпП України з 11.04.2016 року, у зв'язку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби.
Крім того, повідомлено, що у Спеціалізованій лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС відсутні вакантні посади, що передбачають виконання роботи за професією чи спеціальністю, що відповідала б кваліфікації позивача.
Наказом начальника Спеціалізованій лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС від 26.05.2016 року № 175-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі зміною організаційної структури та скорочення штатної чисельності Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС.
Вважаючи, що звільнення відбулось з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Відповідно до частини третьої вказаної статті Закону України "Про державну службу" процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Отже, підставами для звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП та пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" можуть бути зміни в організації виробництва і праці шляхом реорганізації підприємства, установи чи організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно частини 2 статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Частиною першою статті 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Роботодавець є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявні вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
При цьому, мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.
Таким чином, розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо).
Я вбачається із наданих доказів та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби.
Так зокрема, у зв'язку із зміною організаційної структури, окрім іншого, зменшено штатну чисельність відділу персоналу СЛЕД ДФС на одну штатну одиницю.
Як вбачається із копії матеріалів особової справи, позивача своєчасно попереджено про наступне вивільнення із займаної посади, однак жодної посади позивачу не запропоновано, у зв'язку відсутністю вакантних посад, які б могла обійняти позивач, з урахуванням її кваліфікації та професії.
З огляду на викладене, відповідач вважає, що при проведенні реорганізації, відповідачем виконано усі вимоги КЗпП України, а відтак, підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до змісту статті 49-2 КЗпП на відповідача покладено обов'язок, в разі вивільнення працівників, у тому числі, у випадках змін в організації виробництва і праці, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Разом із цим, відповідно до наданих відповідачем доказів, про наступне вивільнення у зв'язку із зміною організаційної структури СЛЕД ДФС, позивача повідомлено пізніше, ніж інших працівників відділу персоналу.
Так, зокрема, із наданої копії Наказу СЛЕД ДФС від 05.02.2016 року № 36-К, всіх працівників відділу персоналу СЛЕД ДФС переведено на аналогічні посади в секторі по роботі з персоналом СЛЕД ДФС (т. 1 а.с. 29).
Відповідно, на час повідомлення позивача про зміну організаційної структури СЛЕД ДФС - 09.02.2016 року вакантні посади у секторі по роботі з персоналом були відсутні.
Викладені обставини свідчать, що відповідачем не створено рівних умов для працівників відділу по роботі з персоналом при проведенні реорганізації.
Щодо переважного права позивача на залишення на роботі.
Статтею 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Відповідно до додаткових заперечень на позов та «Порівняльної таблиці по працівника кадрового підрозділу станом на 09.02.2016 року» наданої представником відповідача, за умови рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації, у позивача не було переваги в залишенні на роботі, оскільки інші працівники відділу більш тривалий час обіймають посади в СЛЕД ДФС (т.2 а.с. 99-100).
Суд не погоджується з доводами відповідача, з огляду на наступне.
Як вбачається із змісту зазначеної порівняльної таблиці, працівники кадрового підрозділу СЛЕД ДФС, яких переведено на посади до сектору СЛЕД ДФС по роботі з персоналом, перебували на посадах в СЛЕД ДФС з квітня 2008 року ( ОСОБА_2 ), серпня 2010 року ( ОСОБА_3 ) та ін., тоді як позивача прийнято на роботу до СЛЕД ДФС лише 02.07.2013 року.
Наведені обставини в частині тривалості безперервного перебування позивача в даній установі не відповідають дійсності.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18.03.2013 року № 141/2013 Міндоходів України, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізації єдиної державної податкової, державної митної політики.
Згідно із пунктом 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236, ДФС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи.
Відповідно до змісту наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що позивача 10.12.2001 року прийнято на посаду інспектора загального відділу Центральної енергетичної митниці. 01.07.2013 року наказом № 35-К від 01.07.2013 року ОСОБА_1 прийнято до СЛЕД ДФС шляхом переведення, де, до звільнення проходила державну службу.
З огляду на викладене, позивач перебувала на державні службі в органах виконавчої влади які реалізують державну податкову політику та державну політику у сфері державної митної справи, без переривання трудового стажу з 2001 року.
Також, із змісту додаткових заперечень вбачається, що при визначенні переважного права працівників відділу по роботі з персоналом, враховано сімейний стан співробітників, наявність неповнолітніх дітей та існування інших обставин, що могли б свідчити про існування у працівника переважного права на залишення на роботі.
При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває в шлюбі та має на вихованні двоє неповнолітніх дітей. Відповідно до порівняльної таблиці, наданої відповідачем, крім позивача, двоє неповнолітніх дітей є лише у одного працівника. Також, є працівник, на вихованні якого знаходиться неповнолітня дитина, інвалід дитинства, при цьому у інших працівників на вихованні перебуває по одній дитині.
З огляду на встановлені обставини, доводи відповідача щодо врахування сімейного стану працівників та кількості неповнолітніх осіб, що перебувають на вихованні у працівника, не відповідають дійсності.
Крім того, в обґрунтування правомірності дій щодо звільнення позивача із займаної посади, представником відповідача зазначено, що незадовгого до внесення змін до штатного розпису СЛЕД ДФС, робочою групою ДФС та її територіальних органів проведено перевірку організації роботи з окремих питань діяльності СЛЕД ДФС. Проведеною перевіркою, крім іншого, встановлено допущення ОСОБА_1 порушень законодавства при тимчасовому виконанні обов'язків начальника відділу персоналу, що мало місце у 2014 році.
Наказом голови ДФС України від 22.1.2016 року № 61 затверджено результати перевірки СЛЕД ДФМ, яким зобов'язано відповідача розглянути питання щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, за період виконання нею обов'язків начальника відділу персоналу СЛЕД ДФС (т.2 а.с. 56-63).
На виконання вимог наказу № 61, відповідачем винесено наказ № 17 від 28.01.2016року, яким позивачу скасовано надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи з січня 2016 року. Як зазначено представником відповідача, Наказ № 17 є способом притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за допущені в роботі порушення вимог законодавства.
Відповідно до Закону України «Про державну службу» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), питання щодо притягнення до відповідальності державних службовців вирішується шляхом розгляду диспицплінарних справ дисциплінарною комісією.
Згідно з статтею 65 Закону України «Про державну службу» підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Дисциплінарним проступком є, зокрема, невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень (пункт 5 частина 2 статті 65 Закону України «Про державну службу»).
Відповідно до статті 66 Закону України «Про державну службу» до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення:1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
У разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5 та 12 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.
Відповідно до частини 1 статті 73 Закону України «Про державну службу» з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.
Згідно ч. 9-11 ст 69 Закону України «Про державну службу» дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, сформовану в установленому цим Законом порядку.
Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення.
Суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.
Відповідно до наданих суду доказів та письмових заперечень на позов вбачається, що службове розслідування з приводу встановлених перевіркою питань взагалі не проводилось, а Наказ № 17 28.01.2016 року винесено на власний розсуд.
З огляду на викладене, зазначений наказ № 17 не є рішенням, яке породжує для особи, щодо якої його винесено правових наслідків у вигляді притягнення до дисциплінарної відповідальності.
З огляду на зазначене, та норми чинного законодавства, судом встановлено, що наказом Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС № 175-К від 26.05.2016 року протиправно звільнено позивача із займаної посади, без передбаченої законодавством можливості обійняти вакантну посаду у реорганізованому органі, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги стосовно стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового утримання за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Згідно з п.10.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина 1 статті 27 Закону України "Про оплату праці").
Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Так, згідно з абзацом "з" пункту 1 Порядку цей Порядок застосовується і у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно пп. "в" п. 4 Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових).
Суд вважає, що для розрахунку середньоденної заробітної плати позивача слід враховувати саме вимоги положення п.9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №26, яким встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті прибутковий податок з доходів фізичних осіб та єдиний страховий внесок.
Такі висновки узгоджуються з практикою Верховного Суду України, зокрема, викладеною в постановах від 21.01.2012 № 6-87цс11 та від 14.01.2014 № 21-395а13.
В матеріалах адміністративної справи знаходиться довідка СЛЕД ДФС, відповідно до якої заробітна плата позивача за березень 2016 року склала 2 405,58грн. та 159,07 грн. за квітень 2016 року (т. 2 а.с. 27).
Відповідно до змісту довідки, середньогодинний заробіток позивача становить 32,06грн., а середньомісячний - 5 489,95грн.
З огляду на викладене, середньоденний заробіток позивача становить 249,54грн.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 року №10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» кількість робочих днів:
- у травні 2016р. 3 робочих днів;
- у червні 2016р. 2016р. 20 робочих днів;
- у липні 2016р. 21 робочий день;
- у серпні 2016р. 22 робочих дні;
- у вересні 2016р. 22 робочих дні;
- у жовтні 2016р. 20 робочих днів;
- у листопаді 2016р. 22 робочих днів;
- у грудні 2016р. 22 робочих днів.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» кількість робочих днів у 2017 році склала 248 днів.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2018 рік» кількість робочих днів:
- у січні 2018 року 21 робочих днів;
- у лютому 2018 року 20 робочих днів;
- у березні 2018 року 21 робочих днів;
у квітні 2018 року 20 робочих днів;
- у травні 2018 року 20 робочих днів;
- у червні 2018 року 20 робочих днів;
- у липні 2018 року 22 робочий день;
- у серпні 2018 року 22 робочих дні;
- у вересні 2018 року 20 робочих дні;
- у жовтні 2018 року (з 01.10.2018 року 19.10.2018року) 14 робочих днів.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, яка підлягає виплаті позивачеві становить 149 724,00 грн. (600дн.*249,54грн.= 149 724,00 грн.).
Відповідно до частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).
Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.
З урахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора сектору по роботі з персоналом в Спеціалізованій лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць, підлягають негайному виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи надані докази, а також норми чинного законодавства суд приходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню частково.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1.Позов задовольнити повністю.
2.Визнати протиправним та скасувати наказ Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС № 175-К від 26.05.2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу персоналу.
3.Поновити ОСОБА_1 з 27.05.2016 року на посаді головного державного інспектора сектору по роботі з персоналом в Спеціалізованій лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС.
4.Стягнути з Департаменту податкових та митних експертиз ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 149724,00грн.
5. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора сектору по роботі з персоналом в Спеціалізованій лабораторії з питань експертизи та досліджень ДФС та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Клименчук
Судді : Д.А. Костенко
Ю.Т. Шрамко