ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 січня 2020 року м. Київ № 826/7435/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВН»
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
14.05.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВН» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.05.2018 №0005651401 про сплату 175 140,00 грн. за податковим зобов'язанням з податку на прибуток; №0005671401 про сплату 195 224,0 грн. за податковим зобов'язанням з ПДВ і 48 806,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього на 244 030,00 грн. та №0005681401 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1940,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірні податкові повідомлення-рішення є безпідставними та необґрунтованими; 01.05.2015 між позивачем та ТОВ «Комерс Транс» було укладено договір № 01052015, в рамках якого ТОВ «Комерс Транс» надавало позивачу послуги по просуванню продукції; під час перевірки відповідачу були надані акти виконаних робіт та звіти про проведення рекламної діяльності; між підприємствами були проведені розрахунки, що підтверджується банківськими виписками; послуги в рамках співробітництва за вказаним договором були спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача шляхом популяризації продукції певних торгових марок серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що, відповідно, доводить господарську мету придбання таких послуг та зв'язок із діяльністю позивача; законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій, витрат платника податку та достовірність документів податкового обліку; за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податку та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу; реальність господарських операцій позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Качуру І.А.
Ухвалою суду від 25.05.2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та відповідачу запропоновано надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
10.07.2018 до суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що ним була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «ВВН» за результатами якої відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.05.2018 № 005651401, №0005671401, №0005681401; ТОВ «Комерс Транс» не мав реальної можливості надати маркетингові послуги в такому об'ємі через відсутність необхідної кількості працюючих осіб; в первинних документах відсутні посилання на те, які саме маркетингові послуги надавалися ТОВ «Комерс Транс», за який саме період, відсутній опис та найменування продукції, яка рекламується, не надано затвердженої програми рекламної діяльності, зразків рекламних матеріалів, їхніх затверджених проектів, що передбачено умовами договору; таким чином реальність вчинення господарських операцій між ТОВ «ВВН» та ТОВ «Комерс Сервіс» відсутня, що свідчить про відсутність підстав для податкового обліку вказаних операцій; СУ ФР ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві розслідується кримінальне провадження № 32016110000000002 від 13.01.2016 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України.
09.07.2018 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що відповідальність носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, відтак позивач не може нести відповідальність за дії свого контрагента, зокрема, за невиконання ним обов'язку ведення бухгалтерського та податкового обліку; обставини, встановлені ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 19.09.2017 у справі № 760/18341/17 не можуть розглядатись як обов'язкові в розмінні ч. 4 ст. 72 КАС України; якщо ТОВ «Комерс Транс» здійснювало незаконну діяльність, то саме ТОВ «Комерс Транс» має нести відповідальність за таке порушення, а не позивач, який до незаконної діяльності його контрагента не має ніякого відношення, не був обізнаний про її здійснення та не вчиняв незаконних дій; чинним законодавством не визначено конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність господарських операцій.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Головним управлінням ДФС у м. Києві було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2017.
Перевіркою встановлено, що позивачем порушено п.п. 14.1.36 п. 14.1. ст.. 14, п. 44.1, 44.2., 44.1 ст. 44, ст.. 134 ПК України, внаслідок чого занижено суми податку на прибуток на загальну суму 175 140 грн.;
п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, , п. 198.3., 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 ПК України внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 195 224,00 грн., в тому числі по періодам:
- травень 2015 року - 73 537,00 грн.;
- липень 2015 року - 57 584,00 грн.;
- серпень 2015 року - 15 054,00 грн.;
- травень 2016 року - 47425,00 грн.;
- липень 2017 року - 624,00 грн.;
- завищення сум від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 декларації) за грудень 2017 року на суму 10 797,00 грн.
За результатами перевірки складено Акт № 241/26-15-14-01-01/34297337 від 17.04.2018 та винесено податкові повідомлення-рішення від 03.05.2018 №0005651401 про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 175 140 грн., №0005671401 про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 244 030,00 грн., з яких 195 224,00 грн - сума за податковими зобов'язання та 48 806,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, №0005681401 про нарахування штрафних (фінансових) санкцій на суму 1940,00 грн.
Не погоджуючись із податковим повідомленнями-рішеннями від 03.05.2018 № 0005651401, №0005671401 та №0005681401, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Статтею 62 ПК України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог вказаного Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з п. 44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачене законодавством.
Згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V вказаного Кодексу.
Відповідно до п. 187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 вказаного Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 вказаного Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Так, в розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Так, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.
З врахуванням вказаної позиції суд досліджує обставини щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Комерс Транс».
