Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 січня 2020 р. Справа№200/13433/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
20 листопада 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову позивачеві у перерахунку пенсії;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового та пільгового стажу позивача період роботи у Державному підприємстві «Вугільна компанія «Краснолиманська» з 01.12.2018 року по 30.09.2019 року, та здійснити перерахунок пенсії позивача згідно із ст. 1, ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» за заявою від 17.09.2019 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17 вересня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою № 4267 про перерахунок пенсії згідно із ст. 1, ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», на що отримав рішення про відмову в перерахунку пенсії від 26 вересня 2019 року, мотивоване відсутністю у позивача 15 років стажу за списком № 1, з повним робочим днем на підземних роботах, у зв'язку із не зарахуванням до страхового та пільгового стажу роботи позивача періоду його роботи з 01.12.2018 року по 30.09.2019 року у Державному підприємстві «Вугільна компанія «Краснолиманська», з підстав відсутності сплати роботодавцем страхових внесків, а також відсутності відомостей про спеціальний стаж за вказаний період.
Посилаючись на те, що основним документом, який підтверджує стаж його роботи є трудова книжка, яка й надавалась відповідачу з метою перерахунку пенсії, та в якій зазначено всі необхідні відомості про періоди та характер його роботи, вважає, що спірне рішення відповідача про відмову в перерахунку пенсії є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, а відповідача слід зобов'язати зарахувати до страхового та пільгового стажу позивача період роботи у Державному підприємстві «Вугільна компанія «Краснолиманська» з 01.12.2018 року по 30.09.2019 року, та здійснити перерахунок пенсії позивача згідно із ст. 1, ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» за заявою від 17.09.2019 року.
Ухвалою суду від 04 грудня 2019 року, позов прийнятий до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи, встановлений строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, якими він обґрунтовується, протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідача попереджено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (ч. 4 ст. 159 КАС України).
На виконання вимог чинного процесуального законодавства, вищевказана ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена рекомендованим поштовим відправленням на адресу відповідача, та згідно із інформацією офіційного інтернет-сайту ПАТ «Укрпошта», була вручена за довіреністю 10 грудня 2019 року.
Разом з тим, станом на час розгляду справи, відзив на адміністративний позов відповідачем не поданий.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 175 КАС України, за якими у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи, враховуючи не надання відповідачем відзиву у встановлений судом строк та не повідомлення причин поважності його неподання, суд приходить до висновку про розгляд справи за наявними матеріалами справи. Крім того, враховуючи положення ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, відзиву на позов, кваліфікується судом як визнання позову.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Сторонами не заперечується, що відповідач ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, пенсія призначена з 07 квітня 2019 року, перебуває на обліку у Покровському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.
17 вересня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою № 4267 про перерахунок пенсії згідно із ст. 1, ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», на що отримав рішення про відмову в перерахунку пенсії від 26 вересня 2019 року, мотивоване відсутністю у позивача 15 років стажу за списком № 1, з повним робочим днем на підземних роботах, у зв'язку із не зарахуванням до страхового та пільгового стажу роботи позивача періоду його роботи з 01.12.2018 року по 17.09.2019 року у Державному підприємстві «Вугільна компанія «Краснолиманська», з підстав відсутності сплати роботодавцем страхових внесків, а також відсутності відомостей про спеціальний стаж за вказаний період.
Згідно із рішенням Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 26 вересня 2019 року про відмову в перерахунку пенсії, до заяви про перерахунок пенсії від 17 вересня 2019 року №4267, позивачем були додані:
- довідка ВП ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» від 17.09.2019 року №189;
- довідка ВП шахта 1-3 «Новогродівська» від 15.07.2019 року №135/07.
Додатково при розгляді заяви до уваги були взяті:
- індивідуальні відомості про застраховану особу з 1999 року по 2019 рік;
- акт позапланової перевірки ГУ ПФУ в Донецькій області від 13.09.2019 року №3144/08.1-17 (а.с. 6, 6 з.б.).
За відомостями трудової книжки позивача ОСОБА_1 , серія: НОМЕР_1 , від 16 липня 1987 року, міститься запис, про роботу позивача, у період, починаючи з 07 жовтня 2014 року у Державному підприємстві «Вугільна компанія «Краснолиманська» на посаді гірничого з ремонту гірничих виробок підземного 4 розряду з повним підземним робочим днем у шахті. Запис про звільнення, - відсутній (а.с. 10).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Нормами статті 114 Закону № 1058 визначається порядок та умови призначення пенсі за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Відповідно до п. 1 цієї статті, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно із п. 3 статті 114 Закону № 1058, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
16 вересня 2008 року набув чинності Закон України "Про підвищення престижності шахтарської праці". Цей Закон спрямований на підвищення престижності-шахтарської праці, надання додаткових гарантій у виплаті та підвищенні заробітної плати і розв'язанні соціально - побутових проблем шахтарів.
Дія цього Закону поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві, уранові, магнієві (солі калієво-магнієві та солі магнієві) та озокеритні руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі - шахтарі), та членів їх сімей.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Однією з умов особливостей застосування Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці" є наявність 15 років роботи на роботах за списком №1.
За приписами ч. 4 ст. 24 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058-IV) періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що в тих випадках, коли у трудовій книжці немає відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах чи за вислугою років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Зазначену довідку видає підприємство, установа чи організація, де працювала особа. Якщо підприємство в стадії ліквідації, то уточнюючу довідку надає ліквідатор або його правонаступник на підставі первинних документів за час виконання робіт.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у ній. При цьому значення трудової книжки як основного документа, що підтверджує стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.
З приводу наведеного суд зазначає, що записами у трудовій книжці позивача підтверджено, що ОСОБА_1 починаючи з 07 жовтня 2014 року працює у Державному підприємстві «Вугільна компанія «Краснолиманська» на посаді гірничого з ремонту гірничих виробок підземного 4 розряду з повним підземним робочим днем у шахті. Запис про звільнення, - відсутній (а.с. 10).
Таким чином, факт роботи позивача у спірний період підтверджується насамперед відповідними записами у його трудовій книжці.
Позивачем зазначено, та відповідачем не спростовано, що позивач перебуває на обліку у Покровському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, пенсія призначена з 07 квітня 2019 року, що дає підставі дійти висновку про наявність у відповідача копії трудової книжки позивача, в якій містяться вищевказані записи.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Суд зауважує, що право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлене у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати ці повноваження (зокрема у зв'язку із проведенням АТО та неможливістю проведення перевірки періодів роботи/навчання, тощо, з підстав розташування підприємств, установ, організацій, закладів, тощо, на тимчасово окупованій території України). Неможливість проведення перевірки даних на підприємстві, установі, організації які розташовані на тимчасово окупованій території, не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи, при його підтвердженні записами в трудовій книжці, дипломі, тощо, та не може позбавляти особу її конституційного права на соціальний захист.
Так, щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки", в яких зазначено про те, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більш того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Крім того, суд наголошує, що позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пільгову пенсію.
Враховуючи наведене, з урахуванням представлених суду письмових доказів, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності своїх дій під час відмови позивачеві у перерахунку пенсії.
Стосовно посилань відповідача на неможливість зарахування до страхового та пільгового стажу роботи позивача періоду його роботи з 01.12.2018 року по 17.09.2019 року у Державному підприємстві «Вугільна компанія «Краснолиманська», з підстав відсутності сплати роботодавцем страхових внесків за вказаний період, суд зазначає наступне.
Згідно із абз. 1 ч.1 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону №1058).
За приписами ч.6 ст.20 Закону №1058, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст.20 Закону №1058).
Згідно із п.10 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010, № 2464-VI ( далі Закон №2464), страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема ч. 1 ст. 4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно із ч. 2 ст. 25 Закону № 2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (п. 171.1 ст. 171).
З аналізу наведених норм суд приходить до висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідачем було протиправно не зараховано до страхового та пільгового стажу роботи позивача періоду його роботи з 01.12.2018 року по 17.09.2019 року у Державному підприємстві «Вугільна компанія «Краснолиманська».
Відповідно до статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач, протиправно не врахував під час вирішення питання про перерахунок позивачеві пенсії, відповідно до його заяви № 4267 від 17.09.2019 року про перерахунок пенсії згідно ст. 1, ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», записи в трудовій книжці позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, та записи в якій підтверджують період роботи позивача з 01.12.2018 року по 17.09.2019 року у Державному підприємстві «Вугільна компанія «Краснолиманська» на посаді гірничого з ремонту гірничих виробок підземного 4 розряду з повним підземним робочим днем у шахті, у зв'язку із чим, рішення відповідач від 26 вересня 2019 року про відмову в перерахунку пенсії, є таким, що ухвалене без всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх наявних документів, а отже є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення/перерахунок пенсії та визначення підстав, за яких призначається/перераховується пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні/перерахунку, суд приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача № 4267 від 17.09.2019 року про перерахунок пенсії згідно ст. 1, ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема, щодо врахування під час вирішення питання про перерахунок позивачеві пенсії записів в його трудовій книжці якими підтверджується період роботи позивача з 01.12.2018 року по 17.09.2019 року у Державному підприємстві «Вугільна компанія «Краснолиманська» на посаді гірничого з ремонту гірничих виробок підземного 4 розряду з повним підземним робочим днем у шахті.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зарахувати до страхового та пільгового стажу позивача період роботи у Державному підприємстві «Вугільна компанія «Краснолиманська» з 01.12.2018 року по 17.09.2019 року, та здійснити перерахунок пенсії позивача згідно із ст. 1, ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» за заявою від 17.09.2019 року, задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій, і на свій розсуд розраховувати чи враховувати стаж для розрахунку пенсії, та задоволення зазначених вимог свідчитиме про втручання до дискреційних повноважень пенсійного органу, що є неприпустимим.
Крім того, суд зазначає, що із спірного рішення відповідача від 26 вересня 2019 року про відмову в перерахунку пенсії встановлено, що відповідачем було відмовлено у зарахуванні до страхового та пільгового стажу позивача періоду роботи з 01.12.2018 року по 17.09.2019 року, а не з 01.12.2018 року по 30.09.2019 року, як про це зазначено позивачем у прохальній частині позову, у зв'язку із чим, питання щодо правомірності включення чи не включення, до стажу позивача періоду його роботи з 17.09.2019 року по 30.09.2019 року судом не вивчалося, оскільки жодного рішення відповідача про відмову у зарахуванні до стажу позивача означеного періоду роботи - суду не представлено.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини першої статті 139 КАС України, при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме в сумі - 768,40 грн. (а.с. 3), які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 85323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, буд. 13, ЄДРПОУ: 42169323) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 вересня 2019 року, зареєстровану за № 4267 про перерахунок пенсії згідно ст. 1, ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема, щодо врахування під час вирішення питання про перерахунок ОСОБА_1 пенсії, записів у трудовій книжці ОСОБА_1 якими підтверджується період роботи з 01 грудня 2018 року по 17 вересня 2019 року у Державному підприємстві «Вугільна компанія «Краснолиманська» на посаді гірничого з ремонту гірничих виробок підземного 4 розряду з повним підземним робочим днем у шахті.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 85323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, буд. 13, ЄДРПОУ: 42169323) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 31 січня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров