Справа №639/6846/19
Провадження №1-кп/639/205/20
3 лютого 2020 року м. Харків
Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
потерпілого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за №12019220500001343 від 02.08.2019 року, відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 128, ч. 1 ст. 296 КК України,
13.12.2019 року до Жовтневого районного суду м. Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12019220500001343 від 02.08.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 296, ст. 128 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 вважала за можливе призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту.
Потерпілий ОСОБА_4 підтримав думку прокурора.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_5 проти призначення судового розгляду заперечував та заявив клопотання про повернення обвинувального акту прокурору на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.
В обґрунтування клопотання захисник зазначає, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.ст. 110, 291 КПК України, а саме:
- обвинувальний акт фактично містить ідентичний виклад фактичних обставин, які призвели до правової кваліфікації та формулювання обвинувачення слідчим та прокурором за різними статтями Кримінального кодексу України, а саме: за ч. 1 ст. 296 КК України та ст. 128 КК України, що є незрозумілим для сторони захисту;
- надаючи правову кваліфікацію та формулювання обвинувачення за ст. 128 КК України сторона обвинувачення в обвинувальному акті не визначила вид необережності (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість);
- в обвинувальному акті зовсім не міститься повного розкриття суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому;
Стороною захисту зазначається, що обвинувальним актом ОСОБА_6 не висунуто конкретне обвинувачення у кримінальному провадженні №12019220500001343 від 02.08.2019, оскільки зміст формулювання обвинувачення, як складової частини обвинувального акту, має містити формулювання вчиненого особою діяння, передбаченого КК України, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення, форми вини та мотивів його вчинення.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав клопотання захисника ОСОБА_5 про повернення обвинувального акту прокурору.
Прокурор ОСОБА_3 заперечувала проти повернення обвинувального акту прокурору, оскільки обвинувальний акт відповідає вимогам статті 291 КПК України та містить зокрема: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, у зв'язку з чим прокурор зазначає про відсутність підстав для повернення обвинувального акту. Таку ж позицію висловив і потерпілий ОСОБА_4 .
Заслухавши думку осіб, які беруть участь у підготовчому судовому засіданні, дослідивши обвинувальний акт та надані до нього документи, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.ст. 110, 291 КПК України та підлягає поверненню прокурору на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, виходячи із наступних обставин.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору у тому випадку, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
За приписами ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт, поряд з іншим, має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Судом враховується, що пред'явлене особі обвинувачення має бути конкретним і містити дані про час, місце та інші обставини вчинення злочину, оскільки особа має право знати, в чому саме вона обвинувачується і захищатися від пред'явленого їй обвинувачення.
Таке право гарантується пп. (а) п. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 р., згідно якого кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.
Формулювання обвинувачення в обвинувальному акті є обов'язковим, оскільки у відповідності до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд здійснюється лише відносно особи, якій висунуте обвинувачення, і тільки в межах висунутого обвинувачення, згідно з обвинувальним актом.
При формулюванні обвинувачення за ст. 128 КК України, в обвинувальному акті зазначено наступне:
«Саме в той час ОСОБА_6 помітив ОСОБА_4 , який вийшов з приміщення вбиральні, та, бажаючи продовжити свої злочинні дії, пов'язані з порушенням громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, спочатку наблизився до останнього, а потім, діючи зненацька для ОСОБА_4 , суб'єктивно усвідомлюючи суспільну небезпеку та протиправність своїх дій, не передбачаючи настання наслідків у вигляді спричинення шкоди здоров'ю потерпілого, та байдуже відносячись до можливого їх настання у вигляді тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, хоча повинен був та міг їх передбачити, застосовуючи фізичну силу, наніс удар стопою правої ноги в груди та удар кулаком правої руки в ліву ділянку обличчя потерпілого.
Від отриманого удару в обличчя ОСОБА_4 , втративши свідомість, упав на асфальтне покриття, зламавши при цьому нижню третину правої малогомілкової кістки».
Таким чином, в обвинувальному акті фактично зазначено про наявність умислу ОСОБА_6 на продовження хуліганських дій, який, водночас, знайшов свій прояв у фактичному в заподіянні потерпілому необережного тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, тобто вчиненні злочину з необережності.
Крім того, суд звертає увагу на таке.
Згідно ч. 1 ст. 25 КК України, необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.
Вказані форми вини характеризуються двома ознаками - інтелектуальною і вольовою.
Формулюючи обвинувачення за ст. 128 КК України, слідчий та прокурор зазначають інтелектуальну ознаку злочинної самовпевненості - усвідомлення обвинуваченим суспільної небезпеки свого діяння, проте в подальшому наводять вольову ознаку злочинної недбалості - непередбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків від цього діяння.
При цьому злочинна недбалість за своєю інтелектуальною ознакою характеризується відсутністю у особи усвідомлення суспільної небезпечності вчинюваного нею діяння.
Вольова ж ознака злочинної самовпевненості - легковажний розрахунок на відвернення суспільно небезпечних наслідків.
Відтак, при формулюванні обвинувачення фактично були змішані інтелектуальна ознака однієї форми необережності та вольова ознака іншої, що фактично позбавляє суд можливості належним чином встановити обставини кримінального провадження та правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 , а самого обвинуваченого - права на належний захист від чітко сформульованого обвинувачення.
Вказані недоліки обвинувального акту та суперечності у викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення, є істотним порушенням вимог КПК України та є такими, що перешкоджають суду призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту.
Враховуючи вищевикладене, при складенні обвинувального акту слідчим та прокурором не дотримано вимог ст. 291 КПК України, оскільки зі змісту обвинувального акту у кримінальному провадженні №12019220500001343 від 02.08.2019 стосовно ОСОБА_6 фактично не вбачається чіткого формулювання обвинувачення за ст. 128 КК України.
Недотримання цих вимог закону може негативно вплинути на право обвинуваченого ефективно підготуватися для захисту від висунутого обвинувачення, що стане порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказані недоліки обвинувального акту не можуть бути усунені шляхом зміни обвинувачення в суді згідно ст. 338 КПК України, оскільки зазначені обставини не є новими фактичним обставинами кримінального правопорушення, враховуючи, що вони зазначені в обвинувальному акті.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність прийняття рішення про повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні №12019220500001343 від 02.08.2019 року прокурору як такого, що не відповідає вимогами ст. 110, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.
Керуючись вимогами ст. ст. 314, 372 КПК України, суд, -
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 задовольнити.
Повернути обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за №12019220500001343 від 02.08.2019 року, відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 128, ч. 1 ст. 296 КК України, прокурору Новобаварського відділу Харківської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_3 для усунення виявлених недоліків.
Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її проголошення до Харківського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Харкова.
Суддя ОСОБА_1