Судом встановлено, що 01.05.2015 між ТОВ «ВВН» (замовник) та ТОВ «Комерс Транс» (виконавець) укладено договір № 01052015, відповідно до п. п. 1.1., 1.2. якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи по наданню послуг в об'ємі та на умовах, передбачених договором; під послугами розуміється: планування, організація та проведення рекламної діяльності у відповідності до затвердженої клієнтом програми; промоутерські, консультаційні та інші заходи, спрямовані на просування продукції замовника; створення рекламних матеріалів для діяльності; підготовка та створення рекламних матеріалів для друку відповідно до затверджених проектів; розробка та підготовка для виробництва інших матеріалів, пов'язаних з діяльністю; друк та/або виготовлення матеріалів, пов'язаних із діяльністю; по кожному із видів послуг/робіт сторони попередньо домовляються та по їх закінченню підписують Акт приймання-передачі робіт.
Згідно із п. 2.3. договору № 01052015 від 01.05.2015 виконавець при необхідності залучає третіх осіб до виконання окремих етапів робіт по договору; при виконанні робіт третіми особами виконавець несе відповідальність за якість та строки виконання цих робіт, як за свої власні.
Пунктами 3.2., 6.1., 6.2. договору № 01052015 від 01.05.2015 встановлено, що замовник своєчасно сплачує надані виконавцем послуги згідно із розділом 6 договору та Актами приймання-передачі; замовник здійснює оплату робіт виконавця по договору протягом 5 (п'ти) днів з дати підписання Акту приймання-передачі та на підставі рахунку; оплата робіт виконавця здійснюється замовником шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок виконавця, вказаний в договорі.
Відповідно до п. 7.1. договору № 01052015 від 01.05.2015 виконавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання по договору, після підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт уповноваженими представниками сторін.
Договір укладений з дотриманням істотних умов, підписаний директором ТОВ «ВВН» Гарнагою Андрієм Васильовичем з одного боку, директором ТОВ «Комерс Транс» Пильгуном Андрієм Миколайовичем - з іншого боку, скріплений печатками сторін та відповідає вимогам ст. ст. 203, 204, 207, 208, 655, 656 Цивільного кодексу України.
На підтвердження виконання вказаного договору позивач надав:
- Акт № 44 здачі приймання робіт (наданих послуг) від 30.05.2015, з якого вбачається, що ТОВ «Комерс Транс» надав, а позивач прийняв маркетингові послуги на загальну суму 274 400,00 грн.;
- звіт про проведення рекламної діяльності в травні 2015 року на загальну суму 274 400,00 грн.;
- Акт № 45 здачі приймання робіт (наданих послуг) від 30.05.2015, з якого вбачається, що ТОВ «Комерс Транс» надав, а позивач прийняв маркетингові послуги на загальну суму 283 200,00 грн.;
- звіт про проведення рекламної діяльності в травні 2015 року на загальну суму 283 200,00 грн.;
- Акт № 87 здачі приймання робіт (наданих послуг) від 17.07.2015, з якого вбачається, що ТОВ «Комерс Транс» надав, а позивач прийняв маркетингові послуги на загальну суму 218 500,00 грн.;
- звіт про проведення рекламної діяльності в липні 2015 року на загальну суму 218 500,00 грн.;
- Акт № 92 здачі приймання робіт (наданих послуг) від 18.07.2015, з якого вбачається, що ТОВ «Комерс Транс» надав, а позивач прийняв маркетингові послуги на загальну суму 192 450,00 грн.;
- звіт про проведення рекламної діяльності в липні 2015 року на загальну суму 192 450,00 грн.;
- Акт № 93 здачі приймання робіт (наданих послуг) від 20.07.2015, з якого вбачається, що ТОВ «Комерс Транс» надав, а позивач прийняв маркетингові послуги на загальну суму 199 050,00 грн.;
- звіт про проведення рекламної діяльності в липні 2015 року на загальну суму 199 050,00 грн.
Як вбачається із матеріалів справи і не заперечується відповідачем, позивач розрахувався із ТОВ «Комерс Транс», заборгованість за договором № 01052015 від 01.05.2015 відсутня.
ТОВ «Комерс Транс» оформив наступні податкові накладні:
- № 52 від 20.07.2015 на суму 199 050,00 грн, в т.ч. ПДВ 33 175,00 грн.;
- № 49 від 18.07.2015 на суму 192 450,00 грн, в т.ч. ПДВ 32 075,00 грн.;
- № 47 від 17.07.2015 на суму 218 500,00 грн, в т.ч. ПДВ 36 416,67 грн.;
- № 61 від 30.05.2015 на суму 283 200,00 грн, в т.ч. ПДВ 47 200,00 грн.;
- № 60 від 30.05.2015 на суму 274 400,00 грн, в т.ч. ПДВ 45 733,33 грн.;
Таким чином, позивачем по взаємовідносинам з ТОВ «Комерс Транс» було віднесено до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 194 600,00 грн, в тому числі: за травень 2015 року - 92 933,33 грн., за липень 2015 року - 101 666,67 грн.
На підставі викладеного суд вважає, що позивачем надано усі первинні бухгалтерські документи, складання яких передбачено умовами відповідного договору на підтвердження фактичного виконання сторонами його умов. У висновках Акта перевірки не міститься будь-яких застережень щодо невідповідності документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Крім цього, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження обставини щодо обізнаності позивача про неправомірну, на думку відповідача, діяльність його контрагента, та доказів про пряму чи опосередковану причетність до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів/послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності вчиненої господарської операції між конкретними контрагентами. В разі наявності у податкового органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватись саме до цієї особи.
Таким чином, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази спростовують доводи відповідача про те, що господарські операції не мали реального характеру. Враховуючи наведене, суд вважає, що надані позивачем докази в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
Суд також зазначає, що перевіркою не встановлено, що здійснені позивачем господарські операції з ТОВ «Комерс Транс» суперечать (є нетиповими) видам діяльності позивача або є збитковими.
Суд встановив, що на час здійснення господарських операцій контрагент позивача перебував на обліку в органах ДФС та був зареєстрований у встановленому законом порядку платником податку. Відповідач не надав жодних доказів на спростування вказаних обставин.
З огляду на викладене, в ході розгляду справи суд дійшов до висновку, що позивач належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами (складання яких передбачено умовами відповідного договору), податковими накладними, складеними з дотриманням вимог податкового законодавства, документами, що свідчать про надання послуг, підтвердив, що господарські операції з ТОВ «Комерс Транс» обумовлені діловою метою, мали реальний характер і фактично виконані.
Таким чином, із урахуванням встановлених обставин у справі та доказів, якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що висновки відповідача, викладені в Акті перевірки та відзиві на адміністративний позов, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому, позивач не порушив вимоги податкового законодавства в межах спору.
При цьому, суд не бере до уваги посилання ГУ ДФС у м. Києві на відсутність деталізації опису маркетингових послуг в наданих позивачем документах, оскільки така відсутність не є суттєвою у сукупності, не тягне за собою недійсність первинних документів, а тому не може свідчити про нереальність господарських операцій, які ними підтверджуються. Натомість оцінка здійсненим господарським операціям повинна даватись на підставі комплексного всебічного аналізу матеріалів справи та фактичних обставин.
Суд зазначає, що сумнівність господарських операцій позивача обґрунтовується податковим органом виключно інформацією, викладеною в інформаційних базах даних податкового органу. Водночас, така інформація не ґрунтується на фактах, які встановлені за результатами документальних перевірок контрагентів позивача, а лише містить припущення податкового органу про неможливість здійснення ними господарської діяльності.
Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів, найманих працівників або спеціальних дозволів у останніх.
Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.
Крім того, у комерційній діяльності щодо виконання робіт та послуг не завжди вимагається наявність задекларованих власних основних засобів та значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах найму за цивільними договорами, аутстафінгу персоналу тощо); до того ж податковим органом не доведено неможливості виконання контрагентом позивача наявними у нього силами та засобами умов договору № 01052015 від 01.05.2015.
Аналізуючи доводи сторін, суд робить висновки, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов надання та змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, чи недеталізований опис послуги не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
В силу ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 802/475/17-а, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Суд відмічає, що жодного належного доказу того, що договір № 01052015 від 01.05.2015 був укладений сторонами без мети його здійснення під час розгляду справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, який відповідно до ст. 77 КАС України повинен довести правомірність своїх рішень, не надано.
Також, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, надавач послуги був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також був зареєстрований платником податку на додану вартість, замовник (в даному випадку - позивач) не може нести відповідальність ні за несплату податків надавачем послуг та/або його контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 ПК України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.
Стосовно посилання відповідача на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва по справі № 760/4065/16-к від 17.02.2017, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, ухвала слідчого судді не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.
Таким чином сам по собі факт порушення кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій, проведених позивачем та ТОВ «Комерс Транс».
Наведені правові позиції викладено Верховним Судом в постанові від 20.03.2019 у справі № 813/1979/15.
До того ж суд акцентує увагу, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірного рішення.
При цьому, суд зазначає, що в порядку виконання обов'язку, встановленого ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не спростовано фактичне виконання спірних господарських операцій та не доведено зворотнє.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» зазначив, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також: сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між: вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Таким чином виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню, а податкові повідомлення-рішення від 03.05.2018 №0005651401, №0005671401 та №0005681401 є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З наведеного випливає, що за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВН» - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.05.2018 №0005651401 про сплату 175 140,00 грн. за податковим зобов'язанням з податку на прибуток; №0005671401 про сплату 195 224,00 грн. за податковим зобов'язанням з ПДВ і 48 806,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього на 244 030,00 грн. та №0005681401 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 940 грн. складені Головним управлінням ДФС у м. Києві.
3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ: 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВН» (код ЄДРПОУ: 34297337, адреса: 03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, 7-А), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати у сумі 6 316,65 грн. (шість тисяч триста шістнадцять гривень шістдесят п'ять копійок).
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур