ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
30.01.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1156/19
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Брук"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітгарантбуд"
про стягнення заборгованості в сумі 330898 грн 92 к.
за участю:
від позивача: Тепак Лілія Петрівна
від відповідача: Жиляк Михайло Дмитрович
Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Брук" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітгарантбуд" про стягнення заборгованості в сумі 330 898 грн 92 к.
Ухвалою суду від 24.10.19 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.11.19, за наслідками якого підготовче засідання відкладалося відповідно на 19.11.19 та 10.12.19, про що судом постановлено відповідні ухвали, занесені до протоколів судових засідань.
Ухвалою суду від 10.12.19 підготовче засідання відкладено на 24.12.19, за наслідками якого закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.01.20.
В судовому засіданні 16.01.20 оголошувалася перерва до 30.01.20.
Позиція позивача.
Зазначає, що між сторонами у справі укладено Договір постачання №37 від 18 грудня 2017р., за умовами якого Постачальник зобов'язався передати у погоджені строки Покупцеві товар (товари), а Покупець, у свою чергу, - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами договору. Вказує на те, що Позивачем на виконання умов Договору поставлено Товар згідно специфікацій на загальну суму 257546,40 грн., проте всупереч прийнятим на себе зобов"язанням Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, на суму 33400,00 грн., що підтверджується банківською випискою за 14.11.18, відтак у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість за поставлений в рамках Договору Товар у розмірі 221136,40 грн. Крім того, зазначив, що відповідно до пункту 3 Договору доставку Товару згідно видаткової накладної від 15.11.2018р. здійснено Позивачем, що підтверджується Актом надання послуг №181115-04 від 15.11.2018р. на загальну суму 3010,20 грн., в т.ч. ПДВ, податковою накладною №40 від 15.11.2018р. та рахунком на оплату №181114-02 від 14.11.2018р. Таким чином, загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за поставлений в рамках Договору Товар становить 224146,40грн. Звернув увагу, що у зв"язку з порушенням прийнятих на себе договірних зобов"язань Позивачем на підставі п.5 Договору та ст.625 Цивільного кодексу України нараховано Відповідачу 82312,42грн. пені, 17436.10грн. інфляційних втрат та 7004,00грн. 3% річних. Щодо тверджень відповідача про застосування позовної давності зазначив, що позовну давність позивачем не пропущено, оскільки пеню розраховано у відповідності до п.5 Договору - за весь період прострочення.
Позиція відповідача.
На підставі ст.267 Цивільного кодексу України заявив про застосування позовної давності щодо стягнення пені, просив суд відмовити у цій частині позовних вимог та пояснив виникнення заборгованості відсутністю у відповідача коштів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТ-БРУК» ( далі за текстом-Постачальник/Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елітгарантбуд» (далі за текстом-Покупець/Відповідач) укладено Договір постачання №37 від 18 грудня 2017р. (далі за текстом - Договір).
Зазначений договір викладено у вигляді єдиного документа, підписано сторонами та скріплено їх печатками.
Термін дії договору - до 31.12.18(п. 9 договору).
Згідно умов Договору Постачальник зобов'язався передати у погоджені строки Покупцеві товар (товари), а Покупець, у свою чергу, - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами договору (п. 1 договору).
Пунктом 2 Договору сторони погодили, що вартість Товару вказується в Специфікації, оплата поставленого Товару проводиться у розмірі повної вартості поставленого товару не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дати виставлення рахунку-фактури.
Позивачем на виконання умов Договору поставлено Товар згідно специфікацій на загальну суму 257546,40 грн., в т.ч. ПДВ, зокрема: 29.08.2018р. на загальну суму 30219,20грн.; 29.08.2018р. на загальну суму 30219,20 грн.; 30.08.2018р. на загальну суму 30219,20 грн.; 05.092018р. на загальну суму 8888,00 грн.; 26.09.2018р. на загальну суму 30423,20 грн.; 01.10.2018р. на загальну суму 30219,20 грн.; 02.102018р. на загальну суму 30219,20 грн.; 03.10.2018р. на загальну суму 30219,20 грн.; 15.11.2018р. на загальну суму 33910,00 грн.
Відповідно до пункту 2 Договору позивачем виставлено рахунки на оплату, а саме: №180829-05 від 29.08.2018р. на загальну суму 60438;40 грн., №180830-01 від 30.08.2018р. на загальну суму 30219,20 грн., №180905-04 від 05.09.2018р. на загальну суму 8888,00 грн., №180926-07 від 26.09.2018р. на загальну суму 30423,20 грн., №181001-01 від 01.10.2018р. на загальну суму 30219,20 грн., №181002-03 від 02.10.2018р. на загальну суму 30219,20 грн., №181003-09 від 03.10.2018р. на загальну суму 30219,20 грн., №181114-01 від 14.11.2018р. на загальну суму 33910,00 грн.
Факт поставки Товару Позивачем підтверджується видатковими накладними, підписаними Сторонами та скріпленими печатками Позивача та Відповідача, а саме: №180829-05 від 29.08.2018р., №180829-06 від 29.08.2018р., №180830-01 від 30.08.2018р., №180905-06 від 05.09.2018р., №180926-01 від 26.09.2018р., №181003-02 від 03.10.2018р., №181002-02 від 02.10.2018р., №181115-03 від 15.11.2018р., №181001-01 від 01.10.2018р., а також податковими накладними №41 від 29.08.2018р., №42 від 29.08.2018р., №44 від 30.08.2018р.; №19 від 05.09.2018р.; №53 від 26.09.2018р.; №5 від 01.10.2018р.; №7 від;02.102018р.; №8 від 03.10.2018р.; №39від 15.11.2018р.
Всупереч прийнятим на себе зобов"язанням Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, на суму 33400,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою за 14.11.18, відтак у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість за поставлений в рамках Договору Товар у розмірі 221136,40 грн.
Крім того, відповідно до пункту 3 Договору передача товару від Постачальника Покупцеві здійснюється на складі Постачальника. За попередньою домовленістю Постачальник може здійснити доставку товару в пункт поставки, вказаний Покупцем.
15.11.2018р. доставку Товару згідно видаткової накладної від 15.11.2018р. здійснено Позивачем, що підтверджується Актом надання послуг №181115-04 від 15.11.2018р. на загальну суму 3010,20 грн., в т.ч. ПДВ, податковою накладною №40 від 15.11.2018р. та рахунком на оплату №181114-02 від 14.11.2018р.
Доказів оплати вартості наданих Позивачем послуг з доставки товару Відповідачем не подано.
Таким чином, загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за поставлений в рамках Договору Товар становить 224146,40грн.
У зв"язку з порушенням прийнятих на себе договірних зобов"язань Позивачем на підставі п.5 Договору та ст.625 Цивільного кодексу України нараховано Відповідачу 82312,42грн. пені, 17436.10грн. інфляційних втрат та 7004,00грн. 3% річних.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 202 цього ж Кодексу встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом(ст.639 Цивільного кодексу України).
За змістом ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).
Спірний договір, укладений між сторонами, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення закріплено і у статті 712 Цивільного кодексу України.
Таким чином, між сторонами у справі на підставі наведених норм закону виникли правовідносини, які за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору поставки, тому до них слід застосовувати відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України.
В силу положень ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару(ст.692 Цивільного кодексу України).
Суд констатує, що підписання відповідачем без жодних зауважень видаткових накладних, які є первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідає вимогам ст. 9 цього Закону та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 ( з натупними змінами) та фіксує факт здійснення господарської операції ( в даному випадку - купівлю-продаж товару), відтак є підставою для виникнення у відповідача обов"язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Згідно з ч.1ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 2 Договору сторони погодили, що вартість Товару вказується в Специфікації, оплата поставленого Товару проводиться у розмірі повної вартості поставленого товару не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дати виставлення рахунку-фактури.
Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст.611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно пункту 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п.2 ст.614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи той факт, що відповідач не виконав належним чином своє зобов"язання щодо оплати вартості товару та поставки товару, вимога Позивача про стягнення з Відповідача 224146,40грн. вартості поставленого товару та послуг з поставки є обґрунтованою. При цьому, суд констатує, що згідно з приписами ст.599 та 631 Цивільного кодексу України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено що, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі(ст. 547 Цивільного кодексу України).
Укладаючи договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов"язань пенею. Зокрема, відповідно до пункту 5 Договору сторона, яка порушила господарське зобов'язання, визначене цим договором та/або чинним законодавством України, зобов'язана відшкодувати завдані цим збитки стороні, чиї права або законні інтереси якої порушено. Склад та розмір відшкодування збитків визначається сторонами за правилами, встановленими чинним законодавством. Збитки стягуються у повній сумі понад штрафні санкції. За порушення грошових зобов'язань за цим договором Покупець Сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період несплати зобов'язань, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день порушення виконання. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань.
Разом з тим, положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено особливості порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд зазначає, що позивачем здійснено нарахування пені по кожній накладній окремо починаючи з 01.09.2018 та закінчуючи 10.10.19 (за період, що перевищує шість місяців), що суперечить вимогам ч.6 ст. 232 ГК України.
Пункт 5 договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати.
Отже, умову, передбачену у п.5. договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 грудня 2019 року у справі № 911/634/19).
Крім того, відповідно до ст.254 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Приймаючи до уваги п.2 договору, згідно якого оплата поставленого Товару проводиться у розмірі повної вартості поставленого товару не пізніше 3 (трьох) робочих днів з дати виставлення рахунку-фактури, суд констатує, що позивачем невірно визначено початок періоду нарахування пені (як приклад, згідно рахунку №180829-05 від 29.08.2018р. термін оплати закінчився 04.09.18, відтак строк розрахунку пені починається з 05.09.18, а не 01.09.18, як зазначив позивач).
Оскільки позивачем невірно визначено початок періоду нарахування пені та здійснено нарахування пені по кожній накладній окремо починаючи з 01.09.2018 та закінчуючи 10.10.19, що суперечить вимогам ч.6ст.232 ГПК України, у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені слід відмовити.
Щодо позовної давності, суд виходить з того, що відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 ЦК України).
Виходячи з вимог ст.261 ЦК позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, по захист якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Оскільки у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені відмовлено, позовна давність не застосовується.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Суд встановив, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку з оплати вартості поставленого товару та його поставки не виконав; обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не навів; доказів виконання зобов"язання не надав, доводи позивача не спростував, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Суд перевірив правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат та задовольняє їх у повному обсязі з огляду на правильність нарахування.
Висновок суду.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено факт виконання позивачем прийнятих на себе зобов"язань належним чином, що не заперечується відповідачем, та факт несплати відповідачем їх вартості, відтак позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 224146,40грн. основного боргу, 7004,00грн. 3% річних, 17436,10грн. інфляційних втрат документально підтверджені, обгрунтовані та підлягають до задоволення. Оскільки позивачем невірно визначено початок періоду нарахування пені та здійснено нарахування пені по кожній накладній окремо починаючи з 01.09.2018 та закінчуючи 10.10.19, що суперечить вимогам ч.6ст.232 ГПК України, у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені слід відмовити.
В контексті наведеного, позов підлягає до задоволення частково.
Судові витрати.
Згідно з приписами ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивачем за подання даного позову сплачено судовий збір у розмірі 4096,33грн.
За змістом ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач в позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складаються із сплаченого за подання позову судового збору в розмірі 4963,48грн. та витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 6000,00грн.
За правилами, встановленими п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, з огляду на часткове задоволення позову, судовий збір по справі слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно з приписами статті 30 наведеного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (ч. 1). Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ч. 2). При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Платіжним дорученням №618 від 11.11.19 згідно договору про надання юридичної допомоги №017МТА/ІФ-19 від 11.11.19 та акта від 30.01.20 підтверджується факт перерахування позивачем на користь Адвокатського об"єднання "МТА Партнери" 6300,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Зважаючи на зазначені вище обставини, за яких представник позивача брав участь у справі, враховуючи наведені положення процесуального законодавства та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом професійної правничої допомоги у цій справі, судом визнаються належними доказами понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в процесі розгляду справи.
Відповідно до ч.9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на відсутність клопотання відповідача про зменшення судових витрат, суд покладає на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача.
Керуючись ст. 124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.73, 74, 77, 86, 129, 232-233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
частково задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Брук" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітгарантбуд" про стягнення заборгованості в сумі 330898 грн 92 к.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітгарантбуд"(м.Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд.78-Д, код ЄДРПОУ40712208) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Брук"( м.Київ, Печерський район, вул.Академіка Філатова, буд.10-А, кв.(офіс) 3/38, код ЄДРПОУ 39948947) 224146,40(двісті двадцять чотири тисячі сто сорок шість гривень сорок копійок) основного боргу, 7004,00(сім тисяч чотири гривні) 3 % річних, 17436,10(сімнадцять тисяч чотириста тридцять шість гривень десять копійок) інфляційних втрат, 3278,88(три тисячі двісті сімдесят вісім гривень вісімдесят вісім копійок) судового збору та 6300,00(шість тисяч триста гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 03.02.2020
Суддя Матуляк П. Я